§ 4. Правове забезпечення запобігання злочинності

Правове забезпечення запобігання злочинності має досить складну структуру і включає в себе:

1. Конституцію України.

2. Норми різноманітних галузей права.

3. Закони і підзаконні акти.

4. Міжнародно-правові акти.

Воно здійснюється в двох головних напрямах. Один з них має матеріальний характер і полягає у впливі за допомогою права на різні соціальні фактори, з метою усунення криміногенних умов, а також стимулювання антикриміногенних факторів; інший напрям за своїм значенням є ніби процесуальним і полягає в закріпленні прав і обов'язків при здійсненні ними профілактичної діяльності.

Принципове значення для правового забезпечення запобігання злочинності має низка положень Конституції України. Так, стаття З Конституції проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез­печення прав і свобод людин и є головним обов'язком держави, Ви­конання цього фундаментального обов'язку, яке знайшло свою конкретизацію в етапі 4 (захист прав усіх: суб'єктів права власності), статті 27 (захист життя людини), статті 29 (свобода, особиста недо­торканність), статті ЗО (недоторканність житла) та інших, здійсню­ється великою кількістю різних способів, в тому числі запобіганню державними органами кримінально-карних посягань на права і сво­боди громадян.

За змістом відповідних норм кримінального, кримінально-про­цесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного права воно може бути диференційоване таким чином:

1. Безпосередня заборона суспільно небезпечних діянь під за­грозою кримінальної відповідальності.

2. Аналогічна заборона під загрозою адміністративної відпові­дальності (застосування цивільно-правових санкцій).

3. Стимулювання поведінки, що перешкоджає вчиненню зло­чину (право необхідної оборони).

4. Стимулювання поведінки, пов'язаної з усуненням обставин, які можуть створити ситуацію, що сприятиме вчиненню злочину.

5. Правове забезпечення діяльності посадових осіб, громадських організацій і громадян з виявлення і усунення причин та умов, що сприяють вчиненню конкретних злочинів.

Так, наприклад, стаття 23² КПК України зобов'язує суд при на­явності відповідних підстав виносити окрему ухвалу (постанову), чим звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлення по справі фактів порушення закону, причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при ви­явленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

У статтях 23 та 23^і КПК України законодавчо закріплено поло­ження про те, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини та умови, які сприяли вчи­ненню злочину.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний дер­жавний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин та умов.

Якщо під час дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених КПК України, буде вста­новлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної від­повідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним зако­нодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган ді­знання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні пи­тання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Зазначимо, що стаття 6 Кодексу про адміністративні правопо­рушення України передбачає, що державні органи, громадські орга­нізації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямо­вані на попередження адміністративних правопорушень, виявлення і усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню, в дусі високої самосвідомості та дисципліни, неухильного дотримання законів. Виконавчі органи місцевих рад координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів з попередження адмі­ністративних правопорушень, керують діяльністю органів внутріш­ніх справ, адміністративних комісій, комісій по справам неповно­літніх та інших підпорядкованих їм органів, що покликані вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.

До системи правового забезпечення запобігання злочинності відносяться законодавчі акти, що регулюють статус, завдання, права та обов'язки правоохоронних органів, для яких запобігання злочин­ності є одним з основних завдань. До них відносять: закони України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про органи і служби у справах неповнолітніх», «Про попередження на­сильства в сім'ї» та ін. До цієї системи належать також акти законо­давства, що регулюють діяльність центральних і місцевих органів вико-навчої влади, органів місцевого самоврядування, а також нор­мативно-правові акти цих органів.

Важливе положення, що визначає роль і значення запобіжної діяльності, її зміст і спрямованість, обов'язкову відповідність прин­ципам: справедливості, гуманності, законності, міститься в низці міжнародно-правових актів, визнаних Україною:

• Декларації прав людини;

• Міжнародному пакті про громадянські та політичні права;

• керівних принципах у сфері запобігання злочинності та кри­мінального правосуддя.

Розділ 8.

МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ