99.ДІЯ ДОГОВОРІВ В ЧАСІ. Загальне правило заключається в тому, що договір діє з моменту вступлення в силу і до припинення. Його постановлення застосовуються відносно дій і фактів, які мають місце в цей період. Договір застосовується відносно норм МП, чинними в цей період.
Під час встановлення строку дії договору повинні враховуватись динамізм регульованих їм відносин , а також ступінь конкретності договірних постановлень.
Строк дії договору може мати і політичне значення. Довгий строк виражає впевненість сторін в надійності взаїмних відносин, довіра до політики один одного.
Залежно від часу дії договори поділяються на термінові, з невизначеним строком і безстроковий. В терміновому договорі точно вказується момент його припинення, сюди також відносяться і договори, дія яких зуспиняється по досягненні певної цілі. В договорах з невизначеним строком дії не встановлюється час припинення, але зазвичай передбачається можливість їх денонсації. Договори одноразової дії взагалі не мають строку (наприклад, угода про припинення дії договору). Бозстроковими є такі договори, як установчі акти МО, кодифікаціонні конвенції, договори про кордони, мирні договори. Вони заключається «навіки», але фактично до того моменту, коли будуть припинені або замінені за згодою сторін.(з 7.5 тис. Договорів заключених «навіки» між 1500 до н.е. та 1850 н.е кожен в середньому залишався в силі напротязі 2 років). Тому «навіки» означає «поки часи і обставини істотно не зміняться».
Як правило, додатки та доповнення дію такий самий термін, що і договір.(Виключення:збереження юридичного значення географічних карт, доданного до договору, який втратив силу).
За ст.70 ВК витікання терміну дії договору не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виниклив результаті виконання договору до його припинення.
Строк дії договору може бути пролонгірований. Це робиться до витікання строку дії договору. Якщо стро витік, то мова може піти про відновлення договору.(ВК обійшли це питання мовчанкою) В таких випадках заключаються спеціальні угоди про продовження строку дії договору і включати в них постановлення про ратифікацію.
В випадку заключення між одними і тими самими учасниками договору по тих же питанням , які регулються вже існуючим договором, застосовується аксіома права «закон наступний скасовує попередній». Якщо скасування не є обговорено, то попередній продовжує діяти в тій ж мірі, в якій його положення сумісні з положеннями нового договору.(п.3.ст.30 ВК)
ДІЯ ДОГОВОРІВ В ПРОСТОРІ. Просторова сфера дії договорів тісно пов'язана з іншими сферами його дії, а сааме з суб'єктною, об'єктною та предметною. Суб'єктна сфера визначається колом учасників. Так як об'єктом договору є регулюємі ним міждержавні відносини, то коло регулюємих відносин визначаються об'єктну сферу. Предметна сфера – це коло лиць, тварин, предметів, явищ, з приводу яких сторонни вступили в договірні правоввідносини. Просторовою сферою є всі ті простори, куди проникають регулюємі договором відносини. В літературі іноді утотожнюють суб'єктну і просторову сфери, об'єднують їх в «суб'єктно-просторову сферу». Якщо справа іде про договори, які повинні виконуватись державами в межах їх територіальної юрисдикції, то ті сфери дійсно співпадають. Іноді ті сфери відрізняються, наприклад, двосторонній договір, яки забороняє учасникам випробовування ядерної зброї де б то не було, тобто маючи глобальну сферу дії. Іноді договорів не стосується території учасника, його дія поширюється на міжнародну територію, наприклад Антарктиду. Також є різниця між цими сферами коли в договорі бере участь МО, яка не має своєї території. Ст.29 ВК «Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в йнший спосіб, то договір є обов'язковим для ожного учасника щодо всієї його території.»
Тісно пов'язані в договірній практиці також об'єктна та предметна сфери, так як регулюємі відносини визначаються передувсім через їх предмет, який є вказаний в договорі. Так угода про усунення двійного оподаткування містять спеціальні постановки під назвою «Сфера дії угоди». Ця сфера конкретизуєтся шляхом встановлення трьох параметрів: а)коло лиць, яких стосується угода; б)вид податків, які регулюються угодою; в)кордони територіальної сфери дії угоди.
За суб'єктно-територіальної сфері дії міжнародні договори поділяються на:
Універсальні, що охоплюють всі або переважна більшість держав (і їх території);
Локальні, в яких беруть участь два або кілька держав, дія договору поширюється на обмежений простір.
А.Д. Лебедєв пропонує наступну класифікацію договорів:
Універсальні договори, в яких передбачається участь держав всього світу (наприклад, Статут ООН, Віденська конвенція 1969р., Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968р.);
Регіональні, в яких передбачається участь тільки держав даного географічного регіону (наприклад, Договір про без'ядерної зоні південної частини Тихого океану 1985р.);
Субрегіональні (наприклад, Андський пакт - Картахенський договір 1969р. Та ін);
Локальні, сфера яких обмежена межами невеликого числа держав. Таким чином, кожен договір має територіальну або просторову сферу дії. Сфера дії договору визначається учасниками. Якщо інший намір не зазначено в договорі або не встановлений в інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території.
100.Підстави недійсності міжнародних договорів
Умови дійсності договорів. Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частиніне суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Ця загальновизнана точка зору закріплена у Віденській конвенції 1969 р. У ст. 53 цієї Конвенції говориться: «Договір є нікчемним, якщо в момент укладення він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права».
Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов'язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.
Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі1. Укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов'язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.
Договори, що не відповідають перерахованим вище умовам, є недійсними.
Умови і наслідки недійсності договорів. У ст. 45-53 Віденської конвенції 1969 вказано на конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Міжнародний договір оголошується недійсним, якщо:
1) він укладений з явним порушенням внутрішніх конституційних норм, що стосуються компетенції та порядку укладання договору(Ст. 46);
2) згода на зобов'язання за договором дано за помилку, якщо помилка стосується факту або ситуації, що існували при укладанні договору і являли собою істотну основу для згоди на обов'язковість договору (ст. 48);
101. Застереження до міжнародних договорів
Застереження - односторонню заяву, зроблену державою або міжнародною організацією в процесі укладання договору, що має метою виключити або змінити юридичну дію певних положень договору щодо автора застереження.
Право держави робити застереження було закріплено Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (ст. 19) з ініціативи СРСР. Проблема застережень пов'язана з тим, що в багатосторонніх конвенціях бере участь велика кількість держав, інтереси яких далеко не завжди збігаються. Непоодинокі випадки, коли, підтримуючи конвенцію в цілому, держава вважає неприйнятним для себе те чи інше окреме положення. Інститут застережень покликаний забезпечити як можна більш широку участь держав.
З цього видно, що інститут застережень має сенс лише у відношенні багатосторонніх договорів, хоча у Віденській конвенції про право міжнародних договорів про це прямо не сказано. Значну роль тут відіграла позиція США, у практиці яких застереження до двосторонніх договорах зустрічаються нерідко. Щодо двосторонніх договорів існує правило, згідно з яким застереження рівносильна пропозицією про перегляд прийнятого тексту. Неможливість застережень до двосторонніх договорів підтверджена Комісією міжнародного права ООН, яка в даний час кодіфіцірует правила щодо застережень.
Застереження робляться під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття або приєднання до договору, а також при повідомленні про правонаступництво щодо договору. Застереження, зроблене під час підписання, повинна бути підтверджена при ратифікації, затвердження і т.д. Правом робити застереження мають ті ж особи та органи, які представляють державу під час підписання, ратифікації та затвердження договору.
Застереження не повинна суперечити цілям і принципам договору, змінювати його головний зміст. Вона не може мати місця, якщо такого роду застереження заборонені договором або якщо договір передбачає лише певний вид застережень, до якого ця обмовка не відноситься. Є чимало договорів, що не допускають застережень, наприклад Договір про створення Економічного союзу країн СНД. Застереження може бути в будь-який момент знята які зробили її державою.
Застереження, яка безумовно допускається договором, не потребує згоди інших Договірних держав. У всіх інших випадках така згода необхідна. Якщо з обмеженої кількості учасників, а також з цілей і принципів договору випливає, що він повинен застосовуватися лише в цілому між усіма учасниками, то застереження до нього потребують прийняття всіма учасниками. В інших випадках заперечення проти застереження частини учасників не перешкоджає участі в договорі держави, яка зробила застереження. Застереження вважається прийнятою учасником, якщо протягом року він не заявить заперечення.
Застереження до засновницького акту організації потребує прийняття її відповідним органом.
Юридичні наслідки застереження полягають у тому, що вона вносить відповідні зміни до договору у взаєминах боку, її зробила, та сторін, її прийняли. У разі заперечень проти застереження з боку окремих учасників в їхніх відносинах зі які зробили застереження державою відповідне положення не застосовується. Застереження не змінює положень договору у взаєминах решти учасників.
Закон про міжнародні договори в цілому закріпив наведеним режим застережень, встановлений Віденської конвенції про міжнародні договори. Викликає сумнів лише вимога, щоб прийняття або заперечення проти застережень здійснювалися тим же органом, який висловив згоду на обов'язковість договору. Зокрема, щодо ратифікованих договорів прийняття або заперечення проти застережень оформляються законом (п. 2 ст. 25). Навряд чи Федеральне Зібрання РФ зможе своєчасно прийняти значну кількість відповідних законів. В інших країнах прийняття або заперечення проти застережень віднесені до компетенції виконавчої влади.
Крім застережень держави роблять заяви про тлумачення, мета яких полягає в уточненні змісту того або іншого становища або його розуміння автором заяви. Такі заяви можливі у відношенні як багатосторонніх, так і двосторонніх договорів. На відміну від застережень вони не змінюють змісту договору і не потребують згоди інших учасників. Зобов'язують вони лише держава, яка їх зробило. Проте заяви про тлумачення не можна вважати позбавленими будь-якого правового значення. Вони являють собою різновид практики. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів поряд з контекстом договору при тлумаченні враховується практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення (п. 3 ст. 31).
Практиці відомі також загальнополітичні заяви, що містять оцінку договору або його окремих положень, без наміру надати юридичний вплив на договір. Такі заяви можуть мати лише політичне значення. Проте інколи буває нелегко провести межу між заявою, що мають і не мають юридичного значення.
За всіх умов договору і не зобов'язують інших учасників. Тому навряд чи обгрунтовано включення в закон про ратифікацію заборони іншим державам робити певні заяви.