Розділ 7. Буття світу і людини філософський смисл проблеми буття і його основні форми

Актуальність і місце даної проблеми у різноманітних філософських системах визначаються передусім фундаментальним характером поняття буття. Онтологія – наука про буття – невід’ємний атрибут філософських концепцій і далекого минулого, і сучасного саме тому, що з історичного і логічного погляду становить основу будь-якої філософії, її начало.

Цікаво, що і старий заповіт Святого письма (Біблії) також відкривається книгою Буття, де під буттям розуміється начало становлення світу і людського роду. Цінність поняття буття для філософії визначається багатством змісту, універсальністю і всезагальним характером, світоглядною значущістю як основою адекватного осмислення практичної, пізнавальної і духовно-моральної діяльності людини і людства в цілому. У той же час, це виключно складна і багатогранна проблема, яка містить багато таємничого і загадкового, що дозволяє віднести її до так званих вічних проблем, які вимагають постійного глибокого аналізу.

Необхідно зазначити, що в історії філософії поняття буття пройшло значний шлях еволюції, протягом якого змінювався його філософський смисл. Так, уже в античній філософії утворюється декілька точок зору. Наприклад, Парменід, який уперше ввів у філософію поняття буття, розуміє його як справжню сутність речей, яка доступна почуттєвому пізнанню; для Геракліта буття – те, що перебуває у неперервному становленні, русі (вогонь); у Платона – це сукупність ідей або форм; Арістотель визначає буття як логічну категорію для визначення сутнього і т. ін. В епоху середньовіччя утворюється теологічна концепція абсолютного буття, пізніше виникає субстанційний підхід (Декарт, Спіноза). Врешті-решт, у німецькій класичній філософії з’являються два протилежні підходи: 1) розмежування буття і мислення (Кант) і 2) ототожнення буття і мислення в системі тріади, яка розвивається (Гегель).

Для марксистської філософії характерним було розуміння буття як існування конкретних предметів, тобто заперечення буття самого по собі, ототожнення його з матерією. Ідеалістичні концепції кінця XIX – початку XX ст. в Росії, Україні й на Заході в центр проблеми буття ставили, як правило, існування людини (його екзистенцію), відстоювали ідею єдності людини і космосу (В. С. Соловйов, В. І. Вернадський, М. А. Бердяєв, Д. Чижевський, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер та ін.)¹.

Узагальнюючи різні погляди, можна говорити про неодноманітність смислового змісту поняття буття. По-перше, його безпосередній смисл означає існування (бути – тобто мати місце в дійсності). По-друге, буття не є чимось, що існує саме по собі, окремо від природи, людини і т.ін. Це надзвичайно широке поняття, яке охоплює думкою те загальне, що притаманне явищам як матеріальної, так і духовної реальності. Іншими словами, буття – це сукупна реальність, яка дається людині в теоретичному мисленні. Філософське поняття буття, таким чином, віддзеркалює цілісну єдність світу, до якого причетне все сутнє об’єктивної і суб’єктивної реальності.

Тому доцільно розглянути такі форми буття:

1. Матеріально-речове буття природних процесів і зроблених людиною речей. Природа у широкому сенсі слова є необхідною умовою існування людини, вона дана їй як об’єктивна реальність і має складну внутрішню організацію взаємопов’язаних елементів, характеризується просторово-часовою нескінченістю.

Людина, будучи генетичною часткою природи, завдяки своїй діяльній сутності, перетворює ту частку природи, з якою вона безпосередньо взаємодіє, і створює над природним середовищем проживання своєрідну “надбудову” – цілісну культурно-технічну сферу людської цивілізації.

Важливою особливістю цієї “другої природи” є її вторинний характер відносно природного матеріалу і заплідненості людською думкою, духовністю, а також діалектичний взаємозв’язок екологічного, ендогенетичного та ін. порядку.

2. Буття людини у світі речей і у світі собі подібних – друга форма буття. Необхідно зазначити, що проблема людського буття – це цілий комплекс проблем біологічного, соціального, духовного характеру. В онтологічному аспекті людина свідомо в історії філософії розглядається, як правило, або як пасивно споглядальна істота реальної дійсності, або як активна особистість, що перетворює природу в своїх інтересах, суб’єкт і джерело всього сутнього. “Людина є мірою всіх речей” – стверджував, наприклад, Протагор (V ст. до н. е.). Пізніше ця ідея отримала розвиток у концепціях Сократа, І. Канта, Л. Фейєрбаха, в різноманітних варіантах екзистенціальної філософії (Г. Марсель, К. Ясперс, М. Хайдеггер, А. Камю).

У центрі буття людини ці філософи ставили індивідуальну сутність людини – її свідоме і несвідоме “Я”. З марксистської точки зору, буття людей є реальним процесом їх життя, людина – суспільна істота. І в першому, і в другому випадку важливо підкреслити гуманістичний характер ідеї особливості людського буття.

До особливостей буття людини слід віднести тілесність її єства, скінченний характер, смертність. Існування людини – це ціла система її життєдіяльності. Проте людина для самої себе – не лише річ у світі природи, це ще і світ людини – система її духовних зв’язків і соціальних відносин як особистості.

3. Аналіз третьої форми буття – буття духовного – слід розпочати з визначення духовного як властивості й продукту життєдіяльності окремої людини і суспільства в цілому.

Духовне начало в людині невід’ємне від тілесного, воно існує як свідоме й несвідоме, вбираючи в себе знання, думки, почуття, волю, мову, ціннісні орієнтації тощо. При цьому слід враховувати, що буття духовного має ніби два рівні:

1. Рівень індивідуальної свідомості, яка виявляє себе як суб’єктивна реальність (душа) різноманітними ідеальними проявами (наприклад, душа, духовні образи, ідеї і т.д.). Тут важливо підкреслити, що буття свідомості функціонує виключно як продукт діяльності людського мозку.

2. Рівень об’єктивних ідеальних сутностей. Буття об’єктивованого духовного – це результат “опредмечення” або матеріалізації ідеального в процесі активної конструктивно-творчої діяльності суб’єкта. Конкретними формами реалізації такого роду духовного є: мова як засіб речового спілкування і фіксації інформації; культурні й науково-технічні цінності; твори мистецтва і літератури; моральні й естетичні норми.

Своєрідність об’єктивного духовного – у здатності вільно переміщатись у просторово-часових координатах суспільства, накопичуватись і зберігатись у пам’яті людства у вигляді духовного багатства, “розпредмечуватися” в індивідуальній свідомості людини.

4. Наступною формою буття є соціально-історичне буття, яке також поділяється на індивідуальне буття і буття суспільства.

Соціальне буття людей – це об’єктивна суспільна реальність, яка включає в себе практичну діяльність людини і певних соціальних груп щодо зміни оточуючої реальності, а також складну систему матеріальних та ідеологічних відносин між людьми, які склалися в процесі історичного розвитку суспільства.

Людина є соціально-історичною істотою, і її індивідуальне буття включене в загальну еволюцію соціально-історичного буття як його суб’єкта. Проте існуючу систему відносин у суспільстві, державі, сім’ї кожна людина застає як уже сформовану і функціонуючу незалежно від її волі та свідомості. Таким чином, об’єктивні відносини є ніби засобом включення індивіда в соціальність – економічні, політичні, правові, моральні й інші зв’язки.

Підкреслимо ще раз, що буття як єдине ціле існує в діалектично взаємопов’язаних формах і врешті-решт усвідомлюється особистістю як єдність матеріального і духовного. У той же час, єдність форм буття носить діалектично суперечливий характер, про що свідчать незчисленні катаклізми й соціальні конфлікти. Тому людство для свого буття повинно навчитися розв’язувати ці суперечності цивілізованим шляхом, адекватним сучасному рівню розвитку суспільства. Іншими словами, нова якість буття людства викликає до життя і нові форми свідомості й мислення людської спільноти. У сучасних умовах це виявляється, наприклад, в усвідомленні пріоритету загальнолюдських інтересів перед вузьконаціональними.

Таким чином, у світоглядному і методологічному аспектах філософське розуміння сутності й форм буття актуальне і має важливе значення для майбутніх фахівців економічної галузі.