Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінологія.doc
Скачиваний:
167
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
10.78 Mб
Скачать

§ 2. Класифікація і типологія жертв злочину

Проблема класифікації і типології жертв злочинів є однією з найскладніших проблем кримінології, оскільки існує величезна кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її ос­нову. В юридичній літературі запропоновано різні класифікації жертв. Так, Л.В. Франк класифікує потерпілих залежно від ознак злочину, їх відношення до злочинця, за демографічними ознаками і морально-психологічними особливостями. Д.В. Рівман поділяє жертв злочинів на агресивних, активних, ініціативних, пасивних, некритичних, нейтральних. Ю.А. Антонян вважає, що приводом до вчинення злочину можуть бути тільки провокативні дії потерпілих.1 А. Зелінський класифікує віктимну поведінку за її характером: Конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку в процесі на боці однієї зі сторін). Особливими різ­новидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання зло­чинця, правозахисна активність.

Провокуюча — демонстрування багатства, екстравагантна зов­нішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо

Легковажна — довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратись нападаючому, створення аварійних ситуації на дорогах пішоходами і водіями тощо.

Систематизувавши існуючі точки зору з цього приводу, В. Г. Ли­холоб дійшов висновку, що поведінка потерпілих може бути поді­лена на:

  • провокуючу — образа, приниження, напад, знущання;

  • позитивну (не провокуючу);

  • нейтральну щодо впливу на злочинця;

  • пасивну — характерна для взаємодії близьких родичів.

ТТри цьому В.Г. Лихолоб зазначає, що поведінка потерпілого може мати характер не однієї, а кількох указаних груп. Однак, врешті- решт, вона зводиться до однієї з наведених за принципом переважання найбільш значимих у кримінологічному плані факторів.1 Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслі­док її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди внаслідок її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єк­тивна можливість вчинення :ілочину, належать також відсутність не­обхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна пове­дінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або гро­мадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Традиційна класифікація базується на критеріях, близьких до щоденної практики: жертви умисних чи необережних злочинів, винні чи невинні, заздалегідь намічені чи випадкові, жертва-співу- часник. Але ці критерії не задовольняють потреб науки і практики, оскільки повністю не розкривають усіх механізмів взаємодії потен­ційної жертви та злочинця.

Кримінологи України вважають, що основним критерієм для класифікації потерпілих від злочинів є ступінь віктимності. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:

  1. Випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі чи бажання жертви, ні від волі чи бажання злочинця.

  2. Жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій при­таманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику, віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної неспри­ятливої ситуації.

  3. Жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два ос­новних типи жертв:

  • жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їхня поведінка у громадських місцях містить під­вищену віктимність;

  • жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при вико­нанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктим­ності (працівники ОВС, охорони та ін). Останніми роками до видів діяльності, що мають підвищену віктимність, додалася й така, як зайняття бізнесом.

    1. Жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна дефор­мація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки тощо).1

    Важливе значення має також класифікація жертв за статтю, віком, посадовим становищем або професійною діяльністю, ознаками їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за морально- психологічними особливостями. У механізмі злочину «працюють» статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю та нарко­тиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; бруталь­ність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила та слабкість тощо. Усі перелічені якості виявляються в поведінці та за певних об­ставин можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів. У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні на­прями попереджувальних заходів, об'єктами яких є віктимологія ні ситуації; безпосередньо потенційні й реальні жертви на індивідуаль­ному (індивідуальна віктимологічна профілактика) і груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна профілактика).

    При реалізації першого напряму необхідну увагу приділяють за­ходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони та без­пеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадсь­кості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).

    При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засо­бами захисту та інші.

    Віктимологічний напрям впливу на злочинність є одним з най­більш гуманних і перспективних. Він не вимагає серйозних матері­альних витрат і, базуючись на властивому для всіх людей прагненні до самозахисту, має, так би мовити, внутрішнє джерело розвитку. Цей напрям знайшов досить істотну підтримку з боку Генеральної Асамблеї ООН, яка 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію Ос­новних принципів правосудия із захисту жертв злочинів та зловжи­вання владою, а також учених і громадськості. У багатьох країнах почали видаватися спеціальні віктимологічні журнали, з'явилися цикли радіо- і телепередач. Виникли державні програми захисту по­терпілих і свідків у кримінальних справах. У деяких містах стихійно сформувалися асоціації потерпілих від певних злочинів (зґвалту­вань, шахрайства), батьків постраждалих дітей тощо.

    У багатьох державах сформувалися віктимологічні організації, а в 1973 році на міжнародному конгресі у м. Монстер (Німеччина) було засновано Всесвітнє суспільство віктимологів. Завданням цього суспільства була координація діяльності вчених різних країн з роз­робки заходів віктимологічної профілактики злочинів. У роботі IX Конгресу (серпень 1997 р., м. Амстердам) вперше взяли участь укра­їнські кримінологи.

    З ініціативи віктимологів у багатьох країнах були прийняті за­кони про відшкодування державою матеріального збитку потерпілим від злочинів, незалежно від того, чи затриманий злочинець, чи ні.

  • Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

    Оставленные комментарии видны всем.