§ 1. Поняття рецидивної злочинності

Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу кримінологів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є но­сіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять сер­цевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним з найважливіших завдань карної політики держави.¹

Рецидив — спеціальний термін, привнесений в юриспруденцію з медицини. Він походить від латинського слова «recidirens», що означає повернутись, відновитись. За дослівним тлумаченням тер­міну будь-яке повернення до кримінальної поведінки можна вва­жати рецидивом.

До рецидивних кримінологи відносять усі злочини, що здійс­нені особами, які раніше скоювали злочини, у разі якщо раніше вчинені злочини відомі правоохоронним органам і стали предметом їх основного відповідно до закону реагування, незалежно від форми вини та наявності не знятої судимості.

У правовій науці немає єдності поглядів у питанні про ознаки загального поняття рецидиву злочину й рецидивіста.

На думку професора В.Г. Лихолоба, рецидивна злочинність є підструктурою злочинності в країні або окремих її регіонах і розу­міється як відносно масове, історично мінливе, минуще, соціально- правове явище, що включає в себе сукупність злочинів, учинених у певний проміжок часу на певній території особами, що раніше вчи­нили злочин.

Рецидив злочинів — це сукупність передбачених карним законом суспільно небезпечних діянь, послідовно вчинених тією самою осо­бою після судимості за попередній злочин.¹

Рецидивна злочинність як частина загальної злочинності харак­теризується стійкістю, підвищеним ступенем суспільної небезпеки, високим рівнем конспірації, професіоналізмом і самовідтворенням.

Про підвищену небезпеку особистості рецидивіста свідчить об­ставина, що повторний злочин вчиняється винним після засуд­ження за попередній злочин.

Із вчиненням нових повторних злочинів підвищується суспільна небезпека таких осіб. Окремі з них стають професійними злочин­цями, жодного разу не піддаючись покаранню. І це є показником підвищеної стабільності їх антигромадських поглядів і звичок, не­бажання виправитись, що викликає необхідність застосування до винних додаткових кримінально-правових заходів, які підсилюють відповідальність за рецидив.

Для успішного здійснення боротьби з рецидивною злочинні­стю, превентивної діяльності й виховної роботи з рецид ивістами не­обхідне розмежування окремих видів рецидиву. Існують різні поняття рецидиву злочинів: кримінально-правовий, або легальний; кримінологічний, або фактичний; пенітенціарний рецидив.

Кримінальний кодекс України визначає кримінально-правовий (легальний) рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). У ньому за­значається також, що рецидив злочинів ураховується ттри кваліфі­кації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й пока­рання у передбачених законом випадках (ст. 35).

Саме окреслені в наведеному визначенні особи визнаються ре­цидивістами, а сукупність вчинених ними злочинів — рецидивною злочинністю. Кримінологічне поняття рецидиву виходить із факту повтор­ного здійснення злочину незалежно від того, була дана особа засуд­жена за попередній злочин або злочини і чи була вона взагалі притягнута до відповідальності, оскільки вже сам факт повторного здійснення злочину характеризує особистість суб'єкта й обумовлює необхідність вживання заходів (виправного впливу, обмеження, лі­кувального характеру) до даної особи.¹

З позиції кримінології погашення або зняття судимості не є ви­рішальною обставиною для визнання рецидиву. Якщо колишній злочинець вчиняє злочин вдруге, то цим він демонструє свою схиль­ність до вчинення злочинів, незалежно від формально-юридичної відсутності судимості.

Саме завдяки більш поглибленому кримінологічному поняттю рецидиву правоохоронні органи, що беруть участь у кримінальному процесі, мають можливість з'ясувати психологічні особистісні при­чини вчинення злочину та визначити внутрішні механізми запобі­гання рецидивам.

Це враховує й кримінальне право, визнаючи підвищене пока­рання незалежно від наявності попередньої судимості (наприклад, повторне вбивство — п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повторне зґвал­тування — ч. 2 ст. 153 КК України). Таку повторність без наявності судимості в теорії називають фактичним рецидивом.

Пенітенціарний рецидив характеризується тим, що засуджений відбуває покарання у вигляді позбавлення волі не менше ніж вдруге. Тобто він вчиняє новий умисний злочин після або під час відбу­вання покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі за попе­редній умисний злочин. Саме ця категорія рецидивістів, як правило, най небезпечніша.

У кримінологічній теорії та практиці розрізняють рецидиви:

а) загальний — вчинення раніше осудженою особою, судимість з якої не знята чи не погашена, різнорідних злочинів: убивств, кра­діжок, зґвалтування, хуліганства. Слід зазначити, що загальний ре­цидив є обтяжуючою обставиною;

б) спеціальний — вчинення тотожних або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіж і вимагання, цей вид рецидиву законо­давець у багатьох випадках відносить до кваліфікуючих ознак;

в) простий (однократний) — до нього відносяться випадки здійс­нення злочину особою, раніше осудженою одноразово;

г) складний (багаторазовий) — до нього відносяться випадки здійснення злочину раніше засудженими двічі й більше разів.

За ступенем суспільної небезпеки можна виділити рецидив, який:

а) не представляє великої суспільної небезпеки;

б) середньої тяжкості;

в) тяжких злочинів;

г) особливо тяжких злочинів.

Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки водночас спеціального та загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змі­шаним.¹

В окремих випадках у правовій літературі не згадується термін «рецидив», а вживаються терміни: «повторність», «систематичність», «неодноразовість», «вторинність», «у вигляді промислу» тощо, яків кримінологічному змісті рівнозначні вживанню терміна «рецидив».

Стосовно рецидивної злочинності можна говорити про такі її види, як рецидивна злочинність доросла і неповнолітніх, рецидивна злочинність чоловіків і жінок, рецидивна злочинність засуджених до різних видів покарання тощо.

Як уже зазначалось, сукупність рецидивних злочинів створює рецидивну злочинність як складову злочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показниках: рівні, структурі, динаміці.

Рівень рецидивної злочинності — це сукупна кількість рецидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу в кон­кретному регіоні або в країні загалом.

Коефіцієнти рецидивної злочинності вимірюються як співвід­ношення: кількості рецидивних злочинців до чисельності насе­лення; кількості випадків рецидивної злочинності до злочинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених злочинців взагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.

При дослідженні у структурі рецидивної злочинності розріз­няють такі показники:

• за кількістю попередніх судимостей;

• за видами раніше вчинених злочинів (найчастіше крадіжки, шахрайства, грабежі, розбійні напади, хуліганство — дві третини ви­падків рецидивної злочинності взагалі);

• за характером і розміром раніше відбутого покарання;

• за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбування покарання, у перший рік після відбування покарання, у другий, тре­тій тощо).¹

Щодо динаміки рецидивної злочинності, то вона загалом збіга­ється із загальною динамікою злочинності, залежить від соціальних і правових чинників, тісно пов'язана з динамікою первинної суди­мості, На динаміку рецидивної злочинності істотно впливають ам­ністії, зміни в кримінальному законодавстві, діяльність правоохо­ронних органів га інші чинники.