ПОЛIТИКА ТА ЕКОНОМIКА. ПОЛIТИКА I СОЦIАЛЬНА СФЕРА СУСПIЛЬСТВА

галі втрачають право на існування. Соціальна справедливість передбачає гармонійне поєднання різних соціальних інтересів у даному суспільстві.

Для сучасних держав одним з головних напрямків діяльності виступає соціальна політика, з результатами якої пов’язується підвищення (або, навпаки, падіння) рівня добробуту населення. Соціальна політика спрямована на задоволення багатоманітних інтересів і потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров’я, забезпеченні житлом, відпочинку тощо. Головною метою соціальної політики є інтеграція інтересів соціальних спільностей людей, розв’язання соціальних суперечностей заради забезпечення єдності, цілісності суспільства. Головною її проблемою є забезпечення соціальної справедливості, тобто міри досягнення в суспільстві соціальної рівності й свободи. Успіхи або провали соціальної політики влади (не обов’язково реальні – все частіше їх образ формується в суспільній свідомості відповідною пропагандою) є найважливішими чинниками, які впливують на настрої та політичні уподобання пересічних громадян, їх довіру або недовіру до політиків.

У цьому зв’язку слід відзначити, що соціальні системи мають певний поріг величин, які не можна переходити, щоб не зруйнувати систему в цілому. Це величини економічного і соціального характеру. Серед останніх виділяють дві цифри: рівень довіри до першої особи (не можна опускатись нижче від 25 %, інакше втрачається легітимність влади) і кількість людей, які вимагають кардинальної зміни соціального устрою (не можна перевищувати поріг у 40 %).

Поняття громадянського суспільства

Сучасні політичні системи ґрунтуються на розвиненому громадян-

ському суспільстві. Громадянське суспільство – це сукупність міжособистісних стосунків, родинних, громадських, економічних, культурних, релігійних та інших структур, які розвиваються в суспільстві поза межами безпосереднього впливу держави. Інакше кажучи,

громадянське суспільство збігається зі сферою приватного, особистого життя людей та охоплює суспільні відносини, які стосуються індивіда та міжіндивідуальних стосунків, як взаємних, так і асоціативних (внутрішнє духовне життя, сфера безпосереднього міжособистісного спілкування, сфера особистого й родинного попиту, майнові стосунки). Політичне, публічне начало розповсюджується і на приватну сферу, але тут людина має свободуТакимвиборучином., громадянське суспільство характеризується, з одного боку, наявністю реальних суверенних індивідуальних суб’єктів політичного життя і громадянської самостійності. З другого для нього характерна чітка розгалуженість соціальних зв’язків та інтересів, динамічна структуризація соціального життя, чітке усвідомлення соціально-політичних інтересів, що пов’язане з існуванням корпорацій.

65

ПОЛІТОЛОГІЯ – НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

За Геґелем, громадянське суспільство характеризується такими ознаками:

•опосередкуванням задоволення потреб окремого громадянина черезвзаємопов’язанусистемурозподілупраці;

•дієвістю свободиізахистомвласностізадопомогоюправосуддя;

•захистом особливихінтересівзадопомогоюполіціїтакорпорацій.

Корпорації, які розуміються в соціології як професійні групи (Е. Дюркґейм), є проміжною формою організації громадянського суспільства, «другою родиною» (Геґель). Вони є результатом глибокого розподілу праці, яке примушує також кожного вільного індивіда задовольняти свої інтереси як особливі за допомогою досягнення загальної мети.

Сьогодні такими «корпораціями» виступають перш за все різноманітні громадські об’єднання, що не є ані державою, ані родиною. Це дає підстави визначати громадянське суспільство як сукупність добровільних об’єднань, фірм та інших колективних організацій. Утім, таке суто інституціональне визначення здається завузьким, хоча, безперечно, розгалуженість мережі недержавних організацій є важливою ознакою розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство є сферою позадержавного життя людей, яка натомість потребує існування держави, спирається на неї й контролює її. Альтернативність ознак та цінностей держави і громадянського суспільства, за С. Рябовим (див. таблицю), відображає як їх протилежність, так і взаємозалежність. Розвиток громадянського суспільства як особливої форми соціальних відносин, пов’язаної з ринковою економікою, привів протягом Нового та Новітнього часів до формування сучасної західної цивілізації, зокрема ліберально-демократичних політичних систем.

Сучасна теорія громадянського суспільства розробляється, зокрема, німецьким філософом Ю. Габермасом, який убачає його нормативне ядро у формуванні сфери громадської відкритості. Громадянське суспільство передбачає публіку, яка дебатує, дискутує, критикує уряд і домагається того, щоб її думка була врахована при виробленні державної політики. Його основою стає відособлення економічної діяльності як сфери приватного інтересу, котрій протистоїть сфера публічного державного життя. «Публіка» (суспільство) як адресат владних наказів та розпоряджень поступово починає усвідомлювати себе супротивником держави, стає «публікою вже

66