Тема 4 Сучасні моделі журналістики (6 год.).
План:
1. Російські моделі журналістики (Прохоров, Ахмадулін) – 2 год.
2. Українські моделі журналістики (моделі-конфігуратори, універсальна, типологічна) – 4 год.
Завдання на самостійне опрацювання:
1. Зробіть порівняльний аналіз сучасних російських моделей журналістики.
2. Опишіть спільні та відмінні типологічні конфігуратори сучасної української і а) німецької; б) польської; в) французької; г) скандинавської, ґ) американської, д) російської систем журналістики.
3. Проаналізуйте ЗМІ і виявіть рівень функціональної ефективності а) „якісних”, б) „бульварних” ЗМІ.
Контрольні питання:
1. Обґрунтуйте складники, причини і способи подолання інформаційної периферійності з допомогою універсальної моделі журналістики.
2. Беручи до уваги моделі Є.Прохорова та Є.Ахмадуліна, дайте характеристики сучасних російської та української систем журналістики.
3. Змоделюйте типологічну структуру (модель) журналістики тоталітарного типу.
4. Змоделюйте типологічну структуру (модель) журналістики авторитарного типу.
5. Використовуючи відповідну формулу, продемонструйте рівень функціональної ефективності „якісних” ЗМІ.
6. Використовуючи відповідну формулу, продемонструйте рівень функціональної ефективності „бульварних” ЗМІ.
Рекомендована література:
Житарюк М. Великий спорт і мас-медіа. Текст лекцій: навч.-метод. посіб. [на студентів-журналістів] / Мар’ян Житарюк. – Львів: Світ, 1997. – 84 с.
Житарюк М.Г. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство: моногр. / Мар’ян Георгійович Житарюк. – Львів, 2008. – 416 с.
Прохоров Е.П. Исследуя журналистику. Теоретические основы, методология, методика, техника работы исследователя СМИ / Е.П.Прохоров. – М., 2006. – 204 с.
Сиберт Ф.С. Четыре теории прессы / Ф.С.Сиберт, У Шрам, Т.Питерсон; пер. с англ. – М.: Вагриус, 1998.
Сургуладза Р.К. Функциональная типология журналистского текста / Р.К.Сургуладза // Методы исследования журналистики. – Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета, 1987.
Лекція 9 (2 год.) Сучасні російські моделі журналістики Модель журналістики є.Прохорова
Журналістика – специфічний соціальний інститут суспільства, що дотримується законодавства і підзаконних актів, статутів редакцій, етичних кодексів та інших нормативних актів; комплекс засобів передачі масової інформації та їхні технічні можливості (преса, радіо, телебачення, кібержурналістика (інтернет, стільникова телефонія) плюс взаємодія з різноманітними інформаційними службами (агентства, прес-центри тощо); система видів діяльності (організаційної, авторської, редакторської); сукупність професій та професіоналів, що працюють у ЗМІ і перебувають на різних щаблях ієрархічної драбини (від власника-засновника до звичайного репортера і технічного працівника); сукупність матеріалів, створених професіоналами і надрукованих у вигляді різноманітних текстів, які аудиторія освоює як інформацію1. „Контрагентами” журналістики Є.Прохоров називає споживачів мас-медійної продукції (масову аудиторію та соціальні інститути).
На основі цього визначення професор Є.Прохоров зображує журналістику як модель2:
Керівні органи
(закон)
Канал
Соціальні
інститути
Текст
Засновник
Власник
Видавець
Масова аудиторія
Журналіст
Реальність
(історична і
сучасна)
Модель журналістики Є.П.Прохорова.
Складники моделі Є.Прохорова: засновник (З), керівні органи (КО), журналісти (Ж), тексти (Т), канал (К), масова аудиторія (МА), соціальні інститути (СІ), дійсність (Д).
Функціонує ця модель таким чином: КО формують нормативну базу (закони та підзаконні акти діяльності журналістики), визначають її статус у суспільстві, права і обов’язки З та Ж, відповідальність СІ, права МА. Ж, відповідно до власного статусу і на підставі законодавства, керуючись затвердженим З редакційним статутом, формує інформаційну політику видання (програми) і реалізує її з допомогою творчості (Т), враховуючи запити, інтереси, побажання МА, потреб і особливостей свого К.
Ця модель найбільш адекватно відображає і компонентний, і структурний, і функціональний склад системи журналістики з її численними зв’язками (Є.Ахмадулін) 3. Є.Прохоров вважає свою модель універсальною: „Якщо спробувати розглянути функціонування окремого органу журналістики (наприклад, газети „Известия”), або сукупності ЗМІ певного напрямку (наприклад, преси демократичних сил Росії ХІХ ст.), або всієї журналістики в певний період (наприклад, сучасної американської журналістики), то, незалежно від історичної епохи або характеру політичних орієнтацій видань і програм, принципова схема їхнього функціонування буде однакова для всіх можливих випадків, незважаючи на те, що зміст і результати діяльності журналістів будуть різними”4.
Універсальність – не завжди добра характеристика. У випадку, коли на моделі Є.Прохорова соціально-культурно-політичні явища, складні і різні за суттю, замінено „універсальним” словом „действительность”, тобто дійсність (реальність), про бездоганність системи вже не йдеться. Для одного, наприклад, дійсність – це дощ за вікном, для іншого – телетрансляція футбольного матчу, для ще когось – плач дитини... К.Прутков: „Неможливо охопити неохопне”. Отже, дійсність – поняття умовне. Навіть якщо до кожного приставити по репортеру – у всі шпари не заглянуть, усі думки не прочитають... Дійсністю є також роздуми, процес матеріалізації ідеї... Виходить, що найвідоміша сучасна російська модель журналістики, названа універсальною, значною мірою заформалізована, не відповідає певним життєвим запитам – наприклад, соціокультурним, ґенезисним, ґенетично-модулятивним...