ПОЛIТИЧНА ДIЯЛЬНIСТЬ ТА ПОЛIТИЧНИЙ РОЗВИТОК
Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
Якщо політична діяльність – це суб’єктивний чинник політичного процесу, то політичний розвиток відображає об’єктивні зміни у політичному житті та характеристики цього процесу. Слід відзначити, що декларовані цілі політичної діяльності й наявні результати політичного розвитку часто не збігаються, навіть, як стверджував М. Вебер, регулярно опиняються у парадоксальному відношенні один до одного. Це пов’язано з виключною складністю суспільного організму, а також з ірраціональною сутністю суб’єктів політики – як особистостей, так і надіндивідуальних утворень – держав, націй, партій тощо.
Утім, політична діяльність все ж таки значною мірою позначається на характері політичного розвитку. Перевага в діях суб’єктів політики консервативних, реформістських або революційних елементів, толерантності або конфліктності спрямовує об’єктивні процеси у відповідний напрям, надає їм характерного забарвлення.
Об’єктивний політичний розвиток може здійснюватися в еволюційних (поступові зміни) або революційних (стрибкоподібних) формах. За напрямом змін ці форми можуть характеризуватись як реформація (реформи)
й контрреформація, революція й контрреволюція. Еволюційні зміни мо-
жуть спливати як за умов політичної стабільності, так і за умов політичних криз та конфліктів. Зрозуміло, що революційні зміни характеризуються поняттями кризи й конфлікту.
Політична стабільність (лат. stabіlіs – сталість, незмінність) – одна із сторін соціальної стабільності, що характеризується таким станом співвідношення соціальних груп і політичних сил, при якому жодна із них не може істотно змінити політичну систему у своїх інтересах, тобто за-
безпечується її статус-кво (лат. status quo – існуюче становище). Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, всіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатню авторитетність. Вона виявляється також у виконанні законів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби.
Слід розрізняти динамічну і стагнаційну (лат. stagnum – стояча вода) стабільність. Для першої характерна здатність справлятися з анархією, налагоджений механізм періодичного оновлення політичної системи, гра різних політичних сил, забезпечення політичної спадкоємності. Основою такої стабільності є наявність сильного середнього класу. Другій притаманні репресивні методи, усунення будь-якої опозиції, утвердження одноманітності в усіх сферах життя.
Політична криза характеризується насамперед станом політичного напруження. Її характерні ознаки такі: поширення у населення настроїв незадоволення існуючим становищем; втрата довіри до влади і відчуття безпеки, атмосфера масового неспокою і збудження; масові дії стихійної та
137