ЛЮДИНА I ПОЛIТИКА

без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40), право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї (ст. 48), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50), право на освіту (ст. 53), свобода літературної, художньої, наукової й технічної творчості, захист інтелектуальної власності (ст. 54), а також право на захист своїх прав і свобод у суді та інші юриди- чно-правові гарантії (ст. 55–63).

Деякі права мають конституційно-законодавчі обмеження, спрямовані на захист національної безпеки та громадського порядку, а також прав інших людей. Одночасно закріплені основні державні гарантії реалізації прав, перш за все соціально-економічних і культурних. Ст. 157 забороняє змінювати Конституцію в напрямі скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Конституція також передбачила нову форму парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод лю-

дини – посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Слід зазначити, що подібний незалежний інститут, покликаний контролювати діяльність виконавчої влади у сфері прав людини, вперше виник у 1809 р. у Швеції – тому зазвичай називається шведським словом омбудсмен, – і зараз існує в понад 100 країнах.

Загальна декларація прав людини

Редакційний комітет з підготовки Загальної декларації прав людини був створений у червні 1946 на чолі з Елеонорою Рузвельт – вдовою президента США – та французьким юристом Рене Кассеном. Документ був затверджений і проголошений Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року (проголосували «за» 48 держав із 56, Радянський Союз та Україна тоді утримались)

– цей день у багатьох країнах відзначається як День прав людини. Вона розглядалась як завдання, до виконання котрого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина та кожний орган суспільства прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод та забезпеченню шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів загального й ефективного їх визнання та здійснення. Декларація містить 30 статей. У ст. 1 проголошено, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Ст. 2 закріплює за кожною людиною всі права і всі свободи, проголошені Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Ст. 3 утверджує право кожної людини на життя, свободу й особисту недоторканність. У подальших статтях викладені головні юридичні, політичні та соціально-економічні права людини. Ст. 29 передбачає, що кожна людина поряд із правом має обов’язки

129