ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

влади, є об’єктами влади. Власне, народ завжди, навіть у найрозвинутіших демократіях, є об’єктом влади, – адже влада й виникає для того, щоб керувати суспільством. Відмінності між державами полягають у тому, наскільки народ та окремі його частини є одночасно і суб’єктами влади.

У цьому контексті можна навести класифікацію політичних акторів Ґ. Алмонда з точки зору усвідомлення ними своєї участі в політиці. Він розрізняє, зокрема: партисипантів, які відрізняються цілком усвідомленою участю, утвердженням своїх осмислених інтересів і цінностей; підданих, для яких характерна напівсвідома участь, тобто розуміння смислу ролей при безумовному підкоренні їм як чомусь незаперечному; і паройкіальних, тобто повністю несвідомих, стихійних учасників політики.

Політика і мораль

У сучасній практиці все більш актуальним стає питання про співвідношення моралі й політики. Політика розцінюється багатьма людьми як «брудна справа», та на це дійсно є підстави. Давно минули ті часи, коли політика поєднувалась з етикою і вважалась засобом виховання доброчинностей (Арістотель) або розглядалась як наука про справедливість та несправедливість (Гоббс). Із часів Мак’явеллі аморальність у політиці розглядається не як особистий недолік, а як професійна риса.

М. Вебер підходив до цього питання, розрізняючи «етику переконання» й «етику відповідальності». Етика переконання є діянням на підставі певних принципів, отже, за наслідки цих діянь відповідає той, хто встановив ці принципи (наприклад, Бог). Етика відповідальності є діянням заради певних цілей та інтересів, де визначальним є вже не дотримання абстрактних принципів, а розуміння відповідальності за власні діяння, відповідність мети і засобів. Отже, політична мораль – в її відповідальності. Аморальною є безвідповідальна політика, хибне співвідношення мети й засобів.

Навпаки, російська релігійна філософія намагалась відновити поєднання політики та етики, підкорити політичну діяльність моральним принципам. Вол. Соловйов писав: «Здравая политика есть лишь искусство наилучшим образом осуществлять нравственные цели в делах народных и международных. Область вопросов политических есть лишь новая, более широкая и сложная сфера для применения тех самых идеальных начал, которыми должна управляться личная деятельность каждого». Очевидно, він правий у тому, що людина, яка діє в політиці, залишається моральною істотою, тобто або виходить, або не виходить із вимог моралі. Але якщо відділення політики від моралі – «хибний та шкідливий забобон», то треба визнати, що цей забобон є досить стійким, так що «всё политическое существование человечества – наследственная болезнь». Головною проблемою моральної філософії політики є примирення ідеалу з дійсністю.

58