Тема 61. Профілактика рецидивних злочинів

1. Загальні положення

2. Спеціальні заходи запобігання рецидиву

1. Запобігання рецидивній злочинності на стадії виконання покарання

3. Постпенітенціарна профілактика

і. Відповідно до класифікації причин і умов рецидив­них злочинів можна визначити загальні заходи запобі­гання рецидиву, що пов'язані з:

• удосконаленням правоохоронної діяльності;

• ефективною діяльністю органів дізнання, досудово- го слідства та суду щодо призначення покарань;

• удосконаленням системи виконання покарань;

• ефективною, системною роботою з рецидиво-небез- печним контингентом після відбуття покарання;

• ефективністю координації зусиль органів кримі­ нально-виконавчої системи та органів місцевого само­ врядування, державних та громадських організацій що­ до соціальної реабілітації засуджених;

• тісною взаємодією державних органів виконання покарань із представниками різних конфесій щодо орга­ нізації релігійного виховання засуджених;

• ефективною профілактикою психічних захворю­ вань, алкоголізму та наркоманії серед населення;

• удосконаленням кримінального законодавства і су­ дової практики, підвищенням ефективності криміналь­ ного покарання.

2. Превентивний вплив органів дізнання, досудового слідства та суду має забезпечити:

~ високу ймовірність покарання для злочинців, сти­мулюючи формування уявлень про ризик і «невигід­ність» злочинів:

141

• вихідні дані, необхідні для обрання заходів, які максимально відповідатимуть вчиненому, особі винно­ го, мотивації злочину;

• обрання запобіжних заходів, які перешкоджають продовженню злочинної діяльності.

За матеріалами справи важливо організувати профі­лактичну роботу, спрямовану на те, щоб припинити існування притонів, роз'єднати групи осіб, які схильні до вчинення правопорушень, притягнути до встановле­ної законом відповідальності осіб, бездіяльність яких створює сприятливі умови для злочинів рецидивістів.

Призначення заходів покарання має ґрунтуватися на суворій їх індивідуалізації. Суд має враховувати обста­вини, в силу яких виправний вплив попереднього пока­рання виявився недостатнім. Термін покарання рециди­вістам не може бути меншим за половину максимальної санкції за вчинений злочин, у разі злісного рецидиву — не менше двох третин, за особливо злісного рецидиву — не менше трьох чвертей.

У диспозиціях статей рецидиво-небезпечних злочи­нів, які мають тенденцію до професіоналізації, напри­клад, крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, ви­магання, Кримінальний кодекс України передбачив як кваліфікуючу обставину повторність із відповідним під­вищенням санкцій.

3. З метою усунення або нейтралізації рецидиво-небезпечних детермінант, які виникають на стадії вико­нання покарання, профілактику рецидивної злочинності регламентовано Кримінально-виконавчим кодексом Ук­раїни. Передбачено винятково судовий контроль за ви­рішенням питань умовно-дострокового звільнення, до­строкового звільнення, а також при замінах одного по­карання іншим або виду виправної установи. Такі поло­ження спрямовано на усунення порушень законності співробітниками установ виконання покарань під час застосування зазначених кримінально-правових інсти­тутів.

Кримінально-виконавчий кодекс України регламен­тує правовий статус засуджених, який, зокрема, вперше передбачає їх право на особисту безпеку. Посадові осо­би пенітенціарних установ, за наявності до цього підс­тав, зобов'язані вжити негайних заходів щодо забезіїе-

142

чення особистої безпеки засуджених. Засудженого пере­водять у безпечне місце або вживають інших заходів, що усувають можливість вчинення щодо засудженого насильства або інших протиправних дій. Такого виду нормативні вимоги спрямовано на усунення насильства в місцях позбавлення волі, диктату «авторитетів» зло­чинного середовища, нейтралізацію злодійських тради­цій і неформальних кодексів, які почали активно відро­джуватися.

Із метою ефективнішої адаптації засуджених до умов життєдіяльності на волі після звільнення Кримінально-виконавчий кодекс України розширив можливості поба­чень з родичами і близькими в колонії та відпусток за її межі.

4. Результативність постпенітенціарної профілакти­ки залежить від ефективності діяльності установ, основ­ною метою яких є ресоціалізація та адаптація до умов життєдіяльності осіб, які відбули покарання.

Основними суб'єктами спеціальної постпенітенціар­ної профілактики рецидиву є:

• кримінально-виконавчі інспекції, дільничні інспек­ тори;

• в органах місцевого самоврядування — спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, адміністратив­ ні комісії, органи соціальних служб;

— громадські та релігійні установи, піклувальні та батьківські ради, трудові колективи, персональні шефи і попечителі, позабюджетні фонди підтримки засудже­ них та ін.