§ 1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинів у банківській сфері

Банківська система будь-якої країни, у тому числі України, ві­діграє виключно важливу роль у забезпеченні стабільного розвитку економіки держави, створенні сприятливих умов для підприєм­ницької діяльності та підтримки вітчизняного виробника. Банки є головною ланкою кредитно-фінансового обслуговування госпо­дарства. Вони мобілізують і перетворюють на діючий капітал тим­часово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних верств населення, здійснюють посередництво в кредитуванні, а також бе­руть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання дору­чень своїх клієнтів із здійснення платежів.

Банківська система — це законодавчо визначена, чітко структу- рована сукупність різних видів банків, банківських інститутів і фі­нансових установ, що діють у межах загального грошово-кредитного механізму в тій чи іншій країні в певний історичний період та зай­маються банківською діяльністю.' Як визначено у Законі України «ГІро банки і банківську діяльність», банківською діяльністю є залу­чення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та роз­міщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних). Відповідно до Закону, на території України можуть діяти банки, статутний фонд яких сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки , статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерези­дентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

Підкреслимо, що поява в сучасній Україні комерційних банків була викликана об'єктивною необхідністю, пов'язаною з переходом вітчизняної економіки від жорсткого централізованого управління до вільних ринкових відносин. Залучаючи грошові ресурси та нада­ючи кредити клієнтам на комерційній основі, банки суттєво розши­рили коло послуг у вітчизняній фінансово-кредитній сфері, суттєво вплинули на економіку держави. Водночас, зростання кількості бан­ків та їх установ супроводжувалось послабленням контролю за їх ді­яльністю, встановленням злочинних зв'язків кримінального бізнесу з посадовими особами банків з метою розкрадання грошових коштів.

Банківська сфера стала зоною підвищеної кримінальної актив­ності, оскільки зосередження в даних структурах значних грошових ресурсів робить банківські установи найбільш привабливими для протиправної діяльності, дозволяючи негайно отримати кінцевий результат — грошовий капітал.

За роки економічних реформ злочинність в названій сфері пе­ретворилась у масштабне явище. Кримінальні посягання тут відріз­няються різноманітністю, особливою витонченістю, високоінтелек- туальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, нових технологій здій­снення банківських операцій. Широкого розповсюдження набули шахрайства з фінансовими ресурсами.

Застосування злочинцями специфічних, витончених механізмів вчинення банківських злочинів характеризується:

• активним використанням ними нових незаконних операцій, технологій, способів злочинного планування, організаційного вчи­нення та корупційного прикриття злочинів, які утворюють складні схеми їх кримінально-правової кваліфікації;

• оперативним реагуванням злочинців на специфіку, кон'юнк­туру ринку, технічні новації в ринкових відносинах, використанням в злочинній діяльності банківських документів, електронних при­строїв та носіїв інформації, засобів оргтехніки тощо;

• різноманітними способами приховання злочинів, викорис­танням з цією метою відповідних легальних організаційно-правових форм та інститутів ринкової економіки (підприємництва, банкрут­ства, цивільно-правових відносин, технологічного процесу здійс­нення різних банківських операцій тощо), а також прогалин та протиріч у законодавстві.

Невпинно зростають масштаби використання банківських уста­нов для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією (відмиванням), частковим використанням «відмитих» коштів для подальшого відтворення зло­чинної діяльності або в легальному бізнесі. Через злочинну діяль­ність у кредитно-фінансовій і банківській сферах економіка України втратила значну суму коштів, які перебувають нині за межами країни і обчислюються мільярдами доларів, при цьому спроби повернути їх до країни залишаються малоефективними.¹

Слід зауважити, що на сучасному етапі злочини в банківській сфері переважно скоюють організовано. Це пояснюється тим, що організованим злочинним угрупованням легше і простіше перевести гроші на закордонні банківські рахунки або через підставні фірми відмити їх, щоб у подальшому легалізувати та пустити в обіг.

Злочини у сфері банківської діяльності складають різні за родо­вим об'єктом кримінально карані діяння, що можуть бути названі традиційними, водночас вони можуть бути визначені як корисливі посягання на фінансові ресурси банків або інших кредитно-фінан- сових установ, вчинені з використанням певних кредитно-банківсь­ких операцій, уповноваженими на їх здійснення суб'єктами підпри­ємницької діяльності або іншими особами.

Злочинні посягання в кредитно-банківській сфері за кримі­нально-правовою ознакою кваліфікують залежно від обставин за статтями різних глав КК України: 1) Злочини проти власності: Шах­райство (ст. 190 КК), Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК); 2) Злочини у сфері господарської діяльності: Виготовлення, збері­гання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї (ст. 199 КК), Незаконні дії з докумен­тами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК), Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяль­ністю (ст. 202 КК), Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК), Ухи­лення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобу­тих злочинним шляхом (ст. 209 КК України), Шахрайство з фінан­совими ресурсами (ст. 222 КК); 3) Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян: Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК); 4) Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ю­терів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку: Не­санкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних ма­шин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку (ст. 361 КК); 5) Злочини у сфері службової діяльності: Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), Службове підроблення (ст. 366 КК); тощо.

Вчинення конкретного злочину в кожному конкретному ви­падку визначається специфікою тієї чи іншої банківської операції, з використанням якої здійснюються злочинні дії, та морально-пси- хологічного стану злочинця.

За даними МВС України у 2009 р. кількість злочинів, вчинених у банківській сфері, становила 3300, при цьому кількість злочинів, вчинених безпосередньо в банках становила 1531 злочин. Серед вчинених злочинів легалізація (відмивання) доходів, отриманих зло­чинним шляхом, становила 342 випадки; шахрайство з фінансовими ресурсами становило 531 злочини. У цій сфері діяльності у 2009 р. припинена злочинна діяльність 55 організованих груп і злочинних організацій.¹

Все це ставить банківську сферу в один ряд із найбільш кримі- налізованими галузями бізнесу.

Вивчення досвіду боротьби правоохоронних органів України зі злочинами у банківській сфері дає підстави вважати найбільш по­ширеними способами їх вчинення:

• використання підроблених банківськихдокументів (кредито­вих авізо, чеків та ін.);

• видача кредитів на підставних осіб, оформлення кредитів по підробленим документам;

• неповернення кредитів з наступним їх розкраданням;

• шахрайство під виглядом конвертації гривні;

• використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);

• привласнення коштів, одержаних як попередню сплату, без постачання товарів або надання послуг клієнтам;

• незаконне зняття грошових коштів з рахунків клієнтів;

• розкрадання грошових коштів вкладників шляхом їх повного або часткового не оприбуткування;

• розкрадання грошових коштів шляхом привласнення нара­хованих відсотків по вкладам клієнтів;

• одержання хабарів посадовими особами за надання банківсь­ких послуг.

З огляду на проведення Україною політики входження до Єв­ропейського співтовариства та міжнародних фінансових організацій особливої ваги набули такі злочини в банківській сфері, як легалі­зація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих зло­чинним шляхом.

Легалізація (відмивання) грошових коштів — це ніщо інше, як схеми управління, матеріальними цінностями, які були отримані злочинним шляхом. Останнім часом легалізація злочинних прибут­ків набула нових форм. Так, злочинці все частіше використовують фіктивні підприємства, банківські рахунки яких знаходяться за кор­доном. Також активно використовуються поштові грошові пере­кази, договори позик (в більшості випадків з нульовими процен­тами), інвестиційні проекти, контрабанда готівки. З урахуванням цього прослідити рух коштів і доказати нелегальне джерело їх по­ходження правоохоронним органам буває досить важко.

Найбільш сприятливими місцями для легалізації злочинних прибутків є офшорні зони. Легкість, з якою пересічна особа може придбати офшорну компанію або навіть банк сприяють злочинцям. Наприклад, сьогодні це можливо зробити навіть через Гнтернет.

Фахівці відзначають, що з 2001 року в Україні спостерігається зростання «карткової» злочинності. Пояснюється це розвитком та розширенням самої банківської сфери, розширенням міжнародної системи міжбанківських електронних платежів, введенням в обіг ве­ликої кількості банківських пластикових карток і поглибленням ін­теграції країни в світові економічні процеси.

Станом на 1 січня 2010 року 146 банками України, які є членами платіжних систем, емітовано понад 44,5 млн. платіжних карток, тер­мін дії яких не закінчився. Серед емітованих в Україні платіжних карток переважають картки міжнародних систем, а саме Visa Inter­national та MasterCard, які контролюють майже 85% ринку. Інфра­структура з прийняття та обробки платежів за картками в Україні на­раховує понад 132 тис. пунктів обслуговування держателів платіжних карток, включаючи 28,9 тис. банкоматів. У 2009 році на території України було здійснено 590,6 млн. операцій з використанням пла­тіжних карток на суму 353,2 млрд. грн.⁶³

Паралельно зі зростанням обсягів карткових розрахунків зро­стає і рівень «карткової» злочинності, так званого «кардингу» — про­типравного використання платіжних карток для покупки товарів чи одержання послуг. Річний приріст виявлених органами внутрішніх справ злочинів у сфері функціонування платіжних систем становить 35—40%. Різке зростання кількості користувачів карток ускладнює контроль та профілактику злочинів з боку як банків, так і правоохо­ронних органів. Правоохоронні органи мають можливість формувати статистику тільки на основі виявлених злочинів, вилучених підроб­лених карток і здійснених арештів, але це не створює повної картини, оскільки латентність «карткової» злочинності є досить високою.

Для «карткової» злочинності характерні постійний пошук нових можливостей до реалізації шахрайств (перевірка на міцність систем захисту банків від шахрайств); швидка реакція на виявлені прога­лини у банківському захисті; міграція певних видів шахрайств з одних ринків на інші.

Можливість одержання чималого прибутку, а також недостатня протидія «картковим» злочинам з боку державних структур робить їх принадними для організованої злочинності. Вчинення «картко­вих» злочинів є технологічно складним процесом. Необхідно відзна­чити такі властиві «карткової» злочинності риси, як функціональна спеціалізація та чітка координація діяльності членів злочинної групи. Аналіз практичної діяльності правоохоронних органів (як вітчизня­них, так і закордонних) свідчить, що злочинні групи карткових зло­чинців не є випадковими або ситуативними; це групи типу компанії, організовані групи або злочинні організації.

Останнім часом «карткова» злочинність набуває рис міжнарод­ної спеціалізації. Одні злочинні групи добувають інформацію про реквізити платіжних карток, у той час як інші спеціалізується на ви­готовленні підроблених карток. Крадіжка або збір інформації може здійснюватись в одному географічному регіоні, виготовлення кар­ток — в іншому, шахрайське використання карток — у третьому. Схеми правопорушень з використанням платіжних карток, які ви­користовуються у країнах Західної Європи, неминуче з'являються в Україні.

Іншим видом злочинів, що вчиняються у банківській сфері, приводять до величезних збитків і завдають певних труднощів для правоохоронних органів щодо їх попередження і розслідування, є зловживання електронними системами розрахунків.

Слід підкреслити, що згідно із Законом «Про основи національ­ної безпеки України» комп'ютерна злочинність є однією із пріори­тетних погроз. Доктрина інформаційної безпеки України, затверд­жена Указом Президента України в 2009 році, відносить до погроз інформаційної безпеки держави в економічній сфері: несанкціоно­ваний доступ, порушення встановленого порядку роботи з інформа­ційними ресурсами в галузях національної економіки, викривлення інформації в таких ресурсах.

Протягом 2009-10 років Служба безпеки України зафіксувала стійку тенденцію до збільшення кількості проявів комп'ютерної зло­чинності в банківській сфері. Аналіз виявлених фактів свідчить про те, що їх причиною в багатьох випадках були навмисні протиправні дії співробітників банківських установ, які відповідно до посадових обов'язків мал и доступ до інформаційних систем банків, а фактором, який сприяв таким діям, стало порушення вимог захисту інформації в автоматизованих інформаційних системах, які використовують банківські установи. Нерідко організаторами і активними «учасниками» таких зло­чинів являються не тільки рядові працівники банків, але й топ-ме- неджери та власники комерційних банків. Так, у 2009-2010 р. органами прокуратури спільно з СБУ проводилось розслідування відносно причетності до розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем або шах­райства колишнього голови правління Надра-Банку, голови спосте­режної ради Західінкомбанку, голови спостережної ради Фінрост- банку, а також тимчасового адміністратора рекапіталізованого дер­жавою Родовід банку, який підозрюється у пособництві у розтраті 340 млн. грн. бюджетних коштів.⁶⁴

У 2010 р. кількість кримінальних справ, заведених відносно пра­цівників банків різного рангу, виросла в 22 рази. За даними МВС України у січні-вересні 2010 р. було відкрито рекордну кількість кримінальних справ відносно працівників банків різного рангу — 890 проти 40 за аналогічний період 2009 року. Шахраї ошукували вкладників фінансових установ, брали по підроблених документах кредити на своїх співучасників і крали гроші з карткових рахунків. У кожному четвертому випадку збитки від злочинних дій працівни­ків банків перевищували 100 тис. грн., у 97 злочинах вони становили більш 1 млн. грн. Загальна сума збитків по кримінальних справах склала 412,8 млн. грн.