ТЕМА 11. ДЕМОКРАТІЯ ЯК ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ. ВИБОРИ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ
Якби існував народ богів, він мав би демократичний уряд. Для людей настільки досконале урядування не годиться
Ж.-Ж. Руссо
Goverment of the рeoрle, by the рeoрle, for the рeoрle shall not perish from the Earth.
A. Lіncoln
Демократія – то найгірша з форм правління, колинебратидоувагивсіінші.
У. Черчілль
Большинство – тот самый случай, когда все дураки на твоей стороне
Эван Эзар
Поняття демократії та її історичні форми
Слово демократія (δημοκρατία) має давньогрецьке походження і перекладається як «народовладдя». Зараз демократія як політичне явище означає політичний режим, за котрого народ є джерелом влади на засадах рівності, свободи і солідарності, та відповідні характеристики політичних відносин, політичної культури, політичного лідерства тощо.
Відомі два головних історичних типи демократії – безпосередня й представницька. У безпосередній демократії вищим законодавчим органом є народне зібрання. При цьому управлінські функції здійснюють посадовці, які безпосередньо обрані народом. У представницькій демократії вищим законодавчим органом стає представницький орган – зібрання обраних народом представників, – який призначає функціонерів державного управління.
Первісна військова демократія відома у багатьох племен ще з часів переходу від родоплемінного до державного устрою. Першими історичними формами демократії були античні держави. Зокрема, в Афінах (V– ІV ст. до н.е.) майже повною мірою був реалізований принцип самоврядування, коли публічна державна влада ще не настільки відчужена від наро-
ДЕМОКРАТIЯ ЯК ПОЛIТИЧНЕ ЯВИЩЕ. ВИБОРИ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ
ду, щоб набути самодостатнього значення. Але філософи того часу дорікали цій демократії за некомпетентність, неналежний принцип відбору посадових осіб, схильність демосу до тиранічного панування. Демократичні інститути влади, що побудовані на принципах безпосередньої демократії та місцевого самоврядування, мали розвиток також у феодальних республіках Пскова й Новгорода, де вищим органом влади були народні збори – віче (відоме як один з органів влади і в Київській Русі). Окремою формою демо-
кратії слід вважати комунальне самоврядування міст середньовічної Євро-
пи. Ця система під назвою «магдебурзьке право» існувала у XV–XVІІ ст. також у містах України – Києві, Львові, Кам’янці та ін. Крім того, в історії України велику роль відігравала військово-республіканська організація За-
порозької Січі, яка створила своєрідні демократичні механізми. Сучасна західна, або ліберальна, демократія як особлива історична форма базується на ідеях, що були висунуті і розроблені європейськими мислителями XVІІ–
XІX ст., зокрема А. де Токвілем («Демократія в Америці», 1835–40 рр.),
який убачав у демократії принцип соціальної організації сучасного суспільства, хоча й попереджав проти небезпек її розвитку.
Теорії демократії
У сучасній політичній науці створено декілька концепцій демократії, які дещо відрізняються в розумінні сутності та механізмів функціонування цього політичного режиму.
Партисипаторна (учасницька) теорія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах чи на референдумах, а й участі безпосередньо в політичному процесі – у підготовці та впровадженні в життя владних рішень. Йдеться про поєднання принципів прямої і представницької демократії на основі віри в здатність простої людини бути творцем політичних рішень. Зокрема, пряме народовладдя має застосовуватись на низових рівнях суспільного управління (трудові колективі, місцеве самоврядування), у той час як на вищих основу роль має відігравати принцип представництва.
Протилежних поглядів дотримуються прибічники теорії елітарної демократії, які наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. За Й. Шумпетером, демократія є конкуренцією потенційних керівників за довіру виборців. Реальна влада має належати політичній еліті, а народу – тільки право періодичного, головним чином електорального контролю за складом еліти. При цьому необхідно впроваджувати політичні механізми, які б сприяти подоланню тенденцій до її замкненості, олігархізації, відчуження від мас, формували б відкритість доступу і вступу до еліти представників усіх соціальних верств, можливість її своєчасного і якісного оновлення.
Теорія плюралістичної демократії обґрунтовує ідею про те, що народ є вкрай неоднорідною спільнотою, він складається з груп інтересів, які конкурують між собою, а тому неможливо прийти до єдиного розуміння «народного блага» і сформувати «спільну волю», спрямовану на його досягнення. Тому сучасні демократія має бути не просто безпосереднім волевиявленням народу, а складним механізмом артикуляції, представництва та узгодження інтересів, і здійснюватись компе-
113
ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ
тентними людьми, здатними приймати непрості політичні рішення. Демократія розглядається як форма правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими економічними, соціальними, етнічними та іншими групами інтересів.
Сучасним варіантом плюралістичної демократії постає теорія поліархії Роберта Даля. Поняття «поліархія» він визначає як політичний устрій, що відрізняється двома широкими характеристиками: поширенням громадянства на відносно велику частку дорослого населення та включенням до громадянських прав можливості бути в опозиції і голосувати проти найвищих посадових осіб в уряді. Основними інститутами поліархії, за Р. Далєм, є: здійснення влади виборними урядовцями; вільні і чесні вибори; право змагатися за здобуття урядових посад; загальне виборче право; свобода висловлювань; альтернативна інформація; наявність асоціацій, що діють автономно; наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.
Принципи демократії
Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі:
1.Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади.
2.Плюралізм (від лат. рluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатися з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї й програми яких вільно порівнюються і змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань і ініціатив.
3.Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи «стримувань і противаг».
4.Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії в сучасних державах є лише референдуми.
5.Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків.
6.Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншо-
сті відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті. Організована меншість у демократичному суспільстві виступає як політична (парламентська) опозиція, яка бере на себе функції контролю і критики діючої влади.
7.Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави і державних діячів для критики з боку суспільст-
ва; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену й нала-
годжену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тоб-
114
ДЕМОКРАТIЯ ЯК ПОЛIТИЧНЕ ЯВИЩЕ. ВИБОРИ І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ
то вільних від державно-політичної цензури. Гласність не може бути всеохоплюючою – її межі визначаються морально-правовим рівнем суспільства та стосуються сфери державних таємниць, які повинні бути чітко фіксовані законом; особистої честі й гідності, приниження яких також повинно каратись законом; загальноприйнятих норм моралі та відносин між людьми, зокрема таких порушень цих норм, як порнографія, насильство, заклики до національної, релігійної та соціальної ворожнечі й т. ін. Свобода слова можлива, лише якщо є відповідальність за це слово.
Демократичні процедури
Утілення демократичних принципів забезпечується відповідними
демократичними процедурами, найважливішими серед яких є:
1.Вибори. Загальну або часткову сукупність виборців називають електоратом – від лат. elector, тобто виборець.
2.Голосування. Воно може бути відкритим або таємним (останнє застосовується, як правило, на виборах). Кількісні принципи голосування:
відносна більшість, проста або абсолютна більшість, кваліфікована більшість, консенсус.
3.Референдум – загальнонародне голосування з приводу якогось важливого питання державного і суспільного життя.
Різні демократичні країни мають різні традиції щодо проведення референдумів. Рекордсменом за їх кількістю є Швейцарія, в якій вони проводяться з найрізноманітніших питань кілька разів на рік (перший референдум відбувся у швейцарському кантоні Берн у 1439 р.). Проте, наприклад, у Великій Британії та Німеччині референдуми практично не проводяться. Остання має досвід кількох народних во-
левиявлень 30-х років, які легітимізували тоталітарно-фашистський режим А. Гітлера. І сьогодні в окремих країнах референдуми використовуються для зміцнення й пролонгації авторитарної влади.
У Радянському Союзі єдиний референдум був проведений 17 березня 1991 р., і 80 % жителів України, які взяли в ньому участь, висловились за входження республіки в оновлену федерацію. Проте вже 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся інший референдум, і 90 % тих, хто голосував, підтримали Акт проголошення незалежності України. Квітневий референдум 2000 р. стосувався внесення змін до Конституції України, але не мав політико-правових наслідків, оскільки Верховна Рада, котра, за Основним Законом, тільки й може вносити поправки до Конституції, цього не зробила. Згідно Конституцією, в Україні може бути проголошений референдум за народною ініціативою (на вимогу не менше ніж 3 млн. громадян) із будьякого важливого питання, крім питань податків, бюджету та амністії.
4.Опонування та змагальність, тобто відкрите обговорення кандидатур на виборах, питань референдуму або інших важливих суспільнополітичних проблем.
5.Делегування повноважень. Застосовується практика як вільних, так
іімперативних мандатів.
115