Лекція 20. Наказне провадження

1. Поняття наказного провадження. Його підстави та значення для цивільного процесу.

2. Порядок порушення наказного провадження. Підстави для відмови у порушенні наказного провадження та правові наслідки такої відмови.

3. Порядок видачі судового наказу.

4. Правові наслідки звернення боржника із заявою про скасування наказу.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Судовий наказ, як форма вирішення спору, бере початок з римського права. Функціонування судового наказу запроваджував у дореволюційній Росії Статут цивільного судочинства 1864 року. ЦПК УРСР 1924 року також детально регламентував процедуру видачі судового наказу.

Наказне провадження є однією з процедур ЦПК 2004 року, введеною з метою спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу. Вказаний розділ регулює не лише порядок видачі судового наказу, але й процедуру здійснення самого провадження, що передує видачі судового наказу.

Завдання наказного провадження зводяться до прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов’язані зі стягненням з боржника грошових коштів або витребування майна.

Стаття 95 ЦПК визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення. Судовому наказу властиві наступні відмінності від судового рішення:

1) судовий наказ може бути скасований суддею, який його видав, за заявою боржника, якщо заперечення є вмотивованими;

2) у змісті судового наказу є лише 2 частини – вступна та резолютивна;

3) судовий наказ не підлягає апеляційному, а відповідно й касаційному оскарженню.

Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Судовий наказ може бути видано, якщо:

1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Судовий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених законом (ст..96 ЦПК).

Першою підставою для видачі судового наказу є вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, ст. 207 ЦК України зазначає, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами.

Другою підставою видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Оплата праці регулюється гл. 7 Кодексу законів про працю України та Законом України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки. Доказом нарахування заробітної плати є довідка з місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення ненарахованої заробітної плати відбувається в позовному провадженні.

Останньою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.

У ч. 2 ст. 96 ЦПК передбачено можливість встановлення законом інших випадків, за яких може бути видано судовий наказ. Це означає, що перелік вимог не вичерпний.

Для порівняння, ЦПК Російської Федерації передбачає, що судовий наказ видається, якщо:

1. вимога ґрунтується на нотаріально посвідченій угоді;

2. вимога грунтується на угоді, вчиненій у простій письмовій формі;

3. вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя в неплатежі, неакцепті і не датуванні акцепту;

4. заявлено вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов’язану зі встановленням батьківства, оспоренням батьківства (материнства) чи необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5. заявлено вимогу про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах та іншим обов’язковим платежам;

6. заявлено органом внутрішніх справ, підрозділом судових розпорядників вимогу про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача або боржника і його майна, або дитини, відібраної у боржника за рішенням суду, а також витрат, пов’язаних зі збереженням майна на яке накладено арешт, вилученого у боржника, і збереженням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 107 ЦПК судами першої інстанції є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. На даний вид провадження поширюються загальні правила підсудності, встановлені ЦПК у ст. ст. 107- 117.

Якщо суддя, вирішуючи питання про видачу судового наказу, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається заявнику для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Вказана ухвала разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються заявнику (ст. 115 ЦПК).

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі. У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) вартість майна у разі його витребування;

5) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

До неналежно оформленої заяви застосовуються положення статті 121 ЦПК.

Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги. До осіб, яким належить право вимоги, належать:

• якщо вимога виникає з письмового правочину, - одна зі сторін, яка є кредитором, або третя особа, якій належать права щодо боржника чи кредитора, у випадках встановлених договором;

• якщо вимога стосується нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, - працівник;

• якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, - як фізична особа, так і орган внутрішніх справ або орган виконавчої служби.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ст..99 ЦПК).

Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо (ст.. 100 ЦПК):

1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право. Перелік цей вичерпний.

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторення звернення з такою самою заявою у порядку наказного провадження, однак заявник має право звернутися з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.

У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

Таким чином, порядок видачі судового наказу має спрощену процедуру, яка виключає проведення судового засідання, виклик сторін наказного провадження (стягувача та боржника), заслуховування їх пояснень. Основу доказової бази складають документи, додані заявником до заяви про видачу судового наказу.

У судовому наказі зазначаються (ст..103 ЦПК):

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;

3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Таким чином у змісті є дві частини: вступна і резолютивна.

Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування.

У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 ЦПК, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення.