Види доказів

….. (таблиця)

2. Доказування як процесуальна діяльність

Доказуванням є процесуальна і розумова діяльність, здійснювана в процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін шляхом зазначення про докази, збирання, подання, дослідження та оцінки доказів.

Суб'єктами доказування виступають суд та особи, які беруть участь у справі.

В теорії цивільного процесу прийнято вважати, що доказування відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів (стадій), які взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Якщо в кримінальному процесі доказування традиційно складається зі збирання, закріплення, перевірки та оцінки доказів, у цивільному процесі варто виділити наступні його стадії:

1) твердження про факти (декларація фактів);

2) зазначення, декларація доказів;

3) подання доказів (в тому числі їх витребування судом);

4) дослідження доказів;

5) оцінка доказів.

Декларація (зазначення) фактів полягає у тому, що позивач у позовній заяві (п. 5 ч.2 ст. 119 ЦПК), а відповідач - у запереченнях на позов, викладають обставини, якими обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Твердження про факти, посилання на фактичні обставини справи становить собою формування предмету доказування.

Безпосереднє подання доказів є правом сторони, а не обов’язком, бо серед реквізитів позовної заяви обов’язку подання доказів немає. Тому суд залишати позовну заяву через неподання доказів позивачем не може.

Суд в результаті покладеного на нього обов’язку може і зобов’язаний вказати сторонам та іншим особам, які порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці в судовому засіданні (п.3-6 ст.130 ЦПК)

Декларація (зазначення) доказів проявляється у тому, що сторони та інші заінтересовані особи вказують на докази, що підтверджують задекларовані ними факти. За ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані повідомити суд про докази до або під час попереднього судового засідання у справі. В іншому разі докази вже не будуть прийняті судом. Така жорстка вимога спрямована на запобігання у зловживанні правом заявляти клопотання про подання доказів чи їх витребування, що часто призводить до затягування розгляду справи.

• ст.119 – зобов’язує позивача зазначити докази, якими він обґрунтовує свої вимоги

• ст.136 – обов’язок сторони, яка клопоче про виклик свідка до суду, зазначити обставини, які він може підтвердити

• п.4 ст.130 – суд з’ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої вимоги та заперечення

• ст.137 – сторони можуть заявляти нові докази і заявляти клопотання про їх витребування

Подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, полягає у передачі доказів у розпорядження суду.

• ст.131 – зобов’язує сторін подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для цього. Докази, подані з порушенням таких вимог, судом не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин (ст. 131 ЦПК).

• ч. 2 ст. 60 ЦПК – докази можуть подаватися іншими особами, які беруть участь у справі: третіми особами, представниками сторін та третіх осіб, органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, заявниками та заінтересованими особами, їх представниками.

• ст.137 – покладає обов’язок на суд (у випадку, коли в отриманні доказів в сторін є труднощі) витребовувати докази, але за клопотанням сторін

Законодавець покладає на суд обов'язок за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо у них є складнощі щодо отримання доказів, витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЩІК).

У заяві про витребування доказів має бути зазначено:

1. який доказ вимагається;

2. підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи;

3. обставини, які може підтвердити цей доказ.

Докази, яких вимагає суд, направляються до нього безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів із дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.

За клопотанням сторони суд повинен поінформувати в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.

Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.

Отримання доказів може здійснюватись і шляхом надання судових доручень щодо збирання доказів.

Так, суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч.іст.132 ЦПК).

В ухвалі про судове доручення, що є обов'язковою для суду, якому вона адресована, коротко викладається суть справи, що розглядається, а також зазначаються:

1. особи, які беруть участь у справі;

2. обставини, що підлягають з'ясуванню;

3. докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;

4. перелік питань, поставлених особами, які беруть участь у справі, та судом свідку.

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК. При цьому, суд має повідомити осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання, хоча їх присутність не є обов'язковою. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Зокрема відповідно до ст. 177 ЦПК суд під час судового розгляду справи, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. При цьому порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений.

Оцінка доказів - це розумова діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у суб'єктів доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення.

Цивільно-процесуальне законодавство (ст. 212 ЦПК) встановлює правила оцінки доказів судом, а саме:

1. суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

2. жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення;

3. суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів проводиться судом в нарадчій кімнаті і результати оцінки доказів процедурно оформляються у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (т.б. в мотивувальній частині рішення)