ТЕМА 5. ПОЛІТИКА ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ФЕНОМЕН ВЛАДИ

ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

Ж. Фрьонда, публічне – це те, що є в суспільстві організованим, структурним, безособовим, представницьким; інакше кажучи – відчуженим від при-

ватного, особистого життя. Це своєрідна «сцена», на якій люди грають відповідні соціально-політичні «ролі». Приватне – це персональне, особисте, безпосередньо людське. У сфері публічних (політичних) відносин люди виступають у ролях громадян, депутатів, членів партій, президентів; у приватній сфері людина залишається передусім сама собою.

Публічні відносини відзначаються ієрархічним характером, тобто характером панування – підкорення, вони є владними. Політика здійснюється з приводу і для досягнення влади. Н. Мак’явеллі визначав політику як «сукупність засобів, які необхідні для того, щоб прийти до влади, утримувати її та корисно її використовувати». За М. Вебером, «політика, судячи з усього, означає прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади чи то між державами, чи то в середині держави між групами людей або окремими людьми. Хто займається політикою, той прагне влади: або до влади як засобу, підпорядкованому іншим цілям, ідеальним чи егоїстичним, або до влади заради неї самої, щоб насолоджуватись почуттям престижу, яке вона дає». Треба весь час пам’ятати, що політична діяльність не зводиться до здійснення влади. Вона може бути також діяльністю, спрямованою на здобуття влади, або боротьбою проти влади. Американський політолог Д. Ронґ додає, що політика включає як боротьбу за владу, так і боротьбу за її обмеження, опір їй, втечу від влади.

Таким чином, політика – це діяльність із керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. Розрізняється консенсусне («мистецтво жити разом» – Платон) і конфліктологічне (знаряддя панування одного класу над іншими – Ленін) розуміння політики. Виходячи переважно з консенсусного розуміння (адже конфліктологічне налаштовує, скоріше, не на управління суспільством, а на його руйнування), у політології виокремлюють такі основні функції політики:

•керівництво тауправліннясуспільнимипроцесами;

•задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспі-

льства;

•раціоналізація конфліктів і суперечностей, спрямування їх у руслоцивілізованогодіалогу громадян ідержави;

•примус в інтересах окремих верств населення або всього суспільствавцілому;

•інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкування їхніхінтересівінтересам усьогосуспільства;

•соціалізація особистості (включення її в складний світ суспільних

відносин);

•забезпечення послідовності та інноваційності соціального розвиткуяксуспільствазагалом, так ісамоїлюдини.

52

ПОЛIТИКА ЯК СОЦIАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ФЕНОМЕН ВЛАДИ

Багатоманітність функцій політики засвідчує її всеосяжний характер, неперервність впливу на суспільство й неперехідність значення для врегулювання суспільних відносин. Можна виділити такі властивості політики: універсальність (здатність впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства); інклюзивність (здатність необмежено проникати в усі сфери суспільного життя); атрибутивність (здатність поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами).

Отже, політику ми можемо визначити як публічну діяльність, яка має відношення до панування, керівництва та управління суспільством.

Панування – це відносини підкорення та залежності між людьми і соціальними групами. Керування – це управління окремими людьми і людськими колективами, визначення напряму, мети, програми їх діяльності. Управління – це діяльність з організації роботи складних соціальних об’єктів. У понятті панування підкреслюється соціальний аспект влади, керування – власне політичний, управління – технічний.

Слід зазначити, що існує й дуже широке тлумачення поняття «політика», яке відносить його до мистецтва управління в будь-якому людському колективі, або до будь-якого «розрізнення друзів і ворогів» (К. Шмітт). За словами Т. Парсонса, «феномен є політичним настільки, наскільки він зачіпає організацію і мобілізацію ресурсів, які необхідні для досягнення мети конкретного колективу чи спільності». Таке розуміння пов’язане із загальносоціальним характером феномена влади.

Поняття соціальної влади

Існує багато різних визначень соціальної влади, наприклад: «Коли ми говоримо про владу, ми маємо на увазі контроль, який

здійснюється людиною над свідомістю і діями інших людей»

(Г. Морґентау).

«Влада – це інституційне право впливати на дії інших незалежно від їх настанов відносно такого впливу» (Т. Парсонс).

«Влада означає будь-яку можливість проводити в середині даних соціальних відносин власну волю навіть усупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість основана» (М. Вебер).

«Власть есть сила воли... Властвовать значит как бы налагать свою волю на волю других; однако с тем, чтобы это наложение добровольно принималось теми, кто подчиняется» (І. Ільїн).

Загальним визначенням є те, що влада – це вольові відносини між людьми, які характеризуються поняттями залежності, примусу, контро-

лю. Влада передбачає примус до якихось дій, підпорядкування і впорядкування волі людей, а також установлення права на такий примус, легітимність, тобто визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень, загальних, неприватних рішень, згоду громадян із правом одних

53

ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

справляти визначальний вплив на інших. Владні відносини пронизують практично всі сфери життя суспільства. Відповідно розрізняються різні види суспільної влади: політична, економічна, соціальна, духовноінформаційна, сімейна тощо. Центральне місце серед інших владних відносин посідає саме політична влада.

Поняття, функції та ознаки політичної влади

Політична влада – це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою публічно-правових норм й інсти-

туцій. Особливостями політичної влади є: верховенство (відносно інших видів суспільної влади); публічність (суспільний, безособовий і відкритий характер); моноцентричність (єдиний центр прийняття рішень); легальність (здійснення на підставі правових норм); різноманітність ресурсів (примус, економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби); кумулятивний характер (політична влада відкриває доступ до економічної, соціальної, духовно-інформаційної).

Політична влада відрізняється від інших видів соціальної влади сво-

їми функціями:

•соціально-політичне цілеспрямування;

•владно-політичнаінтеграціясуспільства;

•регулюваннярежимусоціально-політичноїдіяльності;

•забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні про-

цеси.

Таким чином, публічна політична влада – це право і можливість розпоряджатися людьми й матеріальними цінностями заради задоволення суспільних інтересів і потреб. Отже, влада може розглядатися з трьох сторін: її прав, її можливостей та її мети.

1. Влада за правом здійснює контроль і примус, якщо вона є

легітимною (з лат. legіtіmus – законний). Легітимність влади ґрунтується на визнанні або підтвердженні законності певного права або повноважен-

ня здійснювати владу. Легітимізація може здійснюватися шляхом відповідних процедур, але не зводиться до формальної відповідності букві закону (юридичний позитивізм). Головним є прийняття народом певної системи норм і цінностей, умов і правил «гри», визнання сили загальності й обов’язковості за настановами чиєїсь волі. Легітимність надає владі авторитету, який примушує підкорятись їй незалежно від застосування або незастосування сили, тобто є ненасильницьким впливом влади. Важливо при цьому, чи базується цей авторитет на сліпому підкоренні, чи на усвідомленні справедливості влади. Легітимність влади означає її прийняття основною частиною суспільства.

За М. Вебером, існує три шляхи набуття владою легітимності, або виправдання її авторитету:

54

ПОЛIТИКА ЯК СОЦIАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ФЕНОМЕН ВЛАДИ

1)традиційний – панування на підставі традицій та звичаїв, які освячені часом;

2)харизматичний – панування на основі позабуденного особистого дару – харизми (грец. χάρισμα – милість, божий дар), який тягне за собою повну особисту відданість і довіру;

3)раціонально-легальний – панування на підставі виконання та дотримування встановлених правил, які вважаються законними, доцільними, раціональними, а тому й обов’язковими.

До Веберової класифікації можна додати ідеологічний шлях набуття легітимності. Ідеологічна легітимність – це виправдання влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність може бути класовою (побудованою на визнанні пріоритету певного стану, класу) або етнічною. Етнічна легітимність проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою.

Протилежністю легітимної влади є влада узурпована (від лат. usurрatіo), тобто захоплена, отримана незаконно. Втім, часто-густо межа між легітимною та узурпованою владою є рухливою, й одна може перетворюватись в іншу.

2. Можливості влади зумовлені її ресурсним потенціалом. Потенціал влади – це сукупність усіх її ресурсів. За характером ресурси поділяються на: утилітарні (матеріальні й соціальні блага – фінанси, товари, послуги, пільги та привілеї); примусові (заходи адміністративного і кримінального впливу, силові структури); нормативні (правові та політичні норми). Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокремлюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурси влади.

Для реалізації своїх завдань влада має спиратись на силу, тобто можливість у разі потреби примусово досягти бажаного результату. Легітимність влади завжди підкріплюється авторитетом її сили, інакше найлегітимніша влада стає пустим місцем. Сила влади – це не тільки можливість примусу, але й можливість оплати, тобто наявність необхідних фінансових та матеріальних ресурсів. Підкорення людей ненасильницькому авторитету зумовлено первісними мотивами страху і надії – страху перед помстою магічних сил або володаря та надії на потойбічну або поцейбічну винагороду чи задоволення певних інтересів. Але використання владою фізичної сили має бути обмеженим виключно випадками крайньої необхідності й загальними інтересами і не перетворюватись в насильство, тобто безконтрольне та безпідставне (або у власних інтересах) застосування силових інструментів. З точки зору І. Ільїна, застосування сили державною владою може бути зведено до мінімуму, а ефективність її має бути найвищою, якщо дотримуватись таких аксіом:

1) державна влада не може належати нікому без правового повноваження;

55