ЕТНІЧНИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ

Поняття націоналізму і патріотизму, шовінізму і ксенофобії, інтернаціоналізму і космополітизму

Ідеологією національно-визвольних рухів виступає націоналізм. Націоналізм існує на психологічному (побутовому) та ідеологічному рівні. Його можна розглядати як любов до своєї нації, прагнення до розвитку й утвердження її мови, культури, політичного та економічного суверенітету. У цьому розумінні, як форма розумного колективного егоїзму, він майже збігається з патріотизмом, тобто любов’ю до власної держави, – особливо в моноетнічних країнах. Але націоналізм завжди має потенційну небезпеку переходу до етноцентризму, тобто поділу на «своїх» та «чужих», тієї чи іншої форми переваги, навіть презирства і ненависті до інших націй. Такі крайні, агресивні форми націоналізму називають шовінізмом (різновиди – расизм, антисемітизм). Якщо шовінізм припускає надмірний патріотизм і надмірну національну самооцінку, то ксенофобія (буквально – страх перед чужинцями) полягає передусім у негативному ставленні до зовнішніх груп, почуттях ненависті та зневаги до іноземців.

У2001 р. у Дурбані (Південно-Африканська Республіка) пройшла Всесвітня конференція з боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов’язаної з ними нетерпимості, яка прийняла Декларацію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, висловивши стурбованість тим, що сучасні форми і прояви расизму й ксенофобії намагаються повернути собі політичне, моральне і навіть юридичне визнання, зокрема у платформах деяких політичних партій і через поширення за допомогою сучасних комунікаційних технологій ідей, які ґрунтуються на расовій зверхності. Окремо звернена увага на наслідки глобалізації у вигляді розширення масштабів міжрегіональної і внутрішньорегіональної міграції, що провокує небезпечні прояви ксенофобії відносно негромадян, особливо мігрантів, біженців і осіб, які шукають притулку.

Упротиставленні до шовінізму і ксенофобії інтернаціоналізм, безумовно, має позитивний зміст як повага до інших націй, прагнення до рівноправності націй, до спільного розв’язання загальних проблем, не відкидаючи при цьому любові до власної нації. Але, за браком патріотизму, інтернаціоналізм може перетворюватись у космополітизм, тобто прагнення бути «громадянином світу», відкидання національної батьківщини за принципом «ubі bene, іbі patrіa» – «де добре, там і вітчизна». Тут доречно прислухатись до М. Бердяєва, який вважав, що національність є індивідуальним буттям, поза яким неможливе існування людства, тому той, хто не любить власного народу, не може любити людства.

Український націоналізм є у своїй основі ідеологією національної державницької самосвідомості, що не виключає прояву в ньому шовіністи-

чних тенденцій, які у певних лідерів та напрямів можуть переважати. Зокрема, гасло «Україна для українців», започатковане ще в 1900 р. М. Міхновським, яке зараз знаходиться на озброєнні деяких націоналістич-

159