9. Відчуття як психічний процес. Основні теорії відчуттів.

Відчуття - це найпростіший психічний процес відображення дійсності, окремих властивостей предметів при їх безпосередній дії на органи відчуття. Органом відчуття є аналізатор. Теорія емпіризму 17-18ст. (Т.Гоббс, Дж.Локк) була пов’язана з тим, що єдиним джерелом знань про навколишній світ є досвід людини, який вона здобуває завдяки зору, слуху, нюху тощо, тобто завдяки відчуттям. Це досвід людина засвоює в результаті навчання та асоціації, і записується на так звану «чисту дошку», якою є людина від народження. Теорія соліпсизму є теорією суб’єктивного ідеалізму, і її суть зводиться до того, що світ існує лише у наших відчуттях і сприйманнях. Якщо ми не відчуваємо предмета, то його взагалі не існує. Зажди все відчуває та сприймає Бог, тому світ є постіним, і одночасно це є доказом існування Богом. Теорія специфічної енергії органів чуття (Д.Юм, Е.Мах, Г.Гельмгольц) 19-20ст. – органи чуття не відображають впливу зовнішнього чи внутрішнього подразника, а лише отримують від нього поштовхи, які збуджують власну «специфічну енергію» цих органів чуття (натиснути на око щоб виникло відчуття світла). Органи чуття не відображають навколишніх впливів, а лише збуджуються від них. Тому відображати навколишній світ людина не може, вона може лише пізнати саму себе. Рефлекторна теорія відчуття розглядає як результат актичного процесу взаємодії організму з навколишнім середовищем у результаті функціонування рефлексу.

12. Види відчуттів. Фізіологічні механізми зорових відчуттів. Теорії кольорового зору.

За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму розрізняють такі види відчуттів: Екстероцептивні відчуття — це найбільша група відчуттів. Вони забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для нашої свідомості. До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больові відчуття. Інтероцептивні відчуття — це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш древня і найбільш елементарна група відчуттів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами. Пропріоцептивні відчуття забезпечують сигнали про положення тіла в просторі і складають підґрунтя рухів людини, відіграючи важливу роль в їх регуляції. Периферійні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м'язах і суглобах (сухожиллях, зв'язках) і мають форму особливих нервових тілець (тільця Паччіні). Збудження, що виникають у цих тільцях, відображають відчуття, які відбуваються при розтягуванні м'язів і зміні положення суглобів. Ця група відчуттів включає специфічний вид чутливості, який називається відчуттям рівноваги, або статичним відчуттям, їхні периферійні рецептори розміщені в каналах внутрішнього вуха. До пропріоцептивних належать кінестетичні та статичні відчуття. Екстероцептивні відчуття прийнято поділяти залежно від наявності чи відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, на:

1)контактні; 2) достатні. Контактні відчуття викликаються впливом безпосередньо прикладеного до поверхні тіла відповідного органа сприймання. Прикладами контактних відчуттів є смак, дотик. Дистантні відчуття викликаються подразниками, що діють на органи чуття на деякій відстані. До них належать нюхові відчуття, слух і зір.

Зорові відчуття. На сьогодні вважається визнаним фактом, що в оці людини містяться 2 категорії фоточутливих елементів - рецепторів: високочутливі палички (рецептори) - такі, що відповідають за сутінковий (нічний) зір, і менш чутливі колбочки (рецептори) - такі, що відповідають за кольоровий зір. У сітківці ока людини є 3 види колбочок, максимум чутливості яких припадає на червону, зелену і синю ділянки видимого спектру, тобто відповідає трьом "основним" кольорам. Криві їх спектральної чутливості частково перекриваються, що забезпечує розпізнавання тисяч кольорів і відтінків у спектральному діапазоні довжин світлових хвиль 400-700 нм. Дуже сильне світло подразнює всі 3 типи рецепторів і тому сприймається як випромінювання сліпучо-білого кольору. Рівномірне подразнення всіх трьох елементів, відповідне денному світлу, також викликає відчуття білого кольору (Див. Психологія сприйняття кольору). Теорія кольорового зору Янга- Гельмгольца. Око містить три види нервових клітин, що реагують відповідно на червоний, зелений, блакитно - фіолетовий колір. Таким чином, якщо всі три види нервових клітин одержують однакове роздратування, ми бачимо білий. Якщо в око потрапляє в основному зелене світло, клітки, що відповідають за зелену частину спектру, збуджуються більше, ніж інші, і ми бачимо зелений. Коли предмет жовтий, стимулюються «зелені» і «червоні» клітки. Ось тому, згідно такої теорії, ми і маємо можливість розрізняти кольори.