Лекція 21. Загальна характеристика окремого провадження

1. Загальне поняття та значення окремого провадження.

2. Відмінність між позовним та окремим провадженням. Специфіка захисту прав громадян не пов'язана із їх порушенням.

3. Додаткові умови підвідомчості та підсудності категорії справ, які відносяться до окремого провадження.

4. Відсутність спору про право цивільне. Особливості визначення суб'єктного складу.

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалося від безспірного, добровільного, було відтворене цивільним процесуальним законодав­ствам сучасних держав. Назва «окреме провадження» підкреслю­вала окремий (особливий), відмінний від позовних характер цих справ як за суттю, так і за формою провадження.

Метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст.. 234 ЦПК).

Характерною ознакою справ окремого провадження вважають відсутність спору про право. Ця необхідна умова можливості судового розгляду справ окремого про­вадження визначена в законодавчому порядку. Так, у ч. 6 ст. 235 ЦПК пе­редбачено, якщо при розгляді справи порядком окремого провадження ви­никне спір про право, підвідомчий судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загаль­них підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ по­зовного провадження, є перешкодою для розгляду судом справи порядком окремого провадження.

ЦПК встановлює заборону щодо вирішення справ окремого проваджен­ня лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування між спором про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає зв'язок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, тоді, коли при розгляді спра­ви про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено пи­тання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, або як­що сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'яза­но з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.

Кожна з категорій справ окремого провадження має певні особливості, але для них характерні спільні ознаки:

• у порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне;

• мета судового розгляду – встановлення наявності або відсутності факту;

• факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення;

• факт повинен мати безспірний характер. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.6 ст.235 ЦПК);

• закон у більшості випадків точно встановлює коло осіб, які можуть порушити справу (статті 237, 260, 269, 274 ЦПК);

• справи окремого провадження розглядаються судом за участю заявника, заінтересованих осіб або організацій (справи порушуються заявою, а тому – немає позовної заяви, немає і позову; немає сторін, тому що не вирішується спір про право, а є заявники, заінтересовані особи);

• немає окремих інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (співучасті, зустрічного позову, забезпечення позову, мирової угоди, третіх осіб і т.д.).

У новому ЦПК істотно збільшено кількість категорій справ у порівнянні з ЦПК УРСР 1963 року. Судовий позгляд кожної категорії справ окемого провадження має свої істотні особливості.

У порядку окремого провадження суд розглядає і вирішує такі справи: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (глава 2); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (глава 3); визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (глава 4); усиновлення (глава 5); встановлення фактів, що мають юридичне значення; (глава 6); відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явниката векселі (глава 7); передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (глава 8); визнання спадщини відумерлою (глава 9); надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (глава 10); обов'язкову госпіталізацію до протититуберкульозного закладу (глава 11); розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (глава 12).

Таким чином, окреме провадження в цивільному процесі відіграє знач­ну роль. Судові органи мають можливість розширити свою діяльність по ви­конанню правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності в діяль­ності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організа­ції — використати судовий порядок для захисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.