Тема 14. Класифікація і типологія злочинців

7. Поняття класифікації злочинців

2. Критерії класифікації злочинців . ••

3. Класифікація за характером і змістом мотивації

2. Класифікація за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості

1. Класифікація злочинців — це розподіл їх за група­ ми, з урахуванням певних критеріїв.

Особа злочинця відрізняється від особи незлочинця суспільною небезпекою, характер якої залежить від моти­ваційної спрямованості злочинної поведінки. Ступінь суспільної небезпеки особи змінюється залежно від стійкості та глибини цієї спрямованості.

2. Вирішальне значення має класифікація злочинців за двома критеріями:

• за характером і змістом мотивації;

• за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямова­ ності.

3. За характером і змістом мотивації можна виділи­ ти такі основні групи злочинців:

• із негативно-зневажливим ставленням до людської особи, її найважливіших благ, життя, здоров'я, тілесної недоторканності (насильницький тип особи)',

• з корисливою спрямованістю (корисливий тип}',

• зі свідомо зневажливим ставленням до своїх су­ спільних обов'язків (анархічний тип)',

• із легковажно-безвідповідальним і недбалим став­ ленням до вимог певних правил поведінки та обов'язків (необережний тип)',

• з орієнтацією на абсолютний пріоритет своїх влас­ них (а також рідних і близьких) потреб (егоцентричний типу,

• з орієнтацією на необхідність задоволення елемен­ тарних життєвих потреб (самодостатній тип).

4. За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямова­ ності особи розрізняють:

— осіб, які вперше вчинили злочини внаслідок випад­ кового збігу обставин і всупереч загальній позитивній характеристиці всієї попередньої поведінки (випадкові злочинці); • .- . ,

34

— осіб, які вперше вчинили злочини під впливом несприятливих умов формування ,і життєдіяльності, але які в цілому характеризуються (наприклад, у трудовому колективі, у побуті), крім цього злочину, скоріше пози­ тивно, аніж негативно {ситуативні злочинці)',

• осіб, які вперше вчинили злочин, але раніше допу­ скали правопорушення, які не є злочинами (нестійкі злочинці);

• осіб, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі й раніше засуджених (злісні злочинці);

• осіб, які неодноразово систематично вчиняли тяжкі та особливо тяжкі злочини (особливо злісні злочинці).

Тема 15. Причини, умови та механізм конкретного злочину

1. Поняття причин та умов конкретного злочину

2. Класифікація причин і умов конкретного злочину

3. Механізм конкретного злочину

1. До поняття причин та умов конкретного злочину, як правило, відносять особливості формування особи, її соціального і психологічного статусу, діяльності та ком­ плексу об'єктивних зовнішніх обставин, у яких вона пе­ ребуває.

Злочин — це вчинок, у якому проявляються особли­вості життєвої позиції, властивості особи, що пов'язані з дисгармонією чи деформацією потреб, інтересів, цін­нісних орієнтацій. У взаємодії з особливостями середо­вища, в якому функціонує особа, ці особливості визна­чають мотиви і мотивацію злочинної поведінки, вибір і реалізацію її цілей і способів.

Своєю чергою, криміногенні чинники особи є резуль­татом тривалого процесу її викривленого розвитку в несприятливому середовищі. Цей процес відбувається через систему прямих і зворотних зв'язків.

2. Причини та умови конкретного злочину — це:

~~ середовище, що формує дисгармонію або дефор­мацію потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій кон-

рєтної особи, які стають основою криміногенної моти­ вації; ^к

35

• сама криміногенна мотивація;

• ситуації, у яких перебуває особа у процесі форму­ вання, життєдіяльності та безпосередньо під час вчи­ нення злочину, і які сприяють виникненню і реаліза­ ції криміногенної мотивації в поведінці (умови, що сприяють конкретному злочину);

• психофізіологічні та психологічні особливості осо­ би, що посилюють її чутливість до криміногенних впли­ вів ззовні та стимулюють перетворення їх на внутрішню позицію.

3. Механізм злочинної поведінки — це взаємодія пси­хічних процесів і станів особи з зовнішнім середови­щем, що визначає вибір і реалізацію протиправного ва­ріанта поведінки з кількох можливих.

Центральною ланкою в цій системі є мотивація — процес формування мотиву¹. У процесі мотивації перше місце посідають потреби. Через призму потреб сприй­мається зовнішня ситуація, а самі вони є продуктом зв'язку людини із зовнішнім середовищем.

Вибір шляхів і засобів задоволення мотиву здійс­нюється щодо конкретної життєвої ситуації. Вона дає можливість особі здійснити мотиваційний вибір, що по­лягає у формуванні конкретної мети. Остання є безпо­середнім джерелом активних дій, яке може спричинити передзлочинну поведінку за умови, якщо особа не може задовольнити свої потреби іншим шляхом.

Істотним елементом механізму злочинної поведінки є воля — свідоме регулювання людиною своїх дій і вчин­ків, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів.

Вольові властивості особи виявляються в цілеспря­мованості, рішучості, наполегливості, витримці, само­стійності тощо.

Завершується ланцюжок ухваленням рішення про вчинення злочину і реалізацією в конкретному злочин­ному діянні.

Істотна складова — посткримінальна поведінка, яка передбачає реалізацію майна, заздалегідь здобутого зло-

¹ Криминальная мотивация / Под ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986. -С. 39.

36

чинним шляхом, приховування слідів злочину, легаліза­цію («відмивання») злочинних прибутків тощо. В тако­му разі може йтися про систему злочинів, або ж про механізм злочинної діяльності.