ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ
У деяких західних країнах утворився офіційний механізм впливу груп тиску на процес прийняття рішень органами державної влади – лобізм
(англ. lobby – кулуари). Лобіст – це той, хто професійно обстоює інтереси клієнтів або консультує клієнтів, як їм вплинути на формування і запровадження державної політики у власних інтересах. Згідно із законом про регулювання лобізму в США (1946 р.) лобістські організації повинні реєструватись при Конгресі. Існують два різновиди цих структур:
а) лобістські структури великих корпорацій, професійних спілок, асоціацій;
б) спеціальні юридичні лобістські контори або фірми з політичного консалтингу.
Специфіка лобізму полягає у тиску переважно на законодавчий процес або конкретний політичний курс переважно через парламент. Форми діяльності лобістських структур досить різноманітні:
•виступинаслуханняхукомітетах парламенту;
•наданнявідповідноїінформації депутатам;
•створенняпроектівзаконів;
•організація пропагандистських кампанійі«тискузмісць»;
•фінансуванняпотрібнихкандидатів;
•прямийінепрямийпідкуп урядовцівтадепутатів.
Із 1966 р. в США узаконений іноземний лобізм, тобто діяльність, спрямована на здобуття військової, економічної, політичної допомоги відповідними країнами. У 1995 р. був прийнятий новий закон із характерною назвою – «Акт про відкритість лобізму».
У багатьох країнах (зокрема і в Україні) існує неофіційний (нелегальний) лобізм, який ще називають «тіньовим», або нецивілізованим. Лобістською діяльністю в органах виконавчої й законодавчої влади активно займаються банківські, промислові, підприємницькі, аграрні, галузеві, кланові групи, що призводить до фактичного зрощування бізнесу (нерідко також «тіньового») з бюрократичним державним апаратом та поширення корупції.
Питання для самоконтролю і самостійної роботи
®Що таке політична партія? Які чинники сприяли виникненню сучасних політичних партій?
®Сформулюйте визначальні ознаки політичної партії як типу громадської організації.
®Які існують типології політичних партій?
®Схарактеризуйте основні типи партійних систем. Які взаємозалежності висвітлює «закон Дюверже»?
®Які основні віхи становлення багатопартійності в Україні?
®Які політичні партії ставали переможцями парламентських виборів в Україні?
110
ПОЛIТИЧНI ПАРТIЇ. ГРОМАДСЬКI ОРГАНIЗАЦIЇ ТА РУХИ
®Що таке громадські організації і громадсько-політичні рухи? У чому їх відмінності від політичних партій?
®Що таке лобізм? Чи існує лобізм в Україні і якщо так, то в якій формі?
Додаткова література
Базів В. А. Політичні партії в незалежній Україні: генеза і типологія.
— Л.: Світ, 1999. — 54 с.
Барабаш В. Інституціалізація молодіжного руху України // Полі- тичний менеджмент. – 2004. – № 3.
Дюверже М. Политические партии / Пер. с франц. – М.: Академиче- ский проект, 2002. – 560 с.
Журавський В. С. Становлення політичних партій в українському су- спільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту. – К.: Парла- ментське видавництво, 2002. – 107 с.
Кречмер Г. Фракції. Партії в парламенті / Пер. з нім. – К.: Заповіт, 1999. – 300 с.
Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: приро- да, легітимність, діяльність: Монографія. – К.: ПЦ «Фоліант», 2005. – 634 с.
Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навчальний посібник. – К.: Арістей, 2006. – 432 с.
Острогорский М. Я. Демократия и политические партии / Медушев- ский А. Н. (отв. ред., авт. вступ. ст., коммент.). – М.: РОССПЭН, 1997. – 639 с.
Політичні партії в Україні: Інформ.-довід. вид. / Я. В. Давидович (го-
лов. ред.). – 2 вид., доп. – К.: Атіка, 2005. – 440 с.
Політичні партії України: В 3 т. / Ю. Шайгородський (уклад.). – К. : Український центр політичного менеджменту, 2005.
Примуш М. В. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій. – Донецьк, 2001. – 338 с.
Рагозин Н. П. Развитие партийной системы Украины // Полис. – 2004. – № 1. – С. 89–100.
Согрин В. В. Двухпартийная система США: преемственность и обно-
вление // Полис. – 2003. – № 3. – С. 164–170.
Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем. – Л.: Тріа-
да плюс, 2004. – 528 с.
111