ТЕМА 6. ПОЛІТИКА ТА ЕКОНОМІКА. ПОЛІТИКА І СОЦІАЛЬНА СФЕРА СУСПІЛЬСТВА
Кто станет отрицать, что мир, где богатые имеют власть, лучше, чем мир, где богаты лишь власть имущие?
Ф. Хайек
Співвідношення політики та економіки
Економіка і політика є двома підсистемами єдиної суспільної системи. За загальним законом системності вони є взаємопов’язаними й у той же час відносно самостійними. Вони відносно самостійні остільки, оскільки підкоряються своїм особливим законам розвитку. В той же час вони взаємопов’язані, оскільки є предметом інтересів одних і тих самих людей та соціальних груп – реалізація цих інтересів (перш за все матеріальних) відбувається через відповідну форму взаємодії, розподілу й перерозподілу економічної і політичної влади. Взаємозумовленість політики й економіки на рівні систем є предметом соціології. Для політології важливі перш за все взаємостосунки суб’єктів політичної та економічної влади, а також суб’єктів політичної влади між собою з приводу економіки.
Економічна і політична влада розрізняються за сферою своєї дії та за механізмом здійснення. Політична влада означає підкорення й примушування людей до виконання певних законів, приписів, норм суспільного і державного життя за допомогою політичного (державного) авторитету та сили. Економічна влада є регулюванням взаємостосунків між людьми з приводу виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ, в основі якого
–власність на засоби виробництва. Суб’єктами економічної влади є власники, тобто окремі особи, або трудові колективи, групи співвласників, а також держава та інші політичні або громадські організації. Взаємозв’язок і самостійність економіки й політики проявляється вже в тому, що суб’єкти економічної й політичної влади можуть як збігатися, так і існувати окремо.
Економіка є найважливішим об’єктом політичної діяльності. З одного боку, як основа політичної влади, в розумінні її економічної могутності (це стосується будь-якої держави, незалежно від характеру втручання дер-
жави в економіку). З другого – як основа авторитету політичної влади в
розумінні успішної економічної політики. Таким чином, економічна політика є одним із головних напрямів діяльності держави й одночасно одним із головних предметів у програмах політичних партій.
Утім, політична влада завжди була засобом економічного збагачення
–держав, суспільних груп або окремих осіб. Використання політичної
ПОЛIТИКА ТА ЕКОНОМIКА. ПОЛIТИКА I СОЦIАЛЬНА СФЕРА СУСПIЛЬСТВА
влади в особистих або групових матеріальних інтересах називається ко-
рупцією (з лат. – corruрtіo – підкуп). Це не тільки хабарництво державних службовців і політиків, вона може виявлятись також у проведенні економічної політики у власних інтересах, використанні державних ресурсів у особистих цілях, прямому грабунку державних коштів або цінностей.
Усучасному світі розрізняють декілька моделей корумпованих держав – залежно від місця та ролі корупції, її оцінок з боку суспільства. Так, для азіатської моделі корупція є звичайним і суспільно прийнятним культурним та економічним явищем й забезпечує фактично законний і єдиний прибуток чиновників. Африканська модель характерна тим, що влада розподіляється між економічними та трайбалістськими (племінними) кланами, які за її допомогою забезпечують своє існування, при цьому демократія відсутня або формальна, економіка примітивізується, встановлюється режим клептократії. Латиноамериканська модель рухлива – спочатку тіньові і криміналізовані сектори економіки досягають могутності, зіставлюваної з могутністю держави, мафія стає державою в державі; зрештою, уряд помічає це і розпочинає активну боротьбу, що провокує жорстке протистояння, політичну нестабільність, можливість установлення диктатури або перехід до африканської моделі.
Щодо України, то за рейтингом організації «Transparency Іnternatіonal» у 2006 році вона поділила 99-у сходинку (разом із Грузією, Монголією, Мозамбіком та ін.) із 163 країн, що досліджувались на предмет корумпованості, отримавши 2,8 балів за 10-бальною шкалою (у 2005 році було 2,6 балів і 107-ме місце; Росія опинилась 121-ю з оцінкою 2,5 балів; найнижчі показники – у таких країн, як Гаїті, М’янма, Ірак, Гвінея, Конго, Бангладеш, Чад; найкращі – у країн Скандинавії, Новій Зеландії, Австралії, Швейцарії).
У2003 р. була прийнята Конвенція ООН проти корупції, в якій зазначається, що корупція перетворилась на транснаціональне явище, що зумовлює необхідність міжнародного співробітництва у боротьбі з нею. Важливу роль у цьому відіграє створена в 1989 за рішенням самміту Великої сімки в Парижі Міжнародна органі-
зація з боротьби проти відмивання коштів (FATF). У вересні 2001 року Україна була внесена до «чорного списку» як країна, що недостатньо сприяє боротьбі з відмиванням коштів; а в кінці 2002 – на початку 2003 року FATF навіть рекомендувала своїм 29 державам-учасникам запровадити відповідні санкції проти нашої держави. Прогрес перш за все в законодавчому забезпеченні боротьби з корупцією дав підстави для виключення України з «чорного списку» FATF у лютому 2004 і припинення активного моніторингу України з боку FATF на початку 2006 р.
Ринкова та адміністративна моделі економічної політики
Характер економічної політики залежить від типу взаємозв’язку політики й економіки. Принципова відмінність тут – збігаються або не збігаються суб’єкти політичної та економічної влади. В одному випадку держава є не тільки головним знаряддям політичної влади, але й головним, якщо не єдиним власником. В іншому – держава може виступати лише як один із власників, у той час як значна – і, як правило, більша – частка економічної влади розподілена між приватними або асоційованими власника-
61
ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ
ми. В першому випадку держава здійснює безпосереднє управління еконо-
мікою, в другому – проводить політику економічного регулювання. В пер-
шому випадку формується адміністративно-командне господарство, в другому – ринкова економіка.
В адміністративному господарстві політика панує над економікою,
влада – над власністю. Господарське управління підкоряється не економічним законам, а політичним та ідеологічним пріоритетам. Характерними рисами цієї системи є планування економіки, особиста залежність працівника від держави, дефіцитність споживчого ринку, затратність виробництва, гальмування науково-технічного прогресу, соціальне споживацтво.
Ринкове, або капіталістичне, виробництво базується на накопичен-
ні, прагненні до прибутку шляхом раціоналізації підприємництва і праці. Механізм переходу від традиційного господарства до капіталістичного, тобто від статичного до саморухливого, трактується різноманітно: за К. Марксом – це жорстоке первісне накопичення; за М. Вебером – наслідок дії особливої протестантської етики, тобто світської аскези; деякі вчені ставлять зростання продуктивності у залежність від певної політикоправової системи. Безумовно, що процеси формування ринкової капіталістичної економіки, громадянського суспільства, яке базується на особистій свободі громадян, і демократичної політико-правової системи були взаємопов’язаними й взаємообумовленими.
Уринковій системі економічна влада намагається взяти під свій контроль політичну владу. Американський політолог Ч. Мерріам писав: «Економічна влада неминуче намагається перерости в політичну владу. Ті, хто контролює власність, обов’язково будуть прагнути перетворити свої долари на голоси виборців, свою власність – на політичну владу». Але відносна самостійність політичної сфери накладає обмеження на пряму владу «мішка з грошима», а саме – вимагає більш-менш сумлінного виконання соціально значимих функцій держави, отже, врахування інтересів й інших прошарків суспільства.
Упроцесі демократизації суспільства відбувається ускладнення стосунків між власниками і політиками – розвивається політичний бізнес, тобто реалізація економічних інтересів політичними засобами. Політичний бізнес – це створення підприємницьких організацій, взаємозв’язок бізнесу з політичними партіями, регламентація фінансування виборчих кампаній, правове регулювання лобістської діяльності.
Основні механізми і функції державного регулювання в ринковій економіці
Ринок та держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще в XVІІ ст. визначились основні напрями у розв’язанні питання про їх співвідношення – консервативно-етатистський і ліберальний. Так, Т. Гоббс
62
ПОЛIТИКА ТА ЕКОНОМIКА. ПОЛIТИКА I СОЦIАЛЬНА СФЕРА СУСПIЛЬСТВА
віддавав провідну роль державі, Дж. Локк – ринковому регулюванню. Межі втручання держави в ринкову економіку змінювались протягом часу, і зараз не є статичними. Втім, головним залишається принцип, визначений творцем німецького економічного дива Л. Ерхардом: «Держава повинна втручатись у життя ринку тільки тією мірою, якою це потрібно для підтримки роботи механізму конкуренції або для контролю тих ринків, на яких умови цілком вільної конкуренції нездійсненні». Виходячи з цього, можна визначити основні механізми, функції та об’єкти державного регулювання.
Основні механізми економічної політики держави в ринковому суспільстві:
•фінансоваполітика(емісія, бюджет, кредит, обліковаставка);
•податковаполітика;
•митнаполітика;
•антимонопольна політика;
•політиканаціоналізації іприватизації;
•зовнішньоекономічна політика;
•соціальнаполітика.
Функції держави в ринковій економіці:
•створення правовоїосновиринковогогосподарства;
•забезпечення макроекономічної збалансованості (зменшення циклічних коливаньзадопомогоюпозикового процента);
•вплив на розподіл ресурсів і умови виробництва з метою підвищенняефективності(зокремазадопомогою податків);
•перерозподіл прибутків із метою забезпечення соціальної справедливості(прогресивні податки, соціальнігарантії).
Об’єкти державного регулювання:
•обсягвиробництва;
•зайнятість;
•рівень цін;
•зовнішнійбаланс.
Економічна політика держави завжди має на меті не тільки власне соціально-економічний розвиток країни, але й певний політичний результат. Виявлено, наприклад, що серед трьох найважливіших економічних показників, які безпосередньо зачіпають населення, – безробіття, інфляції, зростання прибутків – саме безробіття має найбільший вплив на електорат.
Особливою проблемою для багатьох держав є існування так званої
тіньової економіки, тобто господарської діяльності, яка відбувається поза межами державного контролю та регулювання. Вона може носити різ-
ний характер – або отримання надприбутків від протизаконних видів діяльності (наркобізнес, проституція, гральний бізнес, торгівля зброєю тощо),
або приховування звичайних економічних операцій із метою уникнення по-
датків. Утім, великі масштаби тіньової економіки відображають неефекти-
63