Тема 37. Порівняльні теорії причин злочинності

1. Загальні підходи

2. Історична наступність

3. Детермінаційні розбіжності

і. Порівняльна теоретична кримінологія охоплює ба­гато різних теорій, концепцій, підходів, напрямів і шкіл, Що не тільки є різними за змістом, а часто просто су­перечать одне одному.

їх аналіз свідчить, що багато теорій є умоглядними підходами, які пов'язують злочинність з різними сторо­нами людини та суспільства. Теорії з часом змінюються | нерідко ангажовані політичними режимами в тій чи іншій країні. Процес народження нових і модифікації старих теорій практично не припиняється.

Таке розмаїття і суперечливість кримінологічних тео-Рій є результатом того, що немає єдиної теоретичної та ^пР^вдметно-дослідницьког бази. Основу більшості теорій причин злочинності становлять такі напрями філосо­фі¹¹' як позитивізм, прагматизм, емпіризм і еклектизм.

^а їх основі складно визначити загальні закономірності

85

походження злочинності та створити єдину теорію її причин.

Усе це пояснює одночасне існування мало пов'язаних між собою соціологічних, психологічних, медико-біологіч-них, психіатричних, психоаналітичних, економічних, куль­турологічних та інших пояснень злочинної поведінки.

2. Деякі концепції причин злочинності можна уза­ гальнити за ознаками історичної наступності та харак­ теру пояснень детермінації злочинності.

Історичну наступність теорій причин злочинності ви­значено єдиною світоглядною спрямованістю як мину­лих, так і сучасних кримінологічних концепцій, виділе­них для порівняння, а також фактичним зв'язком нових теорій зі своїми попередниками. Кримінологічна наука в результаті вивчення нових явищ і процесів, а також розвитку знань звільняється від застарілих концепцій, оновлює термінологію, наближаючи до реальних детер­мінант злочинної поведінки. Деякі нові напрями і під­ходи є сучасним трактуванням колишніх кримінологіч­них ідей. Особливо це притаманно біологічній галузі кримінології, що використовує досягнення генетики, психіатрії та медицини.

3. Детермінаційні процеси зводять усю сукупність тео­ рій до двох великих шкіл — біологічної та соціологічної. Відомо, що людина є єдністю цих двох основних детер- мінацій, що формують її психологію. Таке положення чимало кримінологів переносять на формування пове­ дінки і на злочинність як масове явище. Тільки в одних теоріях перевагу надано біологічній детермінації, в інших — соціальній, або ж біосоціальній чи психологічній.

Тема 38. Біологічні та біосоціальні теорії причин злочинності

1. Теорія природженого злочинця (спадкова теорія)

2. Фрейдистські теорії

3. Теорія конституціональної схильності -

4. Теорія небезпечного стану

1. Родоначальником біокримінології був італійський судовий психіатр Ч. Ломброзо, який у 1876 р. написав

86

книгу «Злочинна людина» і розробив теорію «приро­дженого злочини^,», оголосивши злочин природним яви­щем. Він стверджував, що злочинцями народжуються, а тому вони мають цілком визначені анатомічні та психо­фізіологічні ознаки.

Попри спростування цієї теорії ще за життя Ч. Ломб-розо¹ її з деякими змінами далі розвивали: в Італії — Р. Гарофало, Е. Феррі, Д. ді Тулліо, у Німеччині — Е. Кречмер, В. Зауер, у США — Е. Хутон, У. Шелдон та інші біокримінологи.

Сучасні біокримінологи обґрунтовують свої позиції, спираючись на останні досягнення природничих наук. Спадкова теорія в сучасній інтерпретації має кілька різ­новидів: сімейна схильність, близнюкова, хромосомна, ендокринна й ін. Свої висновки представники цих тео­рій пояснюють результатами вивчення окремих груп злочинців, функціонування залоз внутрішньої секреції, порівняння поведінки близнюків і виявлення хромосом­них відхилень у злочинців і незлочинців.

Безперечних зв'язків між злочинністю і біологією лю­дини не встановлено. Ні в окремих країнах, ні в світі у цілому біологічні теорії причин злочинності не дістають серйозної підтримки.

2. Фрейдистські теорії набули поширення на початку XX ст. Назва походить від їх родоначальника — австрій­ського лікаря-психіатра Зігмунта Фрейда. У працях «Психопатологія повсякденного життя», «Основні пси­хологічні теорії в психоаналізі» він стверджував, що пояснення людської, у тому числі й злочинної, поведін­ки слід шукати в психосексуальних конфліктах, з якими людина стикається ще у ранньому дитинстві. Боротьбу підсвідомих статевих потягів, а також інстинктів агресії та страху зі свідомістю людини, моральними і правови­ми нормами Фрейд назвав іменами міфічних осіб — «комплекс Едипа», «комплекс Герострата», «комп­лекс Електри». Потяги, які вчасно не задоволене, за Фрейдом, витісняються зі свідомості людини у сферу

р Ломброзо Ч. Новейшие успехи науки о преступнике. — СПб., 1892. —

87

несвідомого і далі інтенсивно впливають на поведінку людини.

Сучасні психоаналітики додатково пов'язують внут­рішні конфлікти особи зі швидкими темпом життя, з нервово-психічними перевантаженнями, з «атакою ма­шин і механізмів», що, на їх думку, призводить до пси-хопатизації, невротизації населення, зростання злочин­ності та психічних захворювань.

3. Теорію конституціональної схильності запропону­ вав у 20-х роках німецький професор медицини Е. Креч- мер (праця «Будова тіла і характер»). Він стверджував, що є прямий зв'язок між будовою тіла, характером і поведінкою людини. Тому поведінка індивіда, як право­ мірна, так і злочинна, залежить від типу його фізичної конституції, якому властиві певні характерологічні оз­ наки і види поведінки.

Відповідно до вчення Кречмера, певному типу будови людського тіла і характеру відповідає й особливий вид злочинної поведінки. Його послідовниками були амери­канські кримінологи У. Шелдон, Е. Хутон та ін. У наш час ця теорія не дістає якого-небудь продовження.

4. Теорію небезпечного стану розробив італійський кримінолог Р. Гарофало у праці «Критерії небезпечно­ го стану» (1880 р.). Небезпечний стан слід розуміти як внутрішньо властиву людині схильність до вчинення злочину, на підставі якої до особи варто застосовувати превентивні заходи або покарання.

Сучасним продовженням теорії Гарофало є клінічний напрям, що його розробили Ж. Шнатель, Д. Сабо, Дж. Канепой та ін., які 1975 р. у Генуї відкрили Міжна­родний науковий центр клінічної кримінології і прове­ли кілька міжнародних семінарів із порівняльної клініч­ної кримінології. Представники цієї теорії розробили клінічні методи діагностики та прогнозування небезпеч­ного стану, на підставі яких вони пропонують відмови­тися від правових засобів, які не варто застосовувати до злочинців.

Основні положення цього напряму зводяться до того, що вони відкидають принципи кримінальної відпові­дальності та, як наслідок, надають клініцисту вирішаль­ного значення при визначенні покарання, розширя­ють систему альтернативних покарань, розмежовують

в'язницю і психіатричну лікарню, тобто пропонують за­стосовувати превентивні заходи безпеки до осіб, які ста­новлять потенційну небезпеку для суспільства.