РОЗДІЛ ІІ ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ

ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ

жіночі та інші громадсько-політичні організації) і неполітичні організації (аматорські об’єднання, організації за інтересами).

Політичні (політико-правові) норми, або регулятивний (нормати-

вний) вимір, – це правила юридично-правового характеру, які регламентують внутрішнє життя політичних організацій або відносини між ними.

Це конституції та інші закони, якими регулюється політичне життя, статути та регламенти політичних партій і організацій, міжнародні правові акти.

Політичні відносини, або комунікативний вимір, – це реальні від-

носини між суб’єктами політики з приводу влади, а також їх становища,

перспектив і впливу. Цей вимір показує, яким чином соціальні групи здійснюють політичну діяльність за допомогою системи політичних інститутів, норм та процедур, якими засобами й методами при цьому користуються.

Політична свідомість і культура, або духовно-ідеологічний вимір,

– це сукупність політичних уявлень, поглядів, ідей, теорій, цінностей та зразків поведінки як окремих людей, так і соціальних груп, які надають політичній системі неповторної індивідуальності.

Життєдіяльність політичної системи виявляється в процесі виконання нею певних функцій (тобто основних напрямів діяльності) тими чи іншими методами й засобами, що відбивають конкретні історичні обставини.

Основними функціями політичної системи є:

•визначення цілей і завдань суспільства, вироблення програм його життєдіяльності;

•мобілізаціяресурсів суспільстванаїхдосягнення;

•інтеграція всіх елементів суспільства навколо загальних соціаль- но-політичних цілейтацінностей;

•легітимація політичного життя (тобто приведення його у відповідністьзофіційнимиполітичнимийправовиминормами).

Типологія політичних систем

Типи політичних систем визначаються за тими ознаками, що розкривають різні аспекти їх діяльності. Так, вони розрізняються:

•за формаційною приналежністю (марксистська типологія): рабо-

власницька, феодальна, буржуазна, соціалістична;

•за характером відображення домінуючих соціальних інтересів:

патріархальні, полісні, станові, демократичні;

•за співвідношенням політичних і силових структур: військові та

цивільні;

•за традиційними формами влади: олігархічні, аристократичні,

бюрократичнійін.;

•за політичними режимами: авторитарні, тоталітарні, ліберальнодемократичні;

•заорієнтацією настабільність абозміни: стабільнітаперехідні;

70

ПОЛIТИЧНА СИСТЕМА. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

• за особливостями політичної культури (типологія Ґ. Алмонда): англо-американські; континентально-європейські; доіндустріальні або частково індустріальні; тоталітарні.

За комплексом ознак політичні системи можна поділити на дві про-

тилежні групи, визначивши їх як відкриті (змагальні, модернізовані) та

закриті (командні, традиційні). Перші характеризуються розвиненою системою державних органів, що базується на принципі поділу влади; розвиненою системою публічного і приватного права; гнучкою партійною системою; визнанням опозиції та захистом прав меншості, різноманітністю самодіяльних громадських ініціатив й органів місцевого самоврядування. Другим властива звуженість політичного життя; авторитарнобюрократичний характер влади, що базується на принципі її поєднання; відсутність або обмеженість діяльності політичних партій; формальність права, перевага політичного свавілля над законом; придушення опозиції та інакомислення.

Розглянемо детальніше дві типології: за традиційними формами влади і політичними режимами.

Традиційні форми влади

Залежно від характеру суб’єкта влади розрізняються традиційні форми влади. Ці поняття використовуються для характеристики політичних систем загалом або їх окремих елементів. Кількісна характеристика суб’єкта дозволила ще в давнину виділити три таких форми:

•монархія (грец. μοναρχία єдиновладдя– ) – влада одного (детальнішебудерозглянутадаліякодназформ правління);

•олігархія (грец. όλιγαρχία – влада небагатьох) – правління невеликої купки людей (родової знаті, заможних землевласників, фінансистів тощо);

•демократія (грец. δημοκρατία – влада народу) – безпосередня або представницькавладанароду(більшості).

Також у давнину виникають й інші характеристики форм влади, які відображають вже якісну характеристику суб’єкта:

•аристократія (грец. άριστοκρατία – влада найзначніших) – влада небагатьох, які належать до привілейованих родин, людей шляхетного походження;

•плутократія (грец. πλούτοκράτία – влада багатих) – влада найба-

гатших;

•охлократія (грец. όχλοκράτία– владанатовпу) – сліпа, деспотична демократія, тобтовладанароду, яканеобмеженаніякимизаконами;

•теократія (від грец. Θεός – Бог, і κράτος – влада) – політична владацеркви, священників, релігійнийхарактер держави.

Більш новими якісними формами влади є:

71

ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ

•бюрократія (від фр. bureau – контора, і грец. κράτος – влада) – політичнавладачиновників, виконавчого апарату;

•технократія – влада науково-технічної еліти, пов’язана з процесоміндустріалізації та науково-технічноїреволюції;

•меритократія (від лат. merіtus – гідний і грец. κράτος – влада) – влада найбільш здатних до управління та гідних цього, при цьому здатність тагідністьвизначаються виключно особистимизаслугами йдосягненнями.

Останнім часом набули поширення досить екзотичні назви, пов’язані, на жаль, із викривленням владних функцій:

•клептократія (від грец. κλέπτω – викрадаю, і κράτος – влада) – владазлодіїв, тобтокорумпованоїверхівки;

•мафіократія, або влада мафії (італ. maffіa – таємна організація протиправного спрямування), – безпосередній вплив організованої злочинностінаполітичнувладуабоїїзрощеннязполітичною владою.

Поняття політичного режиму

Однією з найважливіших ознак політичної системи, що позначає її функціональний вимір, є категорія політичного режиму. Політичний ре-

жим – це сукупність методів здійснення державної влади, характер взаємодії між державою й суспільством. Суб’єктами цієї взаємодії виступають політичні, силові та громадянські структури, тобто, по-перше, полі-

тичне керівництво державою (як центрального, так і місцевого рівня); подруге – спеціальні державні інститути, які мають право застосування фізичної сили до людей (армія, органи внутрішніх справ та державної безпеки тощо) і які можуть за певних умов досягати певної самостійності; по-третє

– громадські інститути (політичні партії, громадські організації та ініціативи, органи місцевого самоврядування тощо).

Якщо форма правління описує риси державної організації в тому вигляді, як вони зазначені в конституції та законах, тобто статично, то політичний режим характеризує те, як реально складаються відносини влади. Це певне поєднання системи партій, способу голосування, методів прийняття рішень, структури і ролі груп тиску. Ця категорія значно динамічніша, здатна відобразити глибинні зміни, що відбуваються в системах влади. Категорія політичного режиму відповідає на питання про те, кому належить реальна політична влада в даному суспільстві, якими методами здійснюється ця влада, як співвідносяться та взаємодіють в даному соціальному організмі громадянське суспільство й держава, визначає обсяг прав і свобод особистості та соціальних груп і реальні можливості їх здійснення.

Типи політичних режимів

Політичні режими можна розрізнити за двома головними критеріями: джерелом влади та межами цієї влади.

72

ПОЛIТИЧНА СИСТЕМА. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

За джерелом (підґрунтям) державної влади політичні режими поді-

ляються на демократичні й авторитарні.

Демократичний режим – це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального рівного виборчого права й здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

Авторитарний режим (від лат. autorіtas – влада, вплив) – це спосіб правління, оснований на концентрації влади в руках однієї особи або групи осіб, применшенні або запереченні ролі представницьких інститутів влади, на політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспіль-

ства, використанні насильства. Такі режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішніми ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії й інших силових структур. Різновиди авторитарних режи-

мів: традиціоналістські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За ознакою меж політичної влади політичні режими розподіляються на ліберальні та тоталітарні.

Ліберальний режим – це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особис-

тості. Це режим, у якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян. Ліберальні режими, що сформувались протягом останніх двох–трьох століть, як правило, нерозривно пов’язані з розвитком демократії, тому здебільшого не виділяються в окремий різновид, а розглядаються як ліберальнодемократичні. Проте критерії виокремлення цих двох характеристик (лібералізму – свобода особистості і демократизму – влада більшості) суттєво різні й можуть навіть діяти в протилежних напрямках, тому необхідно розрізняти їх як самостійні регулятивні ідеї.

Тоталітарний режим (від лат. total – цілісність, ціле) – така полі-

тична система, яка намагається – заради тієї чи іншої мети – повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної лю-

73