§ 2. Кількісна та якісна характеристика злочинності

Злочинність як соціальне явище має кількісну та якісну харак­теристику, яка включає такі три основні показники: стан (рівень), ди­наміку та структуру, а також додаткові показники: розмір і характер нанесених збитків. Стан злочинності — це абсолютне число злочи­нів, скоєних на певній території і за окремий проміжок часу. На думку багатьох учених-кримінологів, це поняття характеризує зло­чинність з кількісної сторони й означає абсолютні числа вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили.

Таке визначення стану злочинності міцно увійшло в практику роботи правоохоронних органів на всіх рівнях. Між тим на стан зло­чинності впливає багато чинників, зокрема, чисельність населення осудного віку, що мешкають на території окремого району, міста чи області, ефективність роботи правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, внесення змін у діючий Кримінальний кодекс України, що криміналізує або декриміналізує діяння, тягне за собою збіль­шення або зменшення кількості злочинів. З метою прийняття нау­ково обгрунтованих управл інських рішень відносно організації бо­ротьби зі злочинністю для характеристики стану злочинності вико­ристовують такий показник, як рівень, або коефіцієнт, злочинності.

Коефіцієнт злочинності характеризує її інтенсивність на певні й території та виражається в кількості злочинів, що припадає на кожну тисячу чоловік (10 або 100 тис.) населені ія даної території. Для точ­нішого визначення рівня злочинності слід ураховувати не все насе­лення, а лише ті вікові групі, представники яких можуть притягатися до відповідальності за злочин відповідно до чинного кримінального законодавства. Нерідко при розрахунках виключаються не тільки діти, а й «постаріла» частина населення, оскільки серед таких осіб припадає на частку дуже незначна частина тих, хто скоїв злочин.

Коефіцієнт злочинності розраховується за формулою:

ТІ (Л) х 1 тис. (10 чи 100 тис.)

_Н(.₁₄_ _{65років)} '

де ТІ— абсолютне число злочинів; J1— абсолютне число злочин­ців; Н — чисельність населення осудного віку, що проживає на тери­торії.

У ряді досліджень розрізняють разом з рівнем злочинності (коли //— абсолютне число злочинів) також: і рівень злочинної активності населення (коли Л— абсолютне число злочинців). На практиці для кількісної характеристики злочинності часто вживається співвідно­шення двох термінів «стан» і «рівень злочинності». Коефіцієнт доз­воляє порівняти інтенсивність злочинності в різних адміністративно- територіальних одиницях з різною чисельністю населення, а також у різні періоди в одному й тому самому районі, області з урахуванням зміни чисельності населення. Поряд із загальним коефіцієнтом зло­чинності для цілеспрямованої боротьби з окремими видами злочинів чи особами, які їх вчиняють, користуються спеціальними коефіці­єнтами.¹

' Там само. — С. 81.

Суть спеціального коефіцієнта полягає в тому, що він характе­ризує рівень злочинної активності за видами злочинності (пер­винна, рецидивна, корислива, насильницька тощо), за особами, що скоїли злочин (дорослі, неповнолітні, чоловіки, жінки, за соціальним станом тощо), за територіальним принципом (міська, сільська тощо). У зв'язку з цим у чисельнику формули враховується необхідний вид злочинності або осіб, що скоїли злочин, а в знаменнику — не все насе­лення, що проживає на даній території, а тільки те, яке нас цікавить. Таким же чином можна обчислити спеціальний або деталізований коефіцієнт злочинної активності щодо статевих, вікових та інших соціально-демографічних груп населення. Наприклад, нам потрібно визначити злочинність неповнолітніх. Для цього в чисельнику ми враховуємо злочини неповнолітніх, а в знаменнику — тільки осіб віком від 14 до 18 років.

Другим після стану (рівня) злочинності називається такий її по­казник, як характер и структура злочинності. Вони відносяться до якісної характеристики злочинності. Злочинність, як і інші соці­альні явища, має свою структуру. Структура злочинності — це внут­рішні її властивості, які розкривають її будову, співвідношення груп чи окремих видів злочинів у загальній їх кількості за визначений пе­ріод часу на визначеній території, виділених за різними груповими ознаками: кримінально-правовою, кримінологічною, соціально-де­мографічною тощо. Структура дає уявлення про те, що являє собою злочинність у конкретних умовах, які види чи групи злочинів і осіб, що їх скоїли, мають більш розповсюджений характер або являють найбільшу небезпеку для суспільства. Слід пам'ятати, що від того, якою є структура злочинності, залежить і напрям зусиль по боротьбі з нею. Основним показником структури злочинності є питома вага окремих груп або видів злочинів щодо їх загальної кількості, взятих за 100%. Питома вага злочинності розраховується за такою форму­лою:

Зв х 100%

де Зв — кількість злочинів певного виду; Зз — загальна кількість зареєстрованих злочинів. Так, залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинів у струк­турі злочинності виділяють: питому вагу особливо тяжких, тяжких, середньої та невеликої тяжкості, а також питому вагу найбільш по­ширених злочинів; за характером діяння — насильницькі, корис­ливо-насильницькі та корисливі; злочини, вчинені в стані алкоголь­ного чи наркотичного сп'яніння, у сфері сімейно-побутових відно­син, з використанням вогнепальної зброї, вчинених у суспільних місцях; за об'єктом злочинних посягань на автотранспорт, майно з квартир, злочини, вчинені в окремих галузях господарства: пере­робної промисловості, АПК, торгівлі та суспільного харчування, бу­дівництва, кредитно-банківській сфері, у сфері зовнішньоекономіч­них відносин; злочинів, учинених за роки, місяці, дні тижня, часи доби; за ознаками особи злочинця — неповнолітні, дорослі; пер­винні, рецидивні та за іншими параметрами.

Характер злочинності визначається тим, яка кількість найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка ха­рактеристика особи тих, хто скоює злочин.

Третім показником, який характеризує злочинність, є її дина­міка, яка дає можливість виявити закономірності та тенденції її роз­витку.

Динаміка злочинності — це кримінологічна категорія, яка озна­чає зміни, що призводять до кількісних і якісних змін у злочинності, — в її характері, стані та структурі, в часі і просторі, як у цілому, так і в своїх структурних частинах.¹ Зміни, які відбуваються в характері, стані та структурі злочинності, залежно від соціальних і правових факторів, а також ефективності діяльності органів дізнання, слід­ства, судів зі своєчасного виявлення та реєстрації скоєних злочинів, їх розкриття і викривання винних, є внутрішніми властивостями злочинності, тому динаміка злочинності не може бути ні її кількіс­ною, ні її якісною характеристикою, вона виявляється в них усіх. Вивчення злочинності в динаміці передбачає:

• поточний аналіз — зіставлення даних про злочинність за рік з даними за попередні роки;

• систематичний аналіз, при якому злочинність аналізується послідовно по роках, при цьому виділяються певні періоди (п'яти­ліття, десятиліття), або відповідні певним етапам розвитку суспіль­ства: що відбувається в країні — соціальні, економічні або політичні перетворення, що мають великий суспільний резонанс; — аналіз сезонних коливань злочинності. Основним показником динаміки зростання або зниження кіль­кості зареєстрованих злочинів є рівень ряду, абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту.

Рівень ряду — це абсолютні сумарні величини ряду; абсолютний приріст (або зниження) — різниця між рівнями ряду або подальшого і попереднього періоду; темп зростання або зниження — процентне відношення рівня подальшого періоду до попереднього; темп при­росту (або зниження) — процентне відношення абсолютного при­росту (зниження) подальшого періоду до рівня попереднього. Вони показують, у скільки разів або на скільки відсотків певна кількість злочинів чи злочинців більша або менша за аналогічний показник, узятий за базу порівняння.⁵

Аналізуючи темпи приросту (зниження) слід завжди звертати увагу не тільки на процентні показники, а й на величину абсолют­ного приросту (зниження), оскільки один и той самий темп може виражатися в різних абсолютних величинах залежно від абсолют­ного рівня, з яким цей приріст (зниження) порівнюється. Так, на­приклад, темп приросту злочинності на 20% може означати абсо­лютний приріст на 200 злочинів, а може означати приріст тільки на 10 злочинів, залежно від того, чи складає абсолютний рівень 1000 чи 50 злочинів, з яких розраховується темп приросту.

Крім стану, динаміки та структури злочинності в кримінології виділяють поняття «географія злочинності», під якою розуміють її розподіл по різним регіонам країни, області, району, місту. Географія злочинності визначається за допомогою таких показників, як пи­тома вага злочинності регіону в загальній кількості злочинів, учи­нених у країні, а також за регіональними коефіцієнтами злочин­ності.

Також висловлюється думка про те, що поряд із традиційними показниками слід використовувати показник обсягу заподіяної шкоди, включаючи витрати держави на боротьбу зі злочинністю. На жаль, методика виміру реальної «ціни злочинності» поки що роз­роблена недостатньо. Однак такі показники, безумовно, є конче не­обхідними.'

Слід зазначити, що про віднесення окремих показників до ознак злочинності, як і віднесення до змісту поняття «стан злочин­ності» в юридичній літературі висловлюються різні думки. Так, ві­домий український учений академік АПН України А.П. Закалток вважає, що в поняття злочинності ознаки, пов'язані з територією і часом, не входять, оскільки вони стосуються виміру злочинності, а не її сутності.⁶

Академік В.Н. Кудрявцев не розмежовує поняття «статі» та «рі­вень» і дає визначення: «стан правопорушення — їх кількість в аб­солютних числах чи у відносних показниках».⁷

Дещо іншу позицію в цьому питанні займає професор О.М. Джу- жа, який вважає, що найчастіше в науковій і практичній діяльності використовують такі показники злочинності, як її рівень, інтенсив­ність, динаміка, структура, географія. При цьому під рівнем злочин­ності пропонується розуміти абсолютну кількість злочинів, вчинених на певній території за певний відрізок часу, а також злочинців⁸.

На думку російського вченого Г.А. Аваттесова, під станом слід розуміти абсолютне число злочинів і осіб, які їх скоїли на тій чи іншій території за відповідний період часу. Він вважає, що кожний з елементів злочинності — «стан», «рівень», «структура» і «динаміка» має своє власне поняття, і «рівень» не входить у «стан» злочинності.⁹З указаними висновками навряд чи можна погодитися. Показ­ник «рівня» злочинності більш об'єктивно характеризує дійсний стан злочинності в цілому чи окремих його видів на визначеній те­риторії за той чи інший період часу, тому виділяти «рівень» злочин­ності з поняття «стан» було б невірним. Наведена позиція видатних українських і російських учених від­носно окремих показників злочинності свідчить про те, що ця про­блема потребує своєї подальшої наукової розробки, оскільки низка її положень має дискусійний характер.

Сучасний стан (рівень) злочинності в Україні характеризується тим, що протягом чотирьох докризових років (до 2009 р.) у країні спостерігалась тенденція до зниження загальної кількості зареєстро­ваних злочинів, а також рівня їх суспільної небезпеки. Однак ця тен­денція виявилась нестійкою, і у подальшому сталось зростання зло­чинності. Про це свідчать дані кримінальної статистики за 2009 рік: всього було зареєстровано 434678 злочинів, що на 13,1% більше по­рівняно з 2008 р., у зв'язку з чим рівень злочинності на 10 тис. насе­лення зріс з 84,3 до 93,5. Як показують дослідження фахівців, цей показник у декіл ька разів нижчий, ніж у розвинутих країнах, що по­яснюється більш повною реєстрацією злочинів, відмінністю в кри­мінальному законодавстві та збільшенням числа правопорушень.¹

В числі зареєстрованих злочинів у 2009 р. питома вага тяжких і особливо тяжких злочинів становила 35,5%, а їх кількість порівняно з попереднім роком зросла, відповідно, на 14,8% (тяжкі злочини) та на 1,5% (особливо тяжкі злочини).

Слід мати на увазі, що при вивченні злочинності та розробці за­ходів по запобіганню конкретних їх видів слід у структурі злочин­ності окремо виділяти й аналізувати:

• злочини загальнокримінальної спрямованості,

• злочини економічної спрямованості.

Вони становлять, відповідно, 89,3% і 10,7% до загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів. При цьому якщо в структурі злочинів загал ьнокримінальної спрямованості тяжкі й особливо тяжкі зло­чини становлять 36,6%, то в групі злочинів економічної спрямовано­сті — 43,8%. Запобігання злочинності в кожному з указаних напрямів здійснюється в системі МВС окремими службами (кримінальним розшуком або службою боротьби з економічними злочинами), які мають прямо протилежні підходи до оцінки ефективності їх діяль­ності.

Так, якщо зниження в 2007 р. кількості зареєстрованих злочинів загальнокримінальної спрямованості, порівняно з 2006 р., на 5,2%, а тяжких і особливо тяжких — на 15,1%, в тому числі умисних вбивств — на 9,8%, зґвалтувань — на 11,6%, грабежів — на 22,5%, роз­боїв — на 11,6%, крадіжок із квартир — на 16,2% оцінюється одно­значно як позитивні явища, то зростання злочинності у сфері економіки тільки на 0,3% і зниження тяжких та особливо тяжких злочинів на 7,2%, в тому числі за хабарництво — на 7,9%, у сфері приватизації державного і комунального майна — на 10,1 %, АПК — на 15,3%, у сфері банківської діяльності — на 5,4%, може розціню­ватися як суттєвий недолік у боротьбі з економічною злочинністю, оскільки ці показники боротьби з економічною злочинністю знахо­дяться в прямій залежності від активної, цілеспрямованої та профе­сійної діяльності саме служб по боротьбі з економічною злочинністю.