ТЕМА 13. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК

ПОЛIТИЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ ТА ПОЛIТИЧНИЙ РОЗВИТОК

До політичної діяльності, безперечно, належать також акти шантажу, підкупу, загрози і застосування сили у владній сфері, хоча в сучасній світовій практиці така діяльність сприймається як неправомірна, незаконна, «неполітична» й тому підлягає осудові. До певної міри це лише справа узаконення тих чи інших форм – адже навіть прямий підкуп урядовців може розглядатись не як корупція, а як легітимний лобізм.

За різними критеріями можна розрізнити такі види політичної дія-

льності: активна і пасивна, легальна і нелегальна (або легітимна і нелегітимна), насильницька і мирна, спрямована на підтримку існуючого режиму або проти нього; спрямована на збереження існуючого ладу або на його

реформування (консервативна чи реформаторська) та ін.

За своїм характером (методами) політична діяльність може тяжіти або до екстремістського стилю, або до взаємного узгодження. Екстремізм (від лат. extremus – крайній) слід розуміти як схильність до крайніх заходів та дій, нетерпимість до існуючої політичної влади або інших ідейно-

політичних позицій. Екстремізм, як правило, базується на певній ідеологічній програмі – він може бути класовим, релігійним, національним, правим або лівим. Суто екстремістською формою діяльності є тероризм (лат. terror

– страх, жах), тобто здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і залякування, політичних убивств, провокацій. Як правило, цим терміном позначають дії політично мотивованих самозваних груп, які не досягають державного рівня. Проте інколи його вживають і для характеристики дій урядів – державним тероризмом називають жорстокі дії державних інституцій проти власного народу або окремих його груп. Далі буде йтися також про поняття міжнародний тероризм.

Виокремлюється також волюнтаризм – політична діяльність, яка ґрунтується на визнанні індивідуальної волі суб’єкта або волі взагалі першоосновою всього існуючого та рушійною силою розвитку.

Політична діяльність у стилі узгодження інтересів ґрунтується на принципі толерантності (лат. tolerantіs – терплячий), тобто визнання й те-

рпимого ставлення до інтересів і позицій інших політичних сил.

Політична діяльність передбачає взаємодію різних політичних сил одна з одною. Звідси і різні засоби політичної діяльності: консенсус, компроміс, конфлікт. Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) передбачає загальну згоду відносно найбільш важливих аспектів політичного ладу або спірних питань, що втілюються у дії консолідації, тобто згуртування, об’єднання політичних суб’єктів у боротьбі за спільні цілі. Компроміс (лат. comрromіssum – угода) полягає у досягненні згоди шляхом взаємних поступок різних сторін. Досягнення компромісів – найпоширеніший вид політичної діяльності, важливо лише усвідомлювати межу можливих

133

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

поступок, до якої може дійти кожна зі сторін, інакше компроміс як успіх усіх обернеться чиєюсь поразкою, що може стати приводом до нових конфліктів. Конфлікт (лат. conflіctus – зіткнення) – це розвиток шляхом боротьби, зіткнення і конфронтації, протиборства і протистояння різних політичних сил, які намагаються досягти несумісних цілей.

У політичній діяльності однаково важливі логіка та інтуїція, тому це одночасно і наука, і мистецтво. Суть політичної діяльності полягає у виборі суспільних цілей та засобів їх реалізації за допомогою фактора влади.

Тому в структурі політичної діяльності виокремлюються, по-перше,

вміння ставити близькі (тактичні) й перспективні (стратегічні) реальні цілі з урахуванням конкретних умов, а по-друге, опрацювання ефективних методів і засобів досягнення цілей, які поставлені. У реальній політиці слід уникати утопізму та прожектерства, хоча й не слід втрачати перспективу і певні ідеали. Найважливіше знайти правильне співвідношення між цілями та засобами їх досягнення, уникаючи таких одіозних принципів, як «мета виправдовує засоби» (І. Лойола).

Політична діяльність здійснюється на кількох рівнях. Перший, «нижчий», рівень уключає розв’язання місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі і т. д.). Другий, «локальний», рівень стосується розвитку певного регіону (район, місто, область). Третій, національний, рівень визначається роллю держави як основного інституту організації життя громадян. Четвертий, «міжнародний», рівень набуває дедалі більшого значення в умовах глобалізації.

Політичний маркетинг і політичний менеджмент

У закритих, командних політичних системах політична влада здобувається переважно силою або кулуарним, апаратно-бюрократичним шляхом. Натомість у відкритих, змагальних системах, де зростає вплив народу, громадської думки, виборного принципу в розподілі влади, остання набуває певних рис товару, тобто виникають підстави говорити про ринок влади. У цих умовах політична діяльність може розглядатись як змагання за певними правилами за контроль над ринком влади. У такому змаганні набу-

ваєважливогозначення політичниймаркетинг іполітичнийменеджмент. Під політичним маркетингом (англ. marketіng – ринок) розумієть-

ся, зокрема, наступне.

1.Дослідження суспільної свідомості з метою виявлення соціальних

ісоціопсихологічних настанов електорату, політичної та правлячої еліт (вивчення громадської думки).

2.Регулювання правовими, адміністративними й іншими заходами у

процесі функціонування політичної сфери – насамперед, визначення норм представництва та процедур обрання виборних органів влади – виборча

134

ПОЛIТИЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ ТА ПОЛIТИЧНИЙ РОЗВИТОК

інженерія. Наприклад, джерримендеринг, або «принцип саламандри» 1, тобто практика умисного нарізування виборчих округів із нерівною кількістю виборців та порушенням територіального принципу з метою отримання переваг на виборах якоюсь політичною силою або кандидатом. Позитивним варіантом такої практики є правило «більшість меншості», згідно з яким створюються виборчі округи, в яких більшість становить певна група, що є національною меншиною (застосовується в США на основі Закону про виборчі права 1982 р.).

3.Розроблення відповідних іміджів (англ. іmage – образ, зображення) тим чи іншим політичним, державним та іншим інститутам, окремим лідерам й особистостям (політичне рекламування).

4.Система заходів упровадження в суспільну свідомість відповід-

них корективів і поправок стосовно тих чи інших об’єктів і суб’єктів політики.

Ефективність політичного маркетингу потребує наукового підходу, тобто формування інформаційного банку соціально-політичної інформації; розроблення методів аналізу та обробки даних цього інформаційного банку; оцінки та аналізу умов політичного ринку, тобто дії економічних, соціальних, політичних, психологічних, демографічних й інших факторів; аналізу ринкових можливостей тих чи інших партій, суспільних інституцій, ідей, особистостей; розроблення оціночних і прогнозованих моделей політичного попиту, життєвого циклу й політичної поведінки суб’єктів політики; аналізу ефективності політичного маркетингу та коригування вибраних форм і методів політичної діяльності.

Політичний менеджмент (англ. manegement – управління) полягає

убезпосередньому розгляді, прийнятті та втіленні в практичне життя полі-

тичних рішень, інакше кажучи – у здійсненні управлінських функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці функції здійснюються полі-

тичною елітою, організованою в певні групи, або «правлячі кабінети» (тобто уряд, структури президентської влади, колегії міністерств і відомств, держадміністрації, правління партій та громадсько-політичних організацій тощо). Ефективність діяльності «правлячого кабінету» залежить від таких чинників:

•структурно-функціональна схема побудови;

•модель прийняття управлінських рішень (напр., «формальна», «змагальна», «колегіальна»);

•особистісний склад правлячого кабінету та міжперсональні

відносини;

•організація, техніка і технологія впровадження прийнятих рішень

іконтрользаїхутіленням.

1 gerry+[sala]mander – так була названа у 1812 р. у США карикатура на округи хитросплетеної форми, які дозволили перемогти губернатору штату Массачусетс Е. Джеррi.

135

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

У формуванні «правлячого кабінету» слід ураховувати не тільки професійні та політичні, але й психологічні критерії. Зокрема, на думку англійського психолога М. Белбина, члени керівного колективу мають відігравати такі соціопсихологічні ролі: «голова», «секретар», «генератор ідей», «скептик-аналітик», «організатор», «видобувач інформації», «душа команди». Залежно від кількості команди окремі ролі можуть поєднуватись однією людиною, або, навпаки, кілька осіб можуть виконувати одну роль, тільки «голова» і «генератор ідей» повинні бути в однині, інакше команда розколеться. Бажано також присутність у команді осіб протилежної статі.

Здійснення прийнятих рішень відбувається за допомогою соціотехніки управління, тобто таких інструментів регулювання впливу на людей, як примус, умовляння і маніпуляції. Примусовий вплив за допомогою правових норм (законів, постанов, указів, інших нормативних актів) передбачає як санкції за їх порушення, так і засоби заохочення. Вплив за допомогою умовлянь передбачає використання як раціональної (фактичної, логічно доведеної), так і нераціональної (емоційної, авторитетної) аргументації.

Маніпуляція суспільною свідомістю має на меті фактично приховування істинних намірів правлячих або впливових кіл за допомогою обмеження чи фрагментарності інформації, насадження відповідних стереотипів, «правильних» норм та цінностей, певних штампів, термінів, ідеологічних й політичних кліше і т. д.

Сучасним варіантом соціотехніки управління, в якому поєднуються елементи політичного маркетингу і менеджменту, є PR-технології (від англ. «public relations» – зв’язки із громадськістю), які прийшли в політику з бізнеса. Британський Інститут громадських відносин (створений в 1948 р.), визначає PR як «планові тривалі зусилля, спрямовані на створення і утримання доброзичливих відносин і взаєморозуміння між організацією та її громадскістю». У широкому розумінні – як мистецтво переконання, яке грунтується на знанні особливостей людського сприйняття – PR, очевидно, існує стільки ж, скільки існує суспільство. Розвиток політичного PR-у можна пов’язувати з розвитком виборів. Перша книга на цю тему – «Кристалізація громадської думки» видана Е. Бернаузом в США в 1923 р.

Сьогодні до політичних PR-технологій відносять: створення і підтримка сприятливого іміджу якоїсь особистості або партії, якогось владного органу в політичній сфері; організація виборчої кампанії, організація прес-конференцій політиків; боротьба з плітками в політичній сфері, лобіювання в різних органах влади; підготовка звіту про роботу владної структури і надання його публіці або іншій політичній структурі; налагодження контакту між громадскістю і політичними структурами; розробка законопроектів; організація приймання політичних діячів. «Чорним PR-ом» називають використання PR-технологій на шкоду політичним конкурентам із застосуванням брехливої, клеветницької та негативної інформації.

136