5. Процесуальне правонаступництво
Ст.37 ЦПК
Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб’єктного складу учасників спору.
Правонаступництво – це заміна сторони чи третьої особи в спірному або встановленому судом правовідношенні у разі їх вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.
Процесуальне правонаступництво стосується лише сторін або третіх осіб.
Види правонаступництва
Універсальне (повне) |
Сингулярне (часткове) |
- має місце у випадку смерті сторони та припинення юридичної особи, що є стороною у справі |
- у випадку заміни кредитора або боржника у зобов’язанні |
Процесуальне правонаступництво є завжди повним, бо правонаступник володіє в процесі тим самим, що і його попередник.
Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.
Підстави процесуального правонаступництва:
1) смерть фізичної особи
В тих випадках, коли матеріальне право відношення тісно пов’язане з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
особисті немайнові права;
право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають. В цих випадках смерть сторони тягне закриття провадження у справі.
2) припинення юридичної особи
Ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в даній ситуації під припиненням юридичної особи слід розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.
Якщо має місце ліквідація юридичної особи – то провадження у справі закривається.
3) заміна кредитора чи боржника у зобов’язанні
Так, ст. 512 ЦК вказує, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
правонаступництва;
виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
виконання обов'язку боржника третьою особою.
Проте кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Зокрема, ст. 515 ЦК встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Що ж до заміни боржника, то ст. 520 ЦК передбачає, що боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Усі дії, вчинені в цивільному процесі до ступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.