2. Критерії визначення підвідомчості цивільних справ

Інститут підвідомчості цивільних справ регулюється законами та іншими нормативними правовими актами. У цих актах закріплюються загальні критерії і правила, застосування яких у кожному конкретному випадку дозволяє визначити підвідомчість цивільних справ судам, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, третейським судам і т.п.

Питання про загальні критерії і правила визначення підвідомчості цивільних справ в літературі є дискусійними, незважаючи на їх законодавче вирішення.

Однак, досить обґрунтованою вбачається точка зору, за якою підвідомчість повинна визначатись за чотирма критеріями:

1) характер спірного правовідношення;

Так, ч. 1 ст. 15 ЦПК вказує, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

2) ознаки суб'єктів спору;

Цей критерій також допомагає розмежувати підвідомчість справ загальним та господарським судам

3) спірність чи безспірність вимог;

Цей критерій застосовується для розмежування компетенції між судовими органами й органами виконавчої влади, які реєструють факти безспірного характеру, а також нотаріусами.

4) наявність договору між сторонами

Цей критерій використовується для розмежування підвідомчості цивільних справ державним органам судової влади і третейським судам.

Проте такі критерії визначення підвідомчості справ судам цивільної юрисдикції з прийняттям нового ЦПК зазнали змін. Так ЦПК визначив, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові, а також усі інші справи, якщо вони за законом не розглядаються за правилами іншого судочинства. Таким чином, у ЦПК встановлена універсальна цивільна юрисдикція, тому з’ясовувати чи розглядається права у порядку цивільного судочинства слід шляхом послідовного аналізу, чи підвідомча справа іншим судам.

Розглядати підвідомчість справ суду цивільної юрисдикції слід як розмежування компетенції щодо розгляду справ між судами України – Конституційним Судом України, судами цивільної юрисдикції, господарськими та адміністративними судами, а також військовими судами.

Конституція України та Закон України „Про Конституційний Суд України” чітко визначають справи, які розглядаються єдиним органом конституційної юстиції. Так відповідно до ст. 150, 151 Основного Закону, ст. 13 Закону „Про Конституційний Суд” розглядає справи щодо:

1. конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК,

2. відповідності Конституції України чинних міжнародно-правових договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на обов'язковість,

3. додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту у межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції,

4. офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До компетенції адміністративних судів ст. 17 КАС відносить:

• спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з неї

• спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності

• спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень

• спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів

• спори за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом

• спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

З набранням чинності Кодексом адміністративного судо­чинства України (КАС) усі справи публічно-правового характеру, які до того вважалися цивільними, віднесено до адміністративної юрисдикції. Тобто, цивільну юрисдикцію «очищено» від невластивих їй публічно-правових категорій справ.

Ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначає справи, підвідомчі господарським судам. До них належать:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

• спорів про приватизацію державного житлового фонду;

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів

Розмежування цивільної та господарської юрисдикції завжди проводилось на основі суб'єктного складу (підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, прокурори та їх заступники, які звертаються в інтересах держави, державні та інші органи у випадках, передбачених законодавством) та характеру відносин (господарські відносини, тобто ті, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання).

Відповідно до спільного листа Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 14-20 липня 1995 р., підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавством України. Однак у випадках, коли у законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору. Таку саму позицію висловив Вищий господарський суд у роз'ясненні “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 08.02.1996р.

Відповідно до ст.15 ЦПК суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ч.2 ст.15 ЦПК робить відсилання до норм матеріального законодавства, якими може бути визначено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Вищенаведене свідчить, що незважаючи на те, що підвідомчість – інститут процесуального права, є чимало законодавчих актів, де вона визначається щодо конкретних категорій справ.

Не вдаючись до обґрунтування необхідності визначення загальних критеріїв підвідомчості будь-яких правовідносин, зазначимо, що до вирішення цього питання законодавцем, з'ясовувати юрисдикційну компетенцію потрібно не лише через аналіз норм процесуального законодавства, але матеріально-правових норм.

Відповідно до ст.16 ЦПК України - не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Підвідомчості «за зв’язком справ» у ЦПК 2004 р. НЕМАЄ!

Відповідно до ст.17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Третейські суди – це недержавні незалежні орган, що утворюються за договором або за рішенням фізичних чи/та юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних чи господарських відносин.

Третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте їхні рішення є обов'язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів. Тому їх лише умовно можна назвати “судами”.

Умовами розгляду справи третейським судом є: спір, що виникає з цивільних чи господарських відносин, та розгляд третейським судом передбачено у договорі. Водночас ст.6 Закону “Про третейські суди” визначені категорії справ, які незважаючи на свою цивільну природу, не можуть бути підвідомчі третейським судам:

• справи про визнання недійсними нормативно-правових актів,

• справи, що виникають з господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб,

• справи, пов'язані із державною таємницею,

• що виникають із сімейних відносин (виняток становить шлюбний контракт),

• справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом,

• справи, де стороною є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство,

• інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України,

• справи, коли стороною є нерезидент України.