Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
87-95 питання - Зобов'язальне право.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
38.86 Кб
Скачать

87. Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кре­дитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від бор­жника виконання його обов'язку. Цивільно-правове зобов'язан­ня — це такі правовідносини, в яких управо мочена особа діє як кредитор, зобов'язана особа — як боржник.

Зобов’язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання можуть виникати: а) між юридичними особами; б) між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами.

Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника.

об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язаної особи.

Строки (терміни) виконання зобов’язання. Якщо у зобов’язання строк (термін) його виконання:

- встановлений – воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

- визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати – підлягає виконанню з настанням цієї події

- не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги – кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обов’язок у 7-денний строк з дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Місце виконання зобов’язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

  • про передання нерухомого майна – знаходженням цього майна

  • про передання майна (товару) на підставі договору перевезення – здавання товару (майна)перевізникові

  • про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів – виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання

  • грошовим – проживанням кредитора чи за місцем знаходження юридичної особи на момент його виникнення

  • іншими – проживанням (місцезнаходженням) боржника.

Суб'єктами зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. Боржником чи кредитором можуть бути одночасно одна або кілька осіб.

У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно як кредитор, інший — виключно як боржник. Наприклад, у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди — завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

  1. передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги);

  2. правонаступництва;

  3. виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

  4. виконання обов’язку боржника третьою особою

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (передавання боргу) лише за згодою кредитора. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок. Кредитор зобов’язаний прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

88. Підстави виникнення зобов'язаньце певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов'язальних відносин між кредитором і боржником. Зобов'язання виникають:

  • з договорів та інших правочинів (в тому числі з двосто­ронніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із правочинів, хоч і не передбачених законом, але які йому не суперечать;

  • у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

  • внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

  • внаслідок інших юридичних фактів.

Значна більшість зобов'язань є договірними. Крім того, зо­бов'язання можуть виникати з договорів, які хоч і не передбачені чинним законодавством, але не суперечать йому. Це досить актуально в наш час, коли законодавець не встигає законодавчо врегульовувати всі відносини, які виникають у товарно-еко­номічній сфері.

89. Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належ­ним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання може бути також припинене за таких підстав:

  • надання відступного (припиняється за згодою сторін внас­лідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами);

  • зарахуванням — зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визна­чений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за зая­вою однієї із сторін. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

а) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

б) про стягнення аліментів;

в) щодо довічного утримання (догляду);

г) у разі спливу позовної давності;

ґ) в інших випадках, встановлених договором або законом;

  • за домовленістю сторін — зобов'язання припиняється за домовленістю сторін або за домовленістю сторін про заміну пер­вісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сто­ронами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом;

  • прощенням боргу — внаслідок звільнення (прощення бор­гу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не по­рушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

  • поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

  • неможливістю виконання — неможливістю його виконан­ня у зв'язку з обставиною, за яку кожна із сторін не відповідає (форс-мажорні обставини);

  • смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора) — зобов'язання припиняється смер­тю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його осо­бою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зо­бов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-пра­вовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

90. Правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багато­сторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома осо­бами. Односторонній правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони в правочині вчинити відповідну дію зустрічний обов'язок іншої сторони надати матеріальне або інше благо, правочини поділя­ються на оплатні та безоплатні.

Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочинів, останні поділяються на консенсуальні та реальні.

Правочини можуть бути строковими та безстроковими У безстрокових правочинах не визначається момент їх припи­нення.

Дійсність правочину означає визнання за ним якості юри­дичного факту. Правочин завжди є дією, спрямованою на до­сягнення певної правової мети. Особи, які вчиняють правочи­ни, бажають зв'язати себе правовідносинами, взяти на себе певні права та обов'язки. Проте для того, щоб ці права та обов'язки виникли, правочин повинен відповідати певним вимогам. Ці вимоги називаються загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

До загальних вимог правочину належать:

а) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також мо­ральним засадам суспільства;

б) учасники правочину повинні мати необхідний обсяг ци­вільної дієздатності;

в) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

г) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

ґ) правочин має бути спрямований на реальне настання пра­вових наслідків, що обумовлені ним;

д) правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непра­цездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсні правочини, залежно від того, який елемент їх фактич­ного складу є дефектним, можна поділити на певні групи, а саме на правочини з вадами суб'єктного складу; правочини з вадами волі; правочини з вадами форми; правочини з вадами змісту. Фіктивний правочин — це правочин, вчинений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Удаваний правочин — це правочин, укладений з метою прихован­ня іншого правочину. Встановивши це, суд визнає удаваний правочин не­дійсним, а дійсним буде визнано той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Нікчемними (абсолютно недійсними) правочинами визнають­ся такі правочини, недійсність яких прямо встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не випливає із закону, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний судом недій­сним (оспорюваний правочин).

91. Виконання зобов'язаньце здійснення його сторонами по­кладених на них прав і обов'язків, що складають його зміст, на­лежним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділово­го обороту чи вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання зобов'язання полягає в точному та своє­часному виконанні сторонами договору всіх зобов'язань відпо­відно до умов угоди та вимог закону.

Не допускається заміна боржником предмета виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язання — це порядок виконання, ви­значений нормативними актами чи договором. Зобов'язання повинні виконуватись в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути викона­не на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобов'я­зання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкоду­вання збитків, а також інші способи забезпечення виконання зо­бов'язання. Ними є:

Неустойкою - визначена зако­ном чи договором сума, яку боржник повинен передати креди­торові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання. Предметом неустойки є грошова сума, рухоме або нерухоме майно.

Застава — зобов'язання, за яким кредитор має право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переваж­но перед іншими кредиторами цього боржника.

Порука — зобов'язання, за яким поручитель повинен перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині, яка не виконана. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Він має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, яке передаєть­ся кредиторові боржником на підтвердження його виконання.

Гарантія — це субсідіарне зобов'язання, що видається бан­ком, іншою фінансовою установою, страховою організацією, за яким відповідний банк (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обо­в'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона надана.

Притримання — це правовідносини, за якими кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, має право притримати її у себе до моменту належного виконання зобов'язання боржником щодо цієї речі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]