Філософське вчення про матерію і єдність світу

Вивчення даної проблеми доцільно розпочати з усвідомлення її актуальності й науково-філософської значущості. У цьому аспекті важливо підкреслити, що вчення про матеріальність світу, по-перше, є також фундаментальним у філософії, як і вчення про буття; по-друге, служить висхідним пунктом для філософів-матеріалістів при розгляді таких питань, як природа і суспільство, людина і природа, людина і суспільство, матеріальне й ідеальне, пізнання світу та ін.; по-третє, має принципове значення у світоглядному й методологічному відношенні для правильного розуміння складних процесів суспільного життя економічної і духовної діяльності фактів фінансово-економічного профілю.

Необхідно також осмислити історико-філософський аспект проблеми, маючи на увазі при цьому, що поняття матерії виникло у глибокій древності при намаганні відповісти на питання про єдність, нескінченність, багатоманітність світу. Так, в античній філософії пріоритетним було уявлення про матерію як першооснову всього сутнього (вода, повітря, вогонь), у наступні епохи домінувало розуміння матерії як будівничого матеріалу, особливої субстанції (Б. Спіноза), часто-густо воно ототожнювалося з фізичним поняттям “речовини” (Ф. Бекон, Т. Гоббс) або її властивостями, що свідчило про пошук онтологічного визначення матерії.

Для Р. Декарта матерія – це складова частина предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Оскільки предметів, тіл – безліч, то матерія – це сукупність тіл, предметів, які містяться у Всесвіті. Декарт розкриває зміст за допомогою трьох категорій: субстанції, атрибута і аксиденсу. При цьому під субстанцією він розуміє самоіснуюче буття – самостійне, самодіяльне; під атрибутом – невід’ємні, загальні, універсальні риси даної субстанції, а під аксиденсом – довільні, випадкові, необов’язкові риси субстанції.

Тому Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною.

І. Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки), вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об’єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії й одночасно мірою її кількості. Представник французького просвітництва П. Гольбах визначає матерію як усе те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення.

Матерія як філософська категорія – не закостеніла, незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна впорядкованість та ін.

Системність в організації матерії – не лише її фундаментальна властивість, вона також визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організменний, підорганізменний, понадорганізменний); соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Тривалий час для прибічників діалектичного матеріалізму усталеним було поняття В. І. Леніна, яке міститься у його праці “Матеріалізм та емпіріокритицизм” у такому формулюванні: “Матерія – це філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дається людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, віддзеркалюється нашими відчуттями й існує незалежно від них”².

Дане визначення в сучасній філософії набуло критичного осмислення. Вважається, що воно у певній мірі є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманного йому онтологічного змісту. Автори підручника “Філософія” за ред. І. Ф. Надольного висловлюють думку, що варто враховувати у визначенні матерії розвиток сучасної науки і філософії. Це дозволяє виокремити:

1. Онтологічні складові: а) рух та його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнавальність; б) об’єктивність; в) реальність.

Таким чином, узагальнене визначення категорії “матерія” має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо чи опосередковано пізнаване людиною³.

В історії розвитку філософської думки існували різні концепції матеріальної єдності світу. Основними з них були такі: плюралізм, дуалізм і монізм. Вони формувались як на матеріалістичній, так і на ідеалістичній основі.

Плюралізм відстоював точку зору множини основ, начал світу, якими виступають різноманітні матеріальні явища (наприклад, у Анаксагора) або багатоякісні духовні субстанції (наприклад, в ідеалістичному вченні Лейбніца).

Дуалізм (наприклад, філософія Р.Декарта) випливає із наявності двох незалежних першооснов – матерії і духа.

Моністична філософія виходить із існування єдиного начала, з її позицій єдність світу виводиться або з матерії, або зі свідомості. Так, ідеалістичний монізм наголошує, що в основі єдності світу лежить духовне начало, світовий дух, розум, абсолютна ідея, бог.

Особливо велика увага щодо проблеми єдності світу приділялась у системі об’єктивного ідеалізму Гегеля, з позиції якого всі явища у світі являють собою форму інакшебуття абсолютного духу, який саморозвивається, тобто з погляду абсолютної ідеї. Гегель зробив значний внесок у позитивне вирішення цієї проблеми, оскільки він відкрив у всезагальності законів діалектики важливий аспект єдності світу. Єдність світу визнається і деякими представниками суб’єктивного ідеалізму, для яких воно ототожнюється з єдністю світу їх досвіду, з єдністю самосвідомості.

Природознавчі науки підтверджують ідею про матеріальну єдність світу, особливо три найбільші відкриття ХІХ ст. Так, відкриття закону збереження і перетворення енергії (Майєр, Джоуль, Гельмгольц (1842 – 1847 рр.) підтвердило єдність і зв’язок усіх видів матерії, всіх форм її руху. Відкриття клітини (Шлайден Шванн (1833 – 1839 рр.)) виявило єдину основу всіх видів живого на рослинному і тваринному рівнях. Теорія еволюції Ч. Дарвіна (1859 р.) дозволила побачити єдність і зв’язок усього багатоманітного тваринного світу і людини. Саме завдяки цим відкриттям ідея матеріальної єдності світу стала обгрунтованим науковим положенням.

Варто підкреслити важливу роль в обгрунтованій єдності світу й інших наукових відкриттів (передусім відкриття періодичної системи елементів Д. І. Мендєлєєва (1869 р.), який довів єдність і зв’язок усіх хімічних елементів), а також подальших відкриттів у галузі атомної і ядерної фізики.

Матеріальна єдність світу виявляється в таких характеристиках матерії й окремих матеріальних об’єктів: а) в абсолютності й вічності матерії, в її самотворенні і неможливості знищення; б) в єдності атрибутивних властивостей матерії на всіх рівнях її розвитку, у зв’язку всіх форм руху; в) у підпорядкуванні всіх явищ об’єктивного світу загальним діалектичним закономірностям; г) у нескінченній багатоманітності взаємопереходів явищ об’єктивного світу; д) в історичному розвитку матерії, виникненні живої і соціально організованої матерії на основі менш складних форм її існування.

Крім цих загальних ознак, єдність світу виявляється також у локальних масштабах, які досліджуються сучасними природничими науками. Ознаками єдності великих груп явищ виступають: аналогічність їх фізико-хімічного складу і будови; підпорядкування їх ряду загальних законів, зрівнянь руху; аналогічність форм математичних законів, які описують різноманітні процеси; історична спадковість властивостей матеріальних явищ у процесі їх розвитку і т. ін. Сучасне природознавство дало багато фактологічних даних, які підтверджують адекватність філософських уявлень про матеріальну єдність світу. Речова єдність світу підтверджується спектральним аналізом світлових променів, які приходять на Землю від найрізноманітніших небесних тіл. У космічному випромінюванні з глибин Всесвіту фізики знаходять такі ж елементарні частки, що і в земних умовах. Докази єдності світу подають і біологічні науки, сучасна генетика, яка відкрила єдність коду спадкоємності, єдність структурних елементів ДНК, РНК, білків.

Важливе значення для обгрунтування єдності світу мають також досягнення кібернетики. Досліджуючи внутрішню структуру процесів передачі, збереження і переробки інформації у природі, суспільстві, а також у людському організмі й у створенні людиною електронно-обчислювальних машин, кібернетика встановила спільність закономірностей процесів управління у всіх матеріальних системах.

Методологічне значення філософського вчення про матерію й матеріальну єдність світу полягає у тому, що:

• воно дозволяє формувати науковий світогляд фахівців, гнучкість мислення й широту наукового світогляду;

• наукове розуміння матерії лежить в основі передбачення й об’єктивного аналізу шляхів розвитку суспільства, точної оцінки характеру соціальних процесів у різноманітних сферах життя на сучасному етапі;

• вчення про матерію має принципове значення для наукового розуміння соціально-економічних процесів, дозволяє розглядати економічну й політичну дійсність як єдність матеріальних і духовних, об’єктивних і суб’єктивних аспектів.