2. Анотація навчальної дисципліни

Пропонована програма навчальної дисципліни „Цивільний процес” розрахована на студентів, які навчаються за спеціальністю „Правознавство”.

Цивільний процес як навчальна дисципліна посідає своєрідне місце в системі правових дисциплін, що обумовлено насамперед предметом його регулювання.

Предметом вивчення курсу „Цивільний процес” є норми права, що визначають порядок розгляду і вирішення справ позовного, наказного та окремого провадження, а також справ з інших правовідносин, що виникають у державі і на які згідно зі ст. 124 Конституції України поширюється юрисдикція судів.

Успішне оволодіння курсом „Цивільний процес” сприяє становленню студента, як фахівця-юриста, його професійної культури та високої кваліфікації.

Самостійне поглиблене опанування студентами дисципліни полягає у вивченні рекомендованої навчальної та теоретичної літерату­ри, нормативних актів, правозастосовної практики. Обсяг, зміст і форма індивідуальної роботи студентів, а визначаються викладачем. Це може бути участь у науковому дослідженні, науково-практичній конференції написання реферату тощо.

Успішність навчання студентів визначається на основі Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу у Львівському державному університеті внутрішніх справ.

Обсяг дисципліни, а саме форми проведення лекційних, семінарських, практичних занять та форми контролю визначаються навчальним планом.

Програмою передбачено вивчення як теоретичних проблем науки цивільного процесу, так і основних положень чинного законодавства, а також практики його застосування.

Мета вивчення дисципліни „Цивільний процес” – опанувати основні положення чинного цивільного процесуального законодавства України, що регулює суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах, а також навчитися застосовувати відповідні нормативні акти, складати цивільні процесуальні документи, вирішувати конкретні практичні питання, пов’язані із застосуванням норм цивільного процесуального права, і стежити за змінами в поточному законодавстві.

Студенти повинні оволодіти практичними навичками роботи з відповідними законами, підзаконними нормативними актами, використанням спеціальної юридичної та економічної термінології з навчальної дисципліни цивільний процес.

Студент повинен:

Знати:

• національне та міжнародне законодавство, що регулює цивільно-процесуальні правовідносини, зокрема і підзаконні нормативні акти, що детально регламентують окремі їх аспекти;

• структуру цивільного процесу;

• джерела та елементи цивільного процесу та його структуру;

• підстави виникнення, зміни та завершення цивільного процесу;

• підстави виконання судового рішення;

• особливості відшкодування майнової та моральної шкоди у недоговірних правовідносинах;

• порядок та строки розгляду цивільної справи та виконання судового рішення;

• Вміти:

• визначати доцільність застосування того чи іншого способу захисту своїх прав у конкретному випадку;

• складати (оформляти) процесуальні документи відповідно до вимог чинного законодавства.

• аналізувати практичні казуси

• розв’язувати ситуаційні завдання.

Програма складена з урахуванням останніх змін у законодавстві, та складається з наступних розділів: тематичний план дисципліни, анотація, розподіл матеріалу навчальної дисципліни на змістовні модулі, структури залікового кредиту курсу, теми практичних занять, завдань для самостійної роботи, індивідуальних навчально-дослідних завдань, тем рефератів, критеріїв оцінювання різноманітних видів навчальної роботи, шкали оцінювання академічних успіхів студента з ECTS та інформаційного і методичного забезпечення.

РОЗПОДІЛ МАТЕРІАЛУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ НА ЗМІСТОВНІ МОДУЛІ

Змістовний модуль 1

Лекція 1. Поняття та предмет цивільного процесуального права

1. Цивільний процес у системі судочинства та інших форм захисту цивільних прав

2. Цивільне судочинство та цивільна процесуальна форма

3. Предмет та метод цивільного процесуального права

4. Види цивільного судочинства та стадії цивільного процесу

5. Джерела цивільного процесуального права

6. Дія норм цивільного процесуального права

1. Цивільний процес у системі судочинства та інших форм захисту цивільних прав

У випадку порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб, а також загрози порушення права в майбутньому і при відсутності добровільного відновлення порушеного права виникає об’єктивна потреба застосування певних способів захисту – способів захисту права щодо зобов’язаної сторони.

Спосіб захисту права – категорія матеріального (регулятивного) права.

Захист порушених прав та інтересів можливий кількома способами. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Такими способами захисту можуть бути застосування наслідків нікчемності правочину (ст.216 ЦК), переведення прав та обов‘язків покупця (ст. 362 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦПК) тощо. Відповідно до ст. 275 ЦК захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом (крім тих, які передбачені у ст. 16 ЦК) відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Таким чином, суд не може захищати порушені права та інтереси у спосіб, якій не передбачений ні законом, ні договором. Це важливо, насамперед, для позивача, який повинен подбати про обрання саме такого способу захисту своїх прав, який ґрунтується на законі або договорі.

Окремо способи захисту порушених прав визначені також у ч.2 ст.18 СК України.

Від способу захисту права відрізняється форма захисту права.

Форма захисту права – категорія процесуального характеру. Під формою захисту права розуміється визначена законом діяльність компетентних органів по захисту права, тобто по встановленню фактичних обставин, визначенню способу захисту права, винесенню рішення та здійсненню контролю за його виконанням. Застосування передбачених в законі способів захисту права, тобто визначених заходів примусу до порушника права, здійснюється не однією, а декількома формами захисту права.

Чинне законодавство дає можливість визначити 4 форми захисту цивільних прав:

• адміністративна

• нотаріальна

• третейська

• судова

Адміністративна форма захисту передбачена: 1) Законом «Про звернення громадян», 2) КЗпП.

Адміністративний захист прав громадян здійснюється цілою системою несудових органів державної влади та місцевого самоврядування і є однією зі складових їх діяльності.

Перевагами адміністративної форми захисту є його простота, доступність та оперативність. Водночас, відсутність чіткої процесуальної форми адміністративного провадження та широкі дискреційні можливості органів адміністративного захисту об'єктивно применшують його значення.

Нотаріальна – Законом «Про нотаріат» (нотаріуси посвідчують безспірні права, здійснюють захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановленому законом).

Третейська форма захисту цивільних прав – це альтернатива судовій формі захисту, це недержавна форма судочинства.

До третейського суду м/б переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин за умови, що сторони угодою передбачили можливість передачі справи третейському суду.

До компетенції третейського суду не належать:

• справи у спорах про визнання недійсними НПА

• …, що виникають при укладенні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб

• …, пов’язані з державною таємницею

• …, що виникають із сімейних відносин, крім справ, що виникають із шлюбного контракту

• справи про банкрутство

• справи, де однією із сторін є орган державної влади, МС

• інші справи, які належать до виключної компетенції суду загальної юрисдикції чи іншого суду.

Судовий захист порушених прав та інтересів особи, порівняно з іншими формами захисту, має наступні ознаки:

1) здійснюється спеціальним державним органом – судом;

2) здійснюється професійними юристами – суддями;

3) відбувається у передбаченій законом процесуальній формі;

4) є остаточним;

5) має найвищу юридичну силу;

6) здійснюється шляхом постановлення судового рішення, яке має загальнообов‘язкову силу;

7) виконання рішення суду забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу;

8) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Саме тому в Україні встановлено пріоритет судового захисту права – стаття 55 КУ вказує на те, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 6 КУ державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада призначена для збалансування протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади та здійснення правосуддя. В нашій державі вона репрезентується Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції, які становлять судову систему України.

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя – діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинства - встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Загалом, в Україні можна виділити п'ять основних форм судочинства:

• конституційне - порядок прийняття рішень та дачі висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів; відповідності Конституції України міжнародних договорів; додержання конституційної процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Здійснюється Конституційним Судом згідно Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року;

• кримінальне - порядок порушення, розслідування та розгляду кримінальних справ. Здійснюється загальними судами згідно Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року;

• цивільне - порядок судового вирішення цивільних, сімейних, трудових, житлових справ, і справ окремого провадження. Здійснюється загальними судами згідно Цивільного процесуального кодексу України 2004 року;

• господарське - порядок судового вирішення справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а також у спорах про визнання недійсними актів; справ про банкрутство; справ за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Здійснюється господарськими судами згідно Господарського процесуального кодексу України 1991 року;

• адміністративне - порядок вирішення справ у спорах, однією із сторін яких є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства або на виконання делегованих повноважень. Здійснюється адміністративними судами згідно Кодексу адміністративного судочинства 2005 року

Загалом, форми судочинства в Україна можна згрупувати на публічні (конституційне та кримінальне), рушійною силою яких виступає обов'язок компетентних державних органів порушити провадження в інтересах усього суспільства, та приватні (цивільне, господарське, адміністративне), в основі яких лежить диспозитивна воля особи, що виступає на захист власного інтересу.

Саме цивільне судочинство, яке з певним застереженням можна визначити як цивільний процес, регулюється нормами цивільного процесуального права і є предметом вивчення цього курсу.

Слід зауважити, що поняття цивільного процесу не має єдиного, загальновизнаного розуміння.

• Одні процесуалісти вважають, що цивільний процес – це порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, чим, власне, ототожнюють його з судочинством. (Пучинський В.К.)

• Інші думають, що цивільний процес – це діяльність суду та інших суб'єктів, а також органів виконавчого провадження. (Шакарян М.С.)

• Треті відстоюють позицію, за якою процес – це одне складне правовідношення або сукупність правовідносин, які виникають при розгляді і вирішенні цивільних справ. (Мозолін В.П., Авдєєнко Н.І.)

• Четверті визначають процес як діяльність і пов'язані з нею правові відносини відповідних суб'єктів. (Вандишев В.В., Дернова Д.В.)

Вбачається, що кожна з вказаних позицій є прийнятною. Сам термін «процес», походження якого від латинського processus означає «просування», є складним правовим явищем, яке можна розглядати в різних площинах. Так, за зовнішнім виразом (формою) процес – це діяльність, а за змістом – система правовідносин. З іншого боку, процес – це і саме судочинство, на врегулювання якого направлені норми відповідної галузі процесуального права.