§ 1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності

Вихід на світовий ринок — це закономірність розвитку ринкової економіки в будь-якій країні. Діяльність підприємств на світовому ринку пов'язана з міжнародною виробничого та науково-технічного кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни відображає еко­номічну політику держави і є одним із головних факторів її розвитку. Декларацією про державний суверенітет України та Законом Укра­їни «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює управління зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівно­правності та взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підпри­ємствами і організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єд­нання.

Згідно ст. І Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» від 6 квітня 1991 p., зовнішньоекономічна діяльність в Україні — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іно­земних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємо­відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Вона проводиться на принципах свободи її суб'єктів доб­ровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законодавством, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) — це закріп­лені в законі основні правила, на яких базується зовнішньоеконо­мічна діяльність в Україні. Система принципів ЗЕД, якими керуються суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти, включає:

• принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньо­економічної діяльності;

• принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

• принцип юридичної рівності і недискримінації;

• принцип верховенства закону;

• принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• принцип еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Законодавства інших країн також містять принципи такої ді­яльності, яких повинні дотримуватися не тільки національні, а й іноземні суб'єкти господарської діяльності.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартії економічних прав і обов'язків дер­жав», затвердженій IV Спеціальною сесією Генеральної асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про вста­новлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:

• суверенітету;

• територіальної цілісності і політичної незалежності держав;

• суверенної рівності усіх держав;

• ненападу і невтручання у внутрішні справи;

• взаємної і справедливої вигоди;

• мирного співіснування;

• рівноправність і самовизначення народів;

• мирного врегулювання спорів;

• усунення несправедливості, що виникає в результаті застосу­вання сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;

• поваги до прав людини й основних свобод;

• відсутності прагнення до гегемонії у сферах впливу;

• сприяння міжнародній соціальній справедливості;

• міжнародного співробітництво з метою розвитку;

• вільного доступу до морів для країн, що їх не мають.

Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Єв­ропейському союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій книзі (1985 р.) і включають:

• контроль і оформлення документів на товари, що перети­нають національні кордони;

• свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні;

• уніфікацію технічних норм і стандартів;

• відкриття споживчих ринків;

• лібералізацію фінансових послуг;

• поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

• лібералізацію транспортних послуг;

• створення сприятливих умов для промислового співробіт­ництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну та промислову власність;

• усунення фіскальних бар'єрів.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю і правами⁵⁹. В Україні, згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», такими суб'єктами можуть бути:

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і діє­здатність згідно з законами України і постійно проживають на її те­риторії;

• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юри­дичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іно­земних суб'єктів господарської діяльності;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким ци­вільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяль­ності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

• спільні підприємства, тобто підприємства з іноземними інвес­тиціями будь-якої організаційно-правової форми, створені відпо­відно до законодавства України, які мають постійне місцезнаход­ження на території України, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становить не менше 10 відсотків;

• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти ЗЕД мають рівне право здійс­нювати будь-які прямо не заборонені законами України її види, не­залежно від форми власності й інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце прожи­вання на території України, мають зазначене право, якщо вони за­реєстровані як підприємці, а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами госпо­дарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоеконо­мічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути й об'єднання підприємств. Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського кодексу України, об'єднанням підприємств є господарська органі­зація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою коор­динації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. До об'єднань підпри­ємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав (іноземні підприємства), а підприємства України мо­жуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання можуть створюватись на невизначений строк або на визначений термін, про що зазначається в установчих доку­ментах об'єднання.

Залежно від порядку заснування об'єднань підприємств можуть утворюватись як господарські об'єднання, так і державні чи кому­нальні господарські об'єднання.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ГК України, господарські об'єднання утворю­ються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єд­нання, передбачені законом. Державні та комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концер­ну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійсню­вати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України. До її видів, зокрема, належать:

• експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, і навпаки. Серед цих послуг — виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокер­ські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та інші;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності;

• навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними папе­рами у випадках, передбачених законами України;

• кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішнь­оекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської ді­яльності;

• створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності бан­ківських, кредитних і страхових установ за межами України;

• створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішнь­оекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської ді­яльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне во­лодіння майном як на території України, так і за її межами; підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності в галузі проведення ви­ставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздріб­ної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побу­дована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяль­ності;

• орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарсь­кої діяльності;

• операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валют­них аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іно­земними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

• роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній ос­нові з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здій­снюється виходячи з таких цілей:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внут­рішнього ринку України;

338

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

• створення найбільш сприятливих умов для введення еконо­міки України в систему міжнародного подіту праці.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійс­нюється: Україною як державою в особі її органів в межах їх компе­тенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами та ін.), які діють на основі своїх установчих документів; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здій­снюється за допомогою:

• законів України;

• передбачених у законах України актів тарифного і нетариф­ного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

• економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

• рішень недержавних органів управління економікою, яісі прий­маються згідно з їх установчими документами в межах законів України;

• договорів, які укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та не суперечать законам України.

При цьому слід відзначити, що стаття 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить положення, згідно з яким забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими у цій частині актами та діями державних і недер­жавних органів. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні, як і економічна ді­яльність у цілому, є однією з найбільш складних сфер суспільних відносин. Це обумовлено насамперед тим, що її суб'єктами виступа­ють фізичні та юридичні особи не тільки України, а й іншихдержав. Тому в сфері зовнішньоекономічної діяльності існує так звана «по­двійність» джерел правового регулювання — одні й ті ж самі право­відносини регламентуються і внутрішньодержавними нормативними актами, і міжнародними договорами, кількість яких зростає з кож­ним роком. Водночас поряд із тенденцією прагнення до спільної ді­яльності підвищується і необхідність забезпечення національних ін­тересів.

Отже, можна виділити три основні групи правових джерел у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

1. національне законодавство;

2. міжнародні конвенції і договори;

3. правові звичаї, які є джерелами правового регулювання ЗЕД.

Своєю чергою національне законодавство може бути класифі­ковано на загальне та спеціальне.

До числа загальних правових норм регулювання ЗЕД слід від­нести:

• Конституцію України, прийняту 28 червня 1996 p.;

• Цивільний, Господарський, Митний, Адміністративний і Кримінальний кодекси України;

• Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p.;

• Закон України «Про антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 p.;

• Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 p.;

• Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 p.;

• Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю» від 19 лютого 1993 р.

До спеціального законодавства можуть бути віднесені:

• Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 p.;

• Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p.;

• Закон України «Про загальні засади створення і функціону­вання спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 p.;

• Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. та інші.

Поряд із загальними правилами, що регулюють зовнішньоеко­номічну діяльність, діє низка спеціальних нормативио-правових актів, які регулюють окремі види зовнішньоекономічних операцій чи предметом регулювання яких є окремі види товарів чи послуг. Так, наприклад, експорт та імпорт товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, врегульовані Положенням «Про порядок надання суб'єктам зов­нішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення», затвердженого постановою КМУ від 8 червня 1998 р.

Також до переліку таких актів можуть бути віднесені:

• Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 p.;

• Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартер­них) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 p.;

• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо операцій з металобрухтом)» від 16 листопада 2000 p.;

• Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р. та багато інших.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньо­економічну діяльність, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який визначає принципи ЗЕД, окреслює коло її суб'єк­тів, закріплює основи її регулювання, передбачає встановлення спе­ціальних правових режимів зовнішньоекономічної діяльності, міс­тить норми щодо відповідальності учасників ЗЕД і захисту їхніх прав та інтересів.

Дія цього Закону поширюється на всі види зовнішньоекономіч­ної діяльності, включаючи: зовнішню торгівлю, економічне, науково- технічне співпрацю, спеціалізацію та кооперацію у сфері виробниц­тва, науки і техніки, економічні зв'язки у сфері будівництва, транс­порту, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг, визначає органи державного регулювання ЗЕД та їх компетенцію, методи тарифного та нетариф­ного регулювання, квотування, ліцензування й інші важливі пи­тання, що стосуються ЗЕД.

До міжнародних договорів, які мають неабияке значення щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, належать:

• Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвести­ційних спорів між державами та іноземними особами 1965 p.;

• Нью-Йоркська Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних та арбітражних рішень 1958 p.;

• Правила про арбітраж 1976 p. (UNCITRAL Arbitration rules);

• Правила про доарбітражне врегулювання спорів 1980 р. (UNCITRAL Conciliation rules);

• Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбіт­раж 1961 p.;

• Конвенція про договір міжнародного дорожнього переве­зення вантажів;

• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-про- дажу товарів 1974 р.;

• Конвенція про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р.;

• Віденська Конвенція про право міжнародних договорів 1969 p.;

• Конвенції ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі- продажу товарів;

• Рішення Ради глав урядів СНД «Про затвердження Правил визначення країни походження товарів» від 30 листопада 2000 p.;

• Женевські вексельні конвенції 1930 р. тощо.¹

Окреме місце в системі джерел регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності займають торгові звичаї, які вивчаються та синте­зуються Міжнародною торговою палатою (Париж, Франція). Торгові звичаї є невід'ємною частиною міжнародної торгівлі. Згідно з чинним законодавством, деяким із них надано обов'язковий для виконання характер, що означає, що й українські суб'єкти господарювання по­винні застосовувати їх у своїй діяльності не тільки в міжнародній торгівлі, а й при укладанні договорів між собою.

Так, з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладанні до­говорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв'язку з та­кими договорами, Указом Президента України від 04.10.1994 р. № 567/94 встановлено, що при укладанні суб'єктами підприємниць­кої діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів, предметом яких є товари, застосовуються Офіційні пра­вила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової па­лати (ІНКОТЕРМС).

¹ Правові основи зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник / Сміян JT.C., Нікітін Ю.В., Грек Б.М., та ін.; За відпов. ред. Сміяна JT.C. — К.: КНТ. -С. 21.

342

янярнямримрявр Метою ІНКОТЕРМС є подолання такої поширеної проблеми, як невизначеність, пов'язана з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах. Для подолання або, щонайменше, скоро­чення такої проблеми, що призводить до виникнення спорів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, МТП ще у 1936 році опублікувала перший звід міжнародних правил тлумачення торго­вельних термінів. Ці правила відомі як 1НКОТЕРМС-1936. Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 років і найостанніша, сьома редакція 2000 року для узгодження цих пра­вил із сучасною практикою міжнародної торгівлі.