§ 1, Поняття, види і методи кримінологічного прогнозування

Прогнозування і планування являють собою науково обґрунто­вану та найбільш доцільну форму реалізації заходів із запобігання окремим злочинам і злочинності в цілому.

Прогноз злочинності по суті є основою всієї організації бо­ротьби із злочинністю, що здійснюється не тільки державними: ор­ганами, а й суспільними організаціями. Це важлива складова плано­мірної боротьби зі злочинністю, оскільки тільки на основі прогнозу можна вирішувати питання прийняття завчасних рішень щодо впливу на злочинність, а також розвитку системи органів, які реа­лізують попереджувальні та інші заходи по боротьбі зі злочинністю.

У науковому розумінні прогнозування — це процес отримання наукового знання про майбутнє, засноване на аналізі минулого й теперішнього. Результатом наукового прогнозування є прогноз — висновок щодо можливого настання явищ, процесів, подій, які ха­рактеризують тенденції та закономірності розвитку об'єкта, що про­гнозується, від минулого — до теперішнього, від теперішнього — до майбутнього.

Прогнозування злочинності — це передбачення можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності у майбутньому. Особли­вість кримінологічного прогнозування полягає в тому, що, з одного боку, воно є різновидом соціального прогнозування, а з іншого — однією з галузей юридичного прогнозування.

Місце юридичного прогнозування в системі соціальної прогно­стики визначається роллю, яку відіграють такі суспільні цінності, як демократія, законність, правопорядок. Кримінологічне прогно­зування за своїм змістом є соціально-юридичним, оскільки його об'єкт — злочинність — є соціально-правовим явищем. Тому одним із основних принципів наукового прогнозування явищ, у тому числі й кримінологічного, полягає в історичному під­ході до їх розгляду. Без достовірного та повного знання про те, що дане явище було в минулому, як, під впливом яких факторів воно змінювалось, не можна правильно скласти уявлення про те, що це явище являтиме собою в майбутньому.

Прогноз виступає як модель майбутнього, побудованого на ма­теріалах минулого і сьогодення, як деякий зразок, який за допомо­гою людської діяльності залежно від соціальних потреб необхідно або наблизити, або запобігти.

Зрозуміло, прогнози виявляють імовірнісну картину очікуваних подій. Але їх цінність полягає в тому, що вони мають необхідну до­стовірність, яка забезпечується вибором правильних методів про­гнозування та надійною вихідною первинною інформацією.

Відповідно до предмета кримінології, основною метою криміно­логічного прогнозування є встановлення найбільш загальних показни­ків, що характеризують розвиток (зміну) злочинності в майбутньому, виявлення небажаних і позитивних тенденцій, закономірностей і відшукання способів стабілізації або зміни цих тенденцій і законо­мірностей у потрібному напрямі.

У науковій літературі поняття кримінологічного прогнозування в самому широкому розумінні визначається як процес наукового пе­редбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності в цілому як соціально-правового явища, окремих видів злочинності, катего­рій і груп злочинів, особистості злочинця, причин злочинності, ді­яльності з попередження злочинності в майбутньому, а також перс­пектив розвитку науки кримінології.

У вузькому розумінні кримінологічне прогнозування — це про­цес передбачення тенденцій і закономірностей злочинності в май­бутньому.¹

Прогнози злочинності головним чином відповідають на пи­тання: як можуть змінюватись її показники залежно від змін всієї сукупності причин і умов, що припускаються, і які в основному ви­значають, які саме чинники і з якою силою негативно чи позитивно впливатимуть на злочинність у цілому або на окремі її види чи групи, які категорії осіб можуть поповнювати коло злочинців, яке співвід­ношення існує між найближчими та найвіддаленішими завданнями боротьби зі злочинністю та які заходи найпридатніші для їх досяг­нення³⁸.

Кримінологічне прогнозування може бути науково обґрунтова­ним і звичайним (емпіричним), являти собою наукове передбачення основних змін розвитку злочинності в цілому (її видів, груп) чи мож­ливості здійснення злочинів конкретними особами у найближчому

майбутньому.

Науковий прогноз розробляється на основі системних знань злочинності, причин злочинності та окремих злочинів, мотивації злочинної поведінки, закономірностей розвитку криміногенних і антикриміногенних факторів у прогнозованому майбутньому, на ос­нові загально науко в их і спеціальних наукових методів прогнозу­вання. Науковий прогноз — це не суб'єктивна думка про майбутнє, а систематичне дослідження перспектив розвитку того чи іншого явища або процесу за допомогою можливостей сучасної науки.

Звичайне, або емпіричне, передбачення спирається на практич­ний досвід працівників правоохоронних органів та інших осіб, пов'я­заних з контролем за злочинністю та укріпленням правопорядку, на їхні життєві спостереження, повсякденне розуміння, інтуїцію. Воно постійно використовується в повсякденному житті та діяльності ор­ганів системи кримінальної юстиції.

Ступінь імовірності кримінологічного прогнозування значною мірою залежить від числа різного роду факторів, які використо­вуються при прогнозуванні. Як справедливо вказують Г.А. Аванесов і С.Є. Віцин, «слід ураховувати та вивчати не лише дані про злочин­ність, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних явищ, що так чи інакше впливають на злочинність: соціально-по- літичнихявищ, організаційно-правових, економічних, демографіч­них тощо».³⁹

Кримінологічне прогнозування має спиратися на врахування загальних причин злочинності, причин, що обумовлювали окремі види злочинів. До них, зокрема, відносяться: демографічні дані про зміну населення, його чисельності, складу за статтю, віком, освітою тощо, міграції, в якій розрізняють як зовнішню, так і внутрішню. У внутрішній міграції необхідним є з'ясування співвідношення меха­нічного та маятникового (сезонного) приросту населення. Важливою обставиною, що впливає на прогноз, виступає урбанізація, харак­терною рисою якої є збільшення частки прихованого населення, тобто населення, що проживає в сільській місцевості, але працює в містах. Не можна не враховувати також зміни кримінального зако­нодавства.

Загальне прогнозування може здійснюватися на різних рівнях: на рівні злочинності в цілому, на рівні визначеної категорії злочин­ності (рецидивної злочинності, корисливої злочинності тощо), на рівні окремих видів злочинів.

Ці три рівні прогнозування не можна розглядати ізольовано один від одного. Вони співвідносяться як загальне й особливе. При всій важливості кримінологічного прогнозування в цілому не можна не враховувати й важливість прогнозування вчинення окремих видів злочинів, особливо тих з них, які за своїм характером впливають на злочинність як соціальне явище.

Прогнозування може бути здійснене в межах різних соціальних груп, сформованих за такими ознаками, як освіта, родинний стан, вік, професія тощо. При класифікації прогнозів за віковою ознакою особливу увагу слід приділяти неповнолітнім.

За масштабами території кримінологічні прогнози можуть буги класифіковані як прогнози злочинності в масштабах району, міста, області й інших регіонів країни.

Залежно від тривалості прогностичного періоду кримінологічне прогнозування поділяється на короткострокове, середньострокове та довгострокове. Як зауважує В.Н. Кудрявцев: «Довгострокові про­гнози загального характеру визначають... «стратегію» боротьби зі злочинністю. Для повсякденної «тактики» цієї боротьби, для вироб­лення найбільш ефективних заходів попередження злочинів... не­обхідні більш конкретні порівняно короткочасні прогнози стану, динаміки та структури антигромадських явищ»¹.

В юридичній літературі вказуються найрізноманітніші терміни зазначених видів прогнозування. Вважається, що до короткочасного кримінологічного прогнозування слід віднести прогнозування на термін до трьох років включно. У цих межах оцінку злочинності можна дати більш однозначно, тому що за цей період навряд чи мо­жуть відбутися які-небудь істотні зміни.

Найбільш доцільним видом середньострокового прогнозування за термінами є п'ятирічні прогнози. До довгострокового криміно­логічного прогнозування можна віднести прогнозування на термін 15—20 років. Саме за означений період звершається в основному демографічний цикл, який охоплює відтворення населення протя­гом одного покоління, моральне та професійне формування особис­тості. Протягом зазначеного терміну звичайно завершується техніч­ний цикл розвитку господарства.

У кримінологічній літературі можна зустріти й інший розподіл на періоди. Разом з тим слід зазначити, що довгострокове прогно­зування є найменш точним, але воно є генеральною лінією в бо­ротьбі зі злочинністю.

Короткострокове кримінологічне прогнозування має велике значення для визначення тактики боротьбі зі злочинністю. За допо­могою цих прогнозів створюються поточні плани боротьби зі зло­чинністю, приймаються відповідні управлінські рішення.

Середньострокове кримінологічне прогнозування дозволяє, з одного боку, коригувати показники довгострокового прогнозу, а з іншого — своєрідно коригувати та орієнтувати короткострокове про­гнозування, пов'язувати цей прогноз із загальною системою еконо­мічного та соціального планування. За допомогою середньострокових прогнозів виробляють стратегію боротьби зі злочинністю на рівні міністерств і відомств.

При проведенні кримінологічних прогнозів використовують такі основні методи, які можуть бути згруповані в три основні групи:

1. Метод екстраполяції. Математичний метод, суть якого поля­гає в тому, що вивчаються тенденції злочинності в минулому, тепе­рішньому, а результати цього вивчення проектуються на майбутнє.

2. Недоліком цього методу є те, що він забезпечує потрібний сту­пінь достовірності лише в короткострокових прогнозах і за умови достатньої стабільності суспільних відносин. Точнішим є метод моделювання. Він є більш досконалим і вод­ночас складним. Метод заснований на розробці системи математич­них формул, що описують динаміку злочинності з урахуванням взає­модії комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Він перед­бачає прогнозування кількісних характеристик злочинності, що від­ображають її залежність від дії соціально-економічних, політичних, ідеологічних, правових та інших чинників. Підставивши у модель значення факторів, які обумовлюють злочинність на прогнозо­ваний період, визначають її майбутній стан. Складність цього ме­тоду в тому, що ще недостатньо вивчені всі чинники злочинності, механізм їх взаємодії та сила впливу кожного з них на злочинність.

Більш успішно вирішуються завдання при сполученні методів екстраполяції та моделювання.

3. Метод експертних оцінок здійснюється із залученням знань і творчих здібностей групи компетентних осіб (експертів) для вияс­нення майбутнього стану злочинності в цілому, її видів, а також явищ і процесів, які впливають на їх тенденції. Для успіху викори­стання даного методу необхідно, щоб в якості експертів залучались найбільш кваліфіковані спеціалісти. Значущість цього методу поля­гає в тому, що висококваліфікований фахівець, висловлюючи свою думку про прогнозоване явище чи подію, використовує не лише офіційні дані, а й свої досвід, інтуїцію та професійні навички.

Метод експертних оцінок є найбільш ефективним засобом для середньострокового та довгострокового прогнозування, оскільки надає вірогідну інформацію про можливі тенденції розвитку .'злочин­ності.¹

Таким чином, основна роль прогнозування полягає в тому, що воно дає можливість завчасно підготуватися до нових проблем та позбавити суб'єктів управління від такого стану, коли вони зали­шаються перед здійсненим фактом і зобов'язані займатися лише на­слідками тієї чи іншої ситуації, не маючи можливості впливати на неї.

Прогнозування є науковою основою для складання планів по­передження злочинності. Причому є прямий зв'язок між надійністю прогнозу та обґрунтованістю плану: чим точніше прогноз, тим більше підстав для забезпечення оптимальності плану.

Самостійним видом прогнозування є прогнозування індивіду­альної антисуспільної (злочинної) поведінки (індивідуальне прогно­зування).

Вітчизняні кримінологи вважають принципово можливим імо­вірнісне прогнозування поведінки людини взагалі та злочинної по­ведінки зокрема. Дослідження, проведені ними, показують, що прогнози збігаються з реальною поведінкою у межах 70—80%. Ви­користання даних індивідуального прогнозування дає позитивні ре­зультати у правовиховній і профілактичній роботі. До аналогічних висновків доходять і практичні працівники, які у своєму повсякден­ному житті змушені займатися прогнозуванням можливого повод­ження своїх підопічних і, використовуючи прогностичні висновки, попереджати передбачуване «скочування» суб'єкта до злочинного поводження або припиняти його на початковій стадії підготовки чи здійснення. При цьому завжди слід мати на увазі, що принципова здійсненність прогнозу можливої протиправної поведінки конкрет­ної особи не фатальна, а лише можлива й імовірнісна. І вона не по­винна ототожнюватися зі сповзанням до антинаукової теорії небез­печного стану «потенційного злочинця», що пропонує прийняття превентивної репресії до цих суб'єктів.¹

На думку А. П. Закалюка, методика індивідуального криміноло­гічного прогнозування має складатися з чотирьох частин, забезпе­чуючи послідовне вирішення таких завдань:

• виявлення сучасного та минулого характеру поведінки особи й чинників, що її обумовлюють, середовища та ситуації, їх ознак, закономірностей формування, розвитку та проявів (здійснюється, як правило, шляхом застосування соціологічних методів і має назву методика ретроспекції)',

• виявлення серед вищезгаданих ознак тих із них, що мають прогностичне значення, встановлення їх якісної ролі та кількісних показників, у тому числі в системі показників, найзручніших для практичного прогностичного застосування (найчастіше прово­диться з використанням кількісних методів і шляхом кримінологіч­ної інтерпретації результатів, має назву методика діагностики)-,

• створення прикладної моделі прогнозу злочинної поведінки (використовується метод моделювання ознак і кількісних методів для визначення вірогідності прогнозованих висновків; це, власне, методика прогнозу)', практичне прогнозування (здійснюється завдяки створенню і застосуванню методики, що визначає порядок, правила та способи користування прогностичною моделлю).

Дослідження, проведені колективом українських учених на чолі з А.П. Закалюком, показали, що серед чотирьох підходів, які вико­ристовували вчені наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття: клінічного, детерміністського, еталонного і типологічного — останній є найбільш ефективним. Тип особи є своєрідною інтег­ративною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність кон­кретної особи даній моделі. Виділення типів особи злочинців, а також осіб, від яких з високим ступенем імовірності можна очіку­вати вчинення злочину, лежить в основі моделей їх типових ознак.

Прогноз злочинної поведінки базується на встановленні належ­ності (або неналежності) ознак даної особи до вказаних моделей.

Типологія осіб проводиться, як правило, за трьома категоріями:

• характером і змістом антисоціальної спрямованості;

• її інтенсивністю;

• глибиною антисуспільної спрямованості.

Так, за глибиною антисуспільної спрямованості виокремлено осіб:

• асоціального типу;

• антисоціального типу;

• суспільно небезпечного типу.

Усвою чергу, останній тип поділяється на осіб:

• некримінального різновиду;

• передкримінального різновиду.

Підчас емпіричних досліджень були виявлені ознаки, що мають значення для прогнозу злочинної поведінки. Вони, як правило, по­казують негативне ставлення особи до таких соціальних цінностей, як праця, освіта, культура, сім'я, виховання підростаючого поко­ління, нормальне спілкування з людьми, дотримання норм моралі та права, тобто свідчать про належність до типу осіб антисуспільної спрямованості; вказують на те, що ці особи своєю поведінкою зав­дають шкоди названим соціальним цінностям, тобто належать до суспільно небезпечного типу.¹