ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

між основними іракськими етноконфесійними групами – сунітами, шиїтами та курдами.

Міжнародний тероризм. Найбільш відомою міжнародною терористичною організацією є сьогодні «Аль-Каїда», створена Усамою БенЛаденом у 1989 р. Вона активно діє не менше ніж у 26 країнах, має своїх агентів або організації більше ніж у 100 країнах світу, співпрацює щонайменше з 24 іншими відомими терористичними організаціями. Найбільші теракти – підрив американських амбасад в Кенії і Танзанії 7 серпня 1998 р. (загинули сотні осіб); знищення літаками двох хмарочосів Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. (загинуло близько 3 тис. осіб); вибухи в потягах на вокзалах Мадриду 11 березня 2004 р. (загинуло близько 200 осіб); вибухи в лондонському метро 7 липня 2005 р. (загинуло не менше ніж 50 осіб).

Окрема тема – тероризм у Росії, переважно пов’язаний із чеченською проблемою. Ціла низка терактів – від захоплення бойовиками під керівництвом Шаміля Басаєва лікарні в Будьоновську (червень 1995 р.) до захоплення школи в Беслані 1 вересня 2004 р.

Зовнішня політика України

Україна – велика європейська країна, котра з’явилась як незалежний суб’єкт міжнародних стосунків із 1991 р., сьогодні має дипломатичні відносини із 166 країнами. Член ООН (з 1945 р.), ОБСЄ, Ради Європи (з 1995 р.), СНД та інших міжнародних організацій. Принципи зовнішньої політики, якими керується Україна, були викладені ще в Декларації про державний суверенітет 1990 р. – це загальновизнані принципи мирного співіснування, а також принципи без’ядерності й нейтралітету.

Що стосується принципу без’ядерності, то після розпаду СРСР в Україні залишилось 4,5 тис. тактичних і стратегічних ядерних боєзарядів – більше, ніж у Великобританії та Франції разом. У 1992 р. Україна добровільно відмовилась від тактичної зброї, а наприкінці 1994 р. приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (з деякими застереженнями) й ратифікувала Договір СНО-1, за яким підлягало ліквідації 42 % боєголовок і 36 % ракет, що були розташовані на її території. Після надання гарантій безпеки Україні від держав ядерного клубу (Будапештський меморандум 5 грудня 1994 р., підписаний Україною, Росією, США та Великою Британією; в односторонньому порядку такі ж гарантії надані й Францією), до 1 червня 1996 р. з її території були виведені всі ядерні боєзаряди, і вона фактично перетворилась на без’ядерну державу.

Реалізація принципу нейтралітету передбачає, зокрема, неучасть у військових блоках, а також скорочення армії до меж розумної достатності. Україна поки що не входить у військові блоки, а її Збройні Сили постійно скорочуються: якщо на момент розпаду Радянського Союзу в них було

188

ОСНОВНI ПРОБЛЕМИ СВIТОВОЇ ПОЛIТИКИ

близько 800 тис. військовослужбовців, то на кінець 1999 р. – вже 310 тис., а

на кінець 2005 – 180 тис. (згідно із Законом «Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік», їх чисельність має становити 200 тис. осіб, у тому числі 152 тис. військовослужбовців). Проте ані в прийнятих Верховною Радою Основних засадах зовнішньої політики України (1993), ані в Консти-

туції 1996 р. принцип нейтралітету вже не згадується. Відкрите проголошення наміру України вступити до НАТО, а також участь у складі багатонаціональних сил під керівництвом США в операції з підтримання миру в Іраку означає фактичну відмову України від принципу нейтралітету.

Пріоритети зовнішньої політики України:

•Країни СНД та Росія. У Співдружності Незалежних Держав Україна проводить політику розвитку переважно двохсторонніх стосунків, уникає надмірної інтеграції. Проте вона взяла участь у 2003 р. у створенні ЄЕП (Єдиного економічного простору – Росія, Україна, Білорусь, Казахстан). Стосунки з Росією розвиваються досить непросто, хоча в 1997 р. був підписаний Договір про дружбу та взаємостосунки. Тоді ж була розв’язана проблемарозподілуЧорноморського флоту– заугодамитравня1997 р. Росія орендує на 20 років базу в Севастополі (бухти Севастопольська, Південна, Карантинна) з виплатою щорічно $98 млн. Періодично загострюються проблеми, пов’язані з поставками в Україну російських нафти і газу (зокрема «газова війна» на початку 2006 року). Повільно розв’язується проблема демаркації кордону по Азовському морю й Керченській затоці (що спричинило, зокрема, кризу2003 рокунавколоо. Тузла).

•Євроатлантична інтеграція (НАТО). Україна у свій час підписа-

ла Програму «Партнерство заради миру» та Хартію про особливе партнерство з НАТО (1997), але лідери країни не заявляли офіційно про намір вступити до організації принаймні до 2002 року. У Воєнній доктрині України, затвердженій Указом Президента 15 червня 2004 р., було записано, що кінцевою метою політики євроатлантичної інтеграції є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки, й Україна готується до повноправного членства в НАТО і ЄС, розглядаючи це як один із найважливіших пріоритетів зовнішньої політики (буквально через місяць ці положення були вилучені з документа, але 21 квітня 2005 р. новим Указом Президента внесені знову). Особливо активно ця політика, яка означає практичну відмову України від проголошеного у свій час принципу нейтралітету, стала проводитись після приходу до влади Президента В. Ющенка. Щоправда, сам Північноатлантичний альянс не поспішає з розв’язанням питання про прийняття України, вочевидь ураховуючи відверто негативну позицію Росії. У квітні 2005 року Києву було запропоновано розпочати так званий Інтенсифікований діалог (ІД), але ця програма значно поступається Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), на який розраховувала українська влада. І все ж, слід ураховувати, що Інтенсифікований діалог – це той перший етап на шляху до

189

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

членства, який пройшли учасники останньої хвилі розширення альянсу. Проте в українському суспільстві ставлення до НАТО далеко не однозначне. Тому деякі опозиційні політичні сили – зокрема, СДПУ(о), – ініціювали збір підписів за проведення референдуму щодо можливого вступу України в НАТО.

•Європейська інтеграція (ЄС). Україна прагне вступити до ЄС з огляду на високий рівень соціально-економічного розвитку цієї глибоко інтегрованої спільноти. Ще в 1998 р. була затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Із свого боку Європейська Рада схвалила в

1999 році Спільну стратегію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнен-

ня стратегічного партнерства. Натомість Європейський Союз неохоче говорить про можливість прийняття до свого складу країн, які значно поступаються за соціально-економічними показниками середньоєвропейському рівню (валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні становить близько $4 тис., у той час як у недавно прийнятих до ЄС країнах – від $7 до 17 тис., а в старих членів ЄС перевищує $20 тис.). Тому відносно дати можливого вступу України до ЄС мова не йде. Єдиний суттєвий крок, який поки що зробив ЄС відносно України, – це визнання України країною з ринковою економікою (під час ІХ самміту ЄС–Україна в Києві 1 грудня 2005 р.), що дає певні надії на подальший розвиток інтеграції. Діє Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною і ЄС від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.) до 2008 року, за якою визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля й інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій і космосу. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн ЄС припадає 33 % зовнішньоторговельного обороту України). Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 р. загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, становить понад 1 млрд. євро.

•Країни-сусіди та регіональне співробітництво. Загалом відноси-

ни із сусідами розвиваються нормально, хоча вступ до ЄС країн, із якими Україна має спільні кордони (Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина), створює певні труднощі. Україна також бере активну участь у роботі органі-

зації Чорноморського Економічного Співробітництва й Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан,

Молдова). Україна виступила ініціатором створення Спільноти демократичного вибору (грудень 2005 р.), до якої приєднались також Грузія, Естонія, Словенія, Македонія, Латвія, Молдова, Литва, Румунія. Україна намагається

190