IСТОPIЯ СВІТОВИХ ПОЛIТИЧНИХ ТЕОPIЙ
няються твердженням про нерозривність етики і політики (політика має відштовхуватись від моральних цінностей, політику й державу слід розглядати з позицій християнської моралі, тобто ідеал – християнська політика та християнська держава); поєднанням цінностей лібералізму з цінностями консерватизму (свобода, солідарність і служіння – служіння державі у поєднанні зі служінням Богу); визначенням сутності держави як правової організації й принципів взаємин держави та суспільства, держави та особистості на основі принципів природного права. Філософи стверджували самоцінність особистості і її свободу як основу світогляду, закликали до ненасильства й терпимості у політичних стосунках.
Після Жовтневої революції 1917 р. процес розвитку політичної науки в Росії був перерваний. Визначні мислителі покинули країну або за наказом В. Леніна в 1922 р. були вислані, продовживши розроблення різноманітних питань політичної філософії та науки в еміграції. Зокрема, жваво обговорювалась ідея «опору злу (тобто більшовизму) силою», філософськи обґрунтована І. Ільїним. Разом з тим, І. Ільїн розвивав теорію держави як правової спільноти, правосвідомості й правової культури, досліджував природу монархічної та республіканської форм правління (розробляючи при цьому проект відновлення монархії в Росії).
Установлення однопартійної системи, загальна ідеологізація суспільного життя деформували політичну науку в Радянському Союзі. Лише з кінця 1980-их років у Росії відбувається досить бурхливий і плідний процес становлення і розвитку сучасної політології, яка в інших країнах має вже більше ніж вікову історію.
Становлення і розвиток сучасної політології
Наукові передумови виникнення сучасної політології були закладені філософсько-соціологічними вченнями позитивізму протягом ХІХ ст. (О. Конт, Г. Спенсер). Позитивізм базувався на тому принципі, що будьяке справжнє, «позитивне» знання можна здобути лише як результат окремих спеціальних наук та їх синтетичного поєднання і що філософія як особлива наука, котра претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування. Це призвело до відокремлення від філософії цілої низки суспільствознавчих дисциплін, які до того розвивались в її межах (соціології, психології, політології тощо).
Суспільні передумови виникнення сучасної політології пов’язані з
розвитком ліберально-демократичних режимів, які надавали більшу сво-
боду науковим дослідженням, зокрема у галузях суспільствознавства. З іншого боку, поштовхом до її розвитку було ускладнення політичних ін-
ститутів і процесів регулювання соціального життя, збільшення маси учасників політичного життя та форм політичної поведінки (впровадження загального виборчого права, виникнення політичних партій тощо).
23
ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ
Все це зумовило становлення сучасної політології як передусім операціональної, інструментальної науки, на відміну від традиційної політичної теорії. Особливо це характерно для американської політичної науки, що пов’язане з традиційним для Америки філософським прагматизмом.
Як самостійна академічна дисципліна політологія виникає наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Уперше курс лекцій із політичної теорії започаткував Френсіс Лейбер у 1857 р. у Колумбійському університеті (США); у 1880 р. там же була заснована перша Школа політичної науки. У 1903 р. створена Американська асоціація політичної науки, а в американських університетах виникають факультети політичних наук. Паралельно вже в 1855 р. було створено кафедру соціальної та політичної науки в Католицькому університеті в Дубліні (Ірландія); в 90-х роках ХІХ ст. виникли факультети політичних і соціальних наук у Бельгії й розпочалась підготовка спеціалістів з політичних наук у Швеції.
На першому етапі (кін. ХІХ – 1-а чверть ХХ ст.) політологія розвивається з однаковим успіхом як у Європі, так і в Америці. Проблеми ліберальної демократії і політичного плюралізму досліджують американські політологи А. Бентлі, У. Ліппман, Е. Росс. Теорію еліт розробляють італійські вчені Ґ. Моска і В. Парето. Дослідження політичних партій здійснюють російський учений М. Острогорський та німецький – Р. Міхельс. Соціологічні теорії влади, бюрократії й демократії розвиває видатний німецький учений М. Вебер.
Але якщо в Європі політологія будувалась у межах традиційних напрямів – політичної філософії, конституційного права тощо (відповідні школи до революції були й у Росії), то в США розвиток політології зумовлювався стрімким злетом нових емпіричних наук – соціології та психології. Разом із кризою демократії в Європі у 20–30-х роках ХХ ст., це призвело до майже повного панування американської політології напередодні й після Другої світової війни. При цьому переважав бігевіоризм, тобто напрям політології, спрямований на вивчення поведінки людей, їх груп і організацій як суб’єктів політичного життя (А. Бентлі, Ч. Мерріам, Г. Лассуелл та інші), який віддавав перевагу емпіричним методам дослідження, близьким до методології точних наук. Лише з кінця 60-х років ХХ ст. відбувається так звана «постбігевіоріальна революція» (Д. Істон), яка полягає у відро-
дженні інтересу до політичної філософії, історії, класичного конституціоналізму, а також в утвердженні теорії раціонального вибору, що вважає за аксіоми такі універсальні людські властивості, як раціональність та егоїзм.
Ще в 1900 р. у Парижі відбувся Перший Міжнародний конгрес із політичних наук. Із метою сприяння розвитку і поширенню політичних наук шляхом налагодження співробітництва вчених різних країн у 1949 р. під егі-
дою ЮНЕСКО була створена Міжнародна Асоціація Політичної Науки.
Сьогодні вона об’єднує національні асоціації 42 країн і окремих учених з
24