Тема 35. Порівняльне вивчення та аналіз злочинності

1. Поняття та предмет порівняльної кримінології

2. Перші дослідження

1. Роль ООН у порівняльному вивченні й аналізі злочинності

і. Російський кримінолог В. В. Лунєєв¹ визначає по­рівняльну кримінологію як галузь кримінологічної науки, що вивчає у порівнянні загальні, світові, регіональні та специфічні національні тенденції й інші характерні ри­си злочинності, її причинний комплекс і заходи проти­дії, а також основні теорії про походження злочинності, ЇЇ обумовленість і шляхи профілактики.

Елементами предмета порівняльної кримінології є:

• порівняльні тенденції злочинності;

• порівняльні теорії причин злочинності;

• міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочин­ ністю.

2. Перше порівняльне дослідження злочинності було проведено в 1901 р. в Італії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччині, Англії, Шотландії та Ірландії, а в 1911 р. — запропоновано єдину систему показників для міжнарод­них порівняльних досліджень, що потім удосконалюва­лася з погляду підвищення порівнянності даних аналізу.

Після розробки методик було проведено кілька порів­няльних аналізів, а також налагоджено співробітництво між Міжнародним статистичним інститутом і Міжна­родною кримінально-правовою пенітенціарною комі­сією. У 30-х роках вони створили Змішану комісію для порівняльного вивчення кримінальної статистики в

Лунеев В. В. Преступность XX века. Мировой криминодогическШ¹ анализ. — М., 1997.

80

різних країнах, і 1937 р. ця комісія розіслала урядам різних країн програму — 5 міжнародних кримінально-статистичних досліджень. Друга світова війна на пев­ний час зупинила цю діяльність.

3. Після закінчення війни порівняльним вивченням злочинності перейнялася Організація Об'єднаних Націй (ООН). У 1950 р. її Генеральна Асамблея прийняла ре­золюцію про необхідність скликання кожні п'ять років міжнародних конгресів ООН з попередження злочинів і ставлення до правопорушників. Колишній СРСР брав участь у конгресах ООН з 1960 року. Генеральна Асамблея ООН 18 грудня 1972 року прийняла резолю­цію № 3021, у якій державам — членам ООН пропону­валося інформувати Генерального секретаря про стан у сфері профілактики злочинності та боротьби з нею у їхніх країнах.

У 1976 р. ООН розіслала державам-учасницям анке­ту, де було запропоновано визначити загальну кількість зареєстрованих злочинів за 1970—1975 рр. і розподілити їх за десятьма видами діянь (навмисне убивство, пося­гання на здоров'я чи гідність особи, статеві злочини, викрадення людей, грабіж (розбій), крадіжка, шахрай­ство, незаконна торгівля наркотиками й ін.). Дані на­дійшли від урядів 64 держав. Результати аналізу відпо­відей дістали назву Першого огляду злочинності та бу­ли викладені у доповіді Генерального секретаря на 32-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Далі ООН провела роботу, спрямовану на одержання інформації про тенденції злочинності за період 1975— 1980 рр. Уряди 70 країн надіслали у відповідях показ­ники стану злочинності у своїх державах. Результати було викладено у Другому огляді злочинності на Сьо­мому конгресі ООН (1985 р., Мілан). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток інформаційних статистичних си­стем в галузі злочинності і кримінального судочинства» Рекомендував провести самостійне вивчення результа­тів оглядів злочинності, виявити наявні труднощі та за-^пРопонувати методи їх усунення.

Для підготовки наступного огляду було отримано

^ВІДповіді з 95 країн. Уперше дані^надав СРСР. Аналіз

^оплював період 1980-1986 рр. Його результати було

^кладено в Третьому огляді, регіональних узагальнен-

нях, проведених асоційованими з ООН інститутами, і представлено Восьмому конгресу (1990 р., Гавана). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток статистичних ог­лядів ООН в області кримінального правосуддя» запро­понував активізувати розвиток оглядів і удосконалити їх методичну базу.

Для одержання зведень про зареєстровану злочин­ність, осіб, притягнутих до кримінальної відповідаль­ності, засуджених і ув'язнених, було розроблено новий тест опитування, що складався з чотирьох розділів: по­ліція, прокуратура, суд, в'язниці. Злочинність відслідко­вувалася за умисними та необережними вбивствами, розбійними нападами, зґвалтуваннями, грабежами, кра­діжками, незаконними проникненнями у житло, шах­райством, хабарництвом та іншими видами за період

1986-1990 рр.

Відповіді надійшли зі 100 країн. З території колиш­нього СРСР їх надіслали Вірменія, Бєларусь, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан і Естонія. Резуль­тати Четвертого огляду було викладено на Дев'ятому конгресі ООН (1995 р., Каїр).

У процесі проведення оглядів зростало число відпо­відей, розширювалася й удосконалювалася база оглядів, методи її об'єктивації й апроксимації, глибше усвідом­лювалася необхідність порівняльних аналізів, ініційова­них як ООН, так і окремими державами.

Останній, Десятий конгрес ООН проходив з 10 по 17 квітня 2000 року у Віденському міжнародному цент­рі ООН. В його роботі брали участь представники дер­жавних і недержавних об'єднань, установ і організацій 138 країн світу. Найбільш представницькою була деле­гація Австрії — 45 осіб, від Південної Африки — 37, Японії - 29, США -21, Франції - 20, України - 8. Були присутні 370 індивідуальних експертів, в тому числі — 58 від США, 29 від Великої Британії, 5 від

України.

Крім пленарних засідань проводилася робота у двох профільних комітетах. У Першому обговорювалися те­ми: «Зміцнення законності та посилення системи кри­мінального судочинства», «Ефективне попередження злочинів: у ногу з новітніми досягненнями», «Правопо­рушники та їх жертви: відповідальність і справедливість

82

кримінального судочинства». У Другому Комітеті про­ходили семінари-практикуми з питань: боротьби з ко­рупцією; про участь громадськості у профілактиці зло­чинності; про жінок у системі кримінального судочин­ства (жінка-злочинець, жінка-жертва, жінка—співробіт­ник системи кримінального судочинства); про злочини, що пов'язані з використанням комп'ютерних мереж.

На відміну від попередніх форумів ООН, на Десято­му конгресі не було розглянуто жодної резолюції. Обго­ворювалася і була прийнята тільки одна Декларація, але досить важлива. На зламі тисячоліття вона визначила стратегію боротьби з транснаціональною злочинністю.

В ООН з'явилася можливість періодично відслідко­вувати тенденції злочинності у світі, а в окремих дер­жав — база для аналізу своїх кримінологічних реалій у порівнянні з даними інших країн і світу в цілому, а також використання досвіду інших держав для більш ефективної профілактики злочинності в державі.