ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

У грудні 1997 р. у Кіото (Японія) 160 країн провели ІІІ Конференцію держав-учасниць РКЗК, названу форумом із проблем глобального потеп-

ління клімату. Практичним розвитком Рамкової конвенції став Кіотський протокол, основна ідея якого – скоротити викиди в атмосферу відпрацьованого газу, що призводить до парникового ефекту. Але знову виявились різні підходи між розвинутими країнами та країнами «третього світу». США також не погоджувалися з позицією країн ЄС, які пропонували певні відсотки скорочення викидів газу, тобто підхід «влада диктує – фірми скорочують», а відстоювали ринковий принцип – заохочувати тих, хто скорочує. Зрештою, було прийняте рішення, яке вимагає від 34 розвинутих країн зменшити шкідливі викиди до 2012 р. на 5,2 % порівняно з 1990 р. При цьому США повинні скоротити викид відпрацьованого газу на 7 %, країни ЄС – на 8 %, Японія – на 6 %, а країни, що розвиваються, звільняються від жорстких рамок нормованого викиду газу. Україні визначена норма не вище від рівня 1990 р., що дає їй змогу продавати свої квоти на викиди газу (з 2008 р. Україна зможе продавати еквівалент більше ніж 100 млн. т викидів СО2 на рік, що дасть змогу залучити інвестиції на $1,5 млрд.).

Кіотський протокол набув чинності для 128 країн у лютому 2005 р. після його ратифікації Росією (Україна ратифікувала Рамкову конвенцію в 1996 і Кіотський протокол у 2004 р.), проте США, частка яких у загальносвітових викидах двоокису вуглецю становить 35 %, досі відмовляється його ратифікувати. У грудні 2005 р. в Монреалі відбулась ХІ Конференція держав-учасниць РКЗК, яка стала також першою зустріччю держав-сторін Кіотського протоколу. Монреальська зустріч супроводжувалась масовими протестними акціями екологістів, які вимагали від США приєднатись до цього документа.

Стратегії сталого розвитку в ІІІ тисячолітті

Один із найважливіших висновків, які зроблені на згаданих вище форумах, полягає в тому, що модель розвитку, що використовувалась кількома багатими країнами, вичерпала себе. Необхідно шукати нові підходи. Звичними методами ведення господарства при традиційних владних інститутах людство не здатне попередити і контролювати катастрофи, що вини-

кають. Всесвітній самміт зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.)

підтвердив, що основними цілями і потребами сталого розвитку є викорінення бідності, зміна моделей виробництва й споживання, а також охорона та раціональне використання природних ресурсів в інтересах соціальноекономічного розвитку. Характерною особливістю таких зустрічей у новому столітті стає те, що це вже не зустрічі державних урядовців, а діалог між урядами, громадянським суспільством і приватним сектором.

На основі найновіших наукових знань ученими розроблені моделі стійкої світової системи, які б могли стати основою нового світового по-

203

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ

рядку – справа за політиками. Зокрема, ці моделі передбачають такі принципи:

•перехід від принципу кількісного зростання до принципу розвитку людства, від принципу безмежного накопичення матеріального багатства за рахунок руйнування Землі до принципу звеличення сфери розуму і духу пристриманому, лишенеобхідномудостатку;

•стабілізація чисельності населення Землі за формулою «кожній сім’ї– небільше2-хдітей»;

•економічнейефективневикористанняресурсівЗемлі;

•використаннялишеекологічно чистихтехнологій;

•відмовавідвійни тазастосуваннясили;

•рівноправність держав і народів та заборона ідеології панування однієїчигрупидержавчинародівнадсвітом;

•збереження і розвиток самобутніх культур народів світу, повага довсіхрелігійсвіту.

Створення глобальної електронної інформаційної мережі (Інтернет) уперше в історії дало передумови для формування та швидкого роз-

витку транснаціонального, або глобального громадянського суспільства як шляхом зв’язків між неурядовими організаціями, масовими рухами, так і шляхом безпосередніх міжособистих контактів. Будь-яка форма науковотехнічної діяльності може бути під контролем такого громадянського суспільства. Змістом політики ХХІ століття стає використання нових технологій для створення максимально цілісного світу, який би відповідав новому часу, спираючись на міжнародні інститути, пресу, культуру. Зокрема, у 2003 році в Женеві був започаткований, а в 2005 у Тунісі продовжений

Всесвітній самміт із питань інформаційного суспільства, в якому беруть участь не тільки держави, а й міжурядові та неурядові організації, приватний сектор і громадянське суспільство. Мета цього форуму – побудувати інформаційне суспільство, яке було б орієнтовано на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, яке б надавало можливість усім людям та народам повною мірою реалізовувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвиткові й підвищенню якості свого життя.

Отже, на початку третього тисячоліття вимальовується механізм нового глобального політичного порядку. На нинішньому етапі розвитку політичної історії людства роль такого механізму могла б виконувати ООН, яка може стати унікальним міжнародним центром, здатним акумулювати колективний розум і політичну волю жителів Землі, тобто вона може вико-

нувати роль світового уряду.

У Декларації тисячоліття, прийнятій ООН у 2000 р., головним завданням визнається забезпечення того, щоб глобалізація стала позитивним чинником для всіх народів світу, з огляду на те, що на даний час її блага та загрози розподілені далеко не рівномірно. Глобалізація може бути всеохо-

204