Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінологія.doc
Скачиваний:
167
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
10.78 Mб
Скачать

§ 2. Методи кримінологічних досліджень

Кримінологічне дослідження — один із видів соціального пі­знання в його широкому розумінні. Воно здійснюється з викорис­танням усіх методів вивчення суспільних явищ, з урахуванням особ­ливостей предмета кримінології.2

Загалом методологія будь-якої науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. У науковому обігу вживається також термін «методика» (низка, сукупність певних ме­тодів). Метод (з грецьк. methodos — шлях за чим-небудь) — прийом, спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення; це впорядкована діяльність по досягненню будь-якої мети, вирішенню конкретного завдання. Метод задає спосіб дії з наявними даними, з фактами, значимість яких визначається теорією. Остання і нав'язує певний метод, який завжди є конкретним, оскільки може бути засто­сований лише до теорій окремого виду — хоча кожен метод і являє собою вдалу добірку прийомів, лише певні з них можна застосову­вати для роботи з даними певного виду. Саме тому до числа основ­них ознак наукового методу найчастіше відносять об'єктивність, відтворюваність, евристичність, необхідність і конкретність. «

В окремих кримінологічних джерелах під методикою криміноло­гічних досліджень розуміється не тільки сукупність конкретних при­йомів, способів, методів збору, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, а й методи розробки висновків, пропозицій та реко­мендацій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю.

Специфіка кримінологічних досліджень полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вимагає від кримінолога складання власної методики, що відповідає завданням дослідження.

Методи дослідження кримінології підрозділяються на дві групи: збирання первинної інформації кримінології, її обробка, аналіз та інтерпретація результатів.

У кримінологічних дослідженнях використовуються: !. Методи, які безпосередньо випливають із філософського діа­лектичного методу як загального методу пізнання, використання принципів і категорій діалектичної логіки, філософських законів розвитку та взаємозв'язку явиш, процесів. Важливу роль у криміно­логічній науці та практичній діяльності у боротьбі зі злочинністю ві­діграють філософські положення про єдність теорії та практики, взаємозв'язок і зумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність та інваріантність, єдність і боротьба протилежностей як рушійних сил розвитку, перехід кіль­кісних змін у якісні, заперечення та ін. Ці загальні філософські по­ложення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина і наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.

2. Загальнонаукові методи, якими користується будь-яка наука, в тому числі кримінологія: а) аналіз — метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь; б) синтез — процес практичного або уявного возз'єд­нання цілого з частин або з'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле; в) індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків; г) дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків; д) порівняння — пошук подібності та відмінності між явищами, предметами, поняттями; е) гіпотеза — висунення наукового припущення для пояснення яких- небудь явищ; є) історичний метод; ж) статистичні методи тощо.1

  1. Методи інших наук, що використовуються для пізнання предмета кримінології (соціологічні, математичні, психологічні, економічні методи тощо).

  2. Методи, які є результатом часткового розвитку її власної тео­рії пізнання, використовуються для вирішення завдань кримінології (опис, спостереження, експеримент, вивчення документів).

Як вже відзначалось, методологія кримінологічного пізнання базується на використанні законів діалектики, в основі яких лежать такі принципи: об'єктивність (визнання дійсності в її реальних за­кономірностях, вимога виходити з практики, з усіх фактів в їх су­купності, розглядати предмет дослідження в його контексті тощо); всебічність (виражає загальний зв'язок усіх явищ дійсності, включає виділення предмета дослідження, проведення його меж, цілісний, багатоаспектний розгляд усіх його сторін і виявлення його сутності); конкретність (виявлення всієї сукупності сторін і зв'язків, ураху­вання різноманітних умов, що змінюють цей предмет і розгляд пред­мета як частини більш широкого цілого, частиною якого він є); історизм (методологічне вираження саморозвитку дійсності в плані його спрямованості по осі часу у вигляді єдності таких часових ста­нів, як минуле, сьогочасне і майбутнє — вивчення сучасного стану предмета дослідження, реконструкція минулого, передбачення і прогноз майбутнього); протиріччя (виявлення протиріч, аналіз про­тилежностей, розгляд предмета як єдності цих протилежностей, аналіз їх боротьби та механізму їх вирішення). За невірної реалізації та застосування цих основних принципів діалектики можливе ви­кривлення істинного стану речей, зокрема суб'єктивізм та односто­ронність дослідження, прийняття випадкових характеристик пред­мета за основні йото якості, ігнорування його сутності або його під­міна другорядними якостями, абстрактний підхід, змішування причин і умов виникнення предмета з ним самим.

У кримінології ці принципи конкретизуються таким чином:

  • по-перше, злочинність розглядається як соціальне явище, і, відповідно, при її дослідженні використовуються методи соціальних наук. Поряд із різноманітними соціальними явищами, процесами тощо вивчається і людина. Але не із біологічної позиції, а як член суспільства, продукт суспільного розвитку. Тому невипадково кри­мінологи говорять саме про особистість злочинця;

  • по-друге, злочинність аналізується у взаємодії, взаємозалеж­ності з іншими явищами та процесами. Вона завжди розглядається в контексті суспільних відносин (політичних, економічних тощо);

  • по-третє, суітєвим є розгляд кримінологічно значимих явищ в їх русі та змінах, тобто не в статиці, а шляхом вивчення минулого, сучасного та прогнозування майбутнього;

  • по-четверте, розвиток кримінологічно значимих явищ роз­глядається як процес, в якому рух має поступальний характер. Ма­ється на увазі, що рух відбувається не по колу;

  • по-п'яте, враховуються внутрішні суперечності, сторони кри­мінальних явищ, і зовнішні, тобто суперечності між кримінальними та іншими явищами.

Якщо філософські категорії втілюють у собі гранично можливу ступінь спільності, загально наукові методи є більш вузькими і забез­печують зв'язок між філософією та спеціально науковим знанням і його методами. Загальнонаукові методи передбачають певний рі­вень наукової підготовки дослідника, абстрактне мислення і, насам­кінець, — висунення гіпотез. Гіпотеза, як припущення щодо певних явищ або фактів, задає напрям пошуку, акцентує увагу дослідника на певних моментах дійсності, що вивчаються. При цьому вису­нення гіпотез має бути аргументованим та обов'язково характери­зуватися обгрунтованою ймовірністю такого припущення, тобто не кожне припущення є гіпотезою, а лише таке, яке заслуговує на пе­ревірку. Висунення та формулювання гіпотези вимагають оцінки теоретичних та емпіричних даних, які вже існують, їх співставлення з предметом, об'єктом і завданнями дослідження. Ця робота прово­диться в процесі підготовки дослідницької програми.

Метод системно-структурного аналізу найчастіше використо­вується у кримінологічних дослідженнях.1 Будь-яке неелементарне явище можна розглядати як систему, тобто як відносно цілісну мно­жину елементів, частин, які мають свої функції. Використання ме­тодів системного аналізу в цьому випадку дасть можливість побуду­вати узагальнену модель, яка відображатиме всі елементи, а також фактори та взаємозв'язки, які проявляються відносно даного об'єкта дослідження. Так, цей метод дозволяє розглядати злочинність як сис­тему, сукупність складових елементів, зв'язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з іншого — як цілісність у нерозривному зв'язку з тими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї.

Ознака системності означає таке:

  1. Системи та їх елементи мають певне спрямування. При цьому синергетичність (односпрямованість) цілей елементів підсилює ефек­тивність системи, але цілі елементів не обов'язково співпадають з цілями всієї системи.

  2. Цілісність — пріоритет цілого перед частинами.

  3. Неадитивність — якості системи не зводяться до суми якостей її елементів.

  4. Структурність та ієрархічність — можливість декомпозиції системи на елементи, кожний елемент системи може розглядатись як система аж до елементарних частин.

  5. Мультиплікативний ефект — елементи в системі спричиня­ють таку результативність дії, яка не властива жодному з них окремо; при цьому як позитивні, так і негативні ефекти елементів у системі перемножуються, а не складаються.

  6. Взаємодія і взаємозалежність системи з її оточенням.

  7. Адаптивність — намагання до збереження стійкої рівноваги шляхом адаптації параметрів системи до змін параметрів оточення.

Еквіфінальність — здатність системи досягати станів, що не залежать від вихідних умов і визначаються тільки параметрами самої системи тощо. Історичний метод забезпечує вивчення злочинності в історич­ному розрізі, в динаміці. При аналізі злочинності береться, як пра­вило, тривалий період, що дозволяє розкривати стійкі характерис­тики і тенденції злочинності, а такожїї взаємозв'язки з іншими сус­пільними явищами.

Порівняльний метод використовується для сні вставлення зло­чинності в різних державах, різних регіонах України, злочинності осіб різної статі, віку, соціального статусу тощо. При цьому з'явля­ється можливість отримати нові дані про детермінанти злочинності, оскільки її відмінності позначаються на відмінностях в соціально- економічних та інших процесах в інших державах, регіонах. При використанні порівняльного методу встановлюються ті характерис­тики злочинності, які зустрічаються в одних державах, регіонах і від­сутні в інших. Такого роду відомості теж слугують базою для вису­нення та перевірки гіпотез, свідчать про кореляційну залежність злочинності та конкретних соціальних умов.1

У кримінології порівняльний метод набуває особливого зна­чення при виявленні специфіки чого-небудь. Так, при вивченні ін­дивідуальних характеристик особи злочинця, умов її формування і життєдіяльності поряд із злочинцями обов'язково вивчається так звана контрольна група. Для з'ясування специфіки правосвідомості неповнолітніх злочинців поряд з цими особами опитуються їх од­нолітки, які навчалися в тих самих навчальних закладах, але не вчи­няли злочинів.2

Статистичні методи широко використовуються при вивченні масових явищ, одне з яких — злочинність, і є найважливішим засо­бом вивчення злочинності в її кількісно-якісному вираженні. Ста­тистика містить дані про кількість вчинених злочинів, їх структуру та динаміку, відомості про особу злочинця, поширеність злочинів у окремих адміністративно-територіальних одиницях і галузях народ­ного господарства, тобто забезпечує умови для більш детального аналізу причин злочинності, вибору ефективних шляхів, засобів бо­ротьби з нею. Із цього випливають такі її завдання: цифрова харак­теристика становища та динаміки злочинності в абсолютних і від­носних показниках, а також відображення практики боротьби зі злочинністю, в тому числі діяльності конкретних правоохоронних органів; одержання достовірної інформації шляхом ретельної реєст­рації, узагальнення, глибокого вивчення чинених злочинів і заходів боротьби з ними; визначення тенденцій зміни злочинності та кон­тингенту осіб, що найбільше часто вчиняють злочини; виявлення позитивних сторін і недоліків у практиці боротьби зі злочинністю.

Важливим інструментом статистичного пізнання криміноген­них об'єктів є специфічні методи, за допомогою яких вивчаються кількісні сторони суспільних явищ. До них належать: статистичне спостереження, групування, обчислення узагальнюючих показників, якісний аналіз суспільних явищ. Одночасно ці методи можна роз­глядати як етапи статистичного дослідження. Вони тісно пов'язані між собою. Статистична робота, виконана на кожному наступному етапі, ґрунтується на попередніх результатах. Помилки, допущені на кожному з етапів, можуть призвести до недостовірних результатів.

Статистичне спостереження являє собою організований збір ін­формації про масові соціальні процеси та явища, що мають відно­шення до проведеного кримінологічного дослідження. Головне завдання статистичного спостереження — одержання повної й до­стовірної інформації про досліджуваний об'єкт. Наприклад, стати­стичне спостереження злочинності полягає у фіксуванні у відповід­них документах первинного обліку кожного злочину та кримінально- правових ознак, що його характеризують: час, місце, спосіб, ступінь суспільної небезпеки, мотив вчинення діяння та кваліфікація зло­чину. Облік осіб, що вчинили злочини, проводиться шляхом відоб­раження таких ознак, як стать, вік, соціальний стан, освіта, рід занять, наявність судимості, родинний стан тощо.

Наступний етап полягає в підсумуванні (зведенні) та групуванні (класифікації) зібраних даних на основі визначених критеріїв. На практиці ці дії здійснюються шляхом складання зведеної звітності, що відображає стан злочинності, характеристику осіб, що вчинили злочини, причини злочинів і заходи боротьби з ними. Зведена звіт­ність є необхідною основою для аналізу стану злочинності, установ­лення її тенденцій, особливостей особи злочинців і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

Далі проводиться групування статистичних даних, тобто роз­членувати досліджувані факти на окремі якісно однорідні види. У результаті цього досягається можливість глибше проаналізувати сут­ність явищ, що цікавлять, вивчити їх конкретно та диференційовано.

Основне призначення статистичного групування — установити чисельність кожної окремо взятої частини сукупності, розчленованої відповідно до значень визначеної ознаки, і вивчити причини та за­лежності явищ. Слід мати на увазі, що при виборі ознак для виокрем­лення різних явищ слід керуватися не суб'єктивними підходами, а змістовним аналізом особливостей соціальних явищ, завданнями дослідження та видом ознак.

У кримінологічному дослідженні прийнято виділяти три види групування: типологічне, варіаційне й аналітичне.

Типологічне групування дозволяє розчленувати досліджувану сукупність на однорідні в якісному відношенні типи (наприклад, угруповання з урахуванням її структури).

Варіаційне групування дозволяє розчленувати сукупність одно- якісних явищ (наприклад, злочинців-рецидивістів) за кількістю — ознакою, що змінюється (числом судимостей, віком, строком пока­рання тощо). Аналітичне групування застосовується для встанов­лення взаємозв'язку між досліджуваними явищами (наприклад, вплив сп'яніння на здійснення злочинів).1

Наступним кроком обробки статистичного матеріалу є одер­жання деяких узагальнюючих характеристик, що дозволяють глибше зрозуміти особливості об'єкта вивчення. Для цього у статистичному вивченні застосовуються абсолютні, відносні та середні величини.

Абсолютні величини являють собою сумарні дані, узяті з форм статистичної звітності без якого-небудь перетворення. Завдяки цьому можна, наприклад, установити загальну чисельність злочинів за певний період і осіб, що їх вчинили, розподіл злочинців за соці­альним станом, віком, статтю, характером вчиненого злочину тощо. Однак це ще не дозволяє виявити існуючі закономірності та взає­мозв'язки досліджуваних соціальних явищ. Абсолютні величини по­винні бути наведені в порівнюваному вигляді з урахуванням загаль­ної підстави.

У статистико-кримінологічних дослідженнях використовуються такі види відносних величин: відношення частини до цілого, відносна величина структури сукупності, відносні величини ступеня й порів- няння. Відношення частини до цілого дозволяє, наприклад, вия­вити поширеність злочинності по окремих періодах або територіях.

Відносна величина структури сукупності показує, в якому спів­відношенні перебуває питома вага окремих частин до їхнього за­гального підсумку, прийнятому за 100%. Таким чином можна одер­жати досить точне подання про структуру злочинності. Це дозволяє з'ясувати питому вагу окремих категорій злочинів, соціальний, віко­вий, освітній і статевий склад засуджених, дати кількісну характе­ристику причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Середні величини являють собою узагальнену характеристику сукупності досліджуваних явищ за будь-якою кількісною ознакою, що має різне значення в окремо взятих одиницях цієї сукупності. Можна обчислити, наприклад, середнє число вчинених за добу, тиж­день, декаду, місяць і т.д. окремих видів злочинів. Середні величини характеризують найбільш типові риси масових суспільних явищ. Вони мають не лише велике пізнавальне значення, а й широко викорис­товуються в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Перевага середніх величин полягає насамперед у тому, що вони по­гашають, згладжують випадкові й невипадкові коливання, вплив ін­дивідуальних особливостей та дозволяють в одній величині уявити деяку загальну характеристику реальної сукупності одиниць виміру.

Конкретно-соціологічні методи — це методи вивчення соціальних явищ в їх конкретному прояві в конкретних умовах місця та часу. Цей комплекс методів включає такі як: вивчення документів; опиту­вання у формі анкетування та інтерв'ю; спостереження (внутрішнє та зовнішнє); експеримент.

Сутність документального методу полягає у використанні кри­мінологічно значущої інформації, зафіксованої на папері, фото- і кіноплівці, магнітній стрічці й інших матеріальних носіях.

Метод аналізу кримінальних справ чи інших офіційних доку­ментів передбачає вивчення документації, на основі якої можна отри­мати інформацію про стан і динаміку злочинності, особу злочинця тощо. Метод аналізу кримінальних справ часто виступає основним, а іноді і єдиним засобом збору інформації. Матеріали кримінальних справ забезпечують кримінологічну надійність дослідження, його юридичну базу, але переоцінювати цей метод все ж не варто. До числа переваг цього метода слід віднести:

  • — високу ступінь достовірності фактів (те, що є в матеріалах справи, вже оцінювалось з фактичної та юридичної сторони в про­месі розслідування і судового слідства); легкість статистичної обробки (при достатній формалізації анкети);

  • доступність процедури отримання інформації;

  • можливість отримання великого інформаційного матеріалу;

  • можливість неодноразової перевірки отриманих даних на од­ному і тому ж масиві.

Водночас слід мати на увазі, що за рахунок анкетування кримі­нальних справ не завжди можна розкрити глибинні процеси фор­мування особи, зв'язки та взаємозалежності між окремими криміно- гє н н и ми фа к гора ми.

Опитування є поширеним конкретно-соціологічним методом отримання емпіричних даних. Воно відносно широко застосовується в кримінологічних дослідженнях з метою вивчення різних аспектів суспільної думки громадян, робітників правоохоронних органів, правопорушників, потерпілих, засуджених. Цей метод дозволяє:

  1. збирати відомості, які не відображаються в офіційній звітно­сті й інших матеріалах;

  2. за короткий строк і з невеликими затратами сил і засобів опи­тувати репрезентативні групи осіб, що вивчаються;

  3. формалізувати його проведення з метою полегшення узагаль­нення й аналізу інформації, що отримується.

Застосовуючи опитування, необхідно знати, який характер ін­формації слід отримати за його допомогою, який контингент має бути опитаний, чи може він дати необхідну інформацію, що ціка­вить дослідників.

Опитування може проводитись заочно, у формі анкетування, або очно, в формі інтерв'ю.

Анкетування — один із найбільш поширених методів збору пер­винної кримінологічної та статистичної інформації. На практиці кримінологічних досліджень широко використовуються анкетні бланки, куди у вигляді відповідей на запитання заносяться резуль­тати програмованого вивчення кримінальних та інших документів. Анкета не має жорсткої форми, однак при її розробці слід дотриму­ватися певних вимог. Зміст запитань, їх кількість і послідовність за­лежить від мети дослідження і застосовуваної процедури в даному виді опитування. Інтерв'ю являє собою цілеспрямовану бесіду, що ведеться за попередньо розробленими запитаннями. Інтерв'ю, на відміну від бесід,и, є короткостроковим, має більш жорсткі рамки та містить обмежену кількість питань. Цей вид опитування дозволяє в короткий строк охопити велику кількість опитуваних і отримати від­носно порівнянні результати для подальшого узагальнення та ана­лізу. Інтерв'ю поділяють на кілька видів:

    1. вільне, при якому опитуваному надається коло питань, у межах якого він веде вільну розповідь;

    2. стандартизоване — передбачає чітко сформульовані питання, що ставляться по можливості в однаковій формі, з відповідями тільки «так» і «ні»;

    3. панельне інтерв'ю являє собою неодноразове проведення ін­терв'ю з однією і тією ж групою осіб через певні проміжки часу з метою встановлення динаміки поглядів і думок;

    4. групове інтерв'ю, при якому дослідник отримує думку групи. Цей вид інтерв'ю може використовуватись для вивчення думок фор­мальних і неформальних груп.

Одним: з важливих емпіричних методів соціологічних, соціоло­гічно-правових і кримінологічних досліджень є соціологічне спосте­реження. В соціологічній літературі цей метод зазвичай називають спостереженням. Термін цей означає візуальне сприйняття подій і ситуацій, що відбуваються. Розрізняють пряме (безпосереднє) і не­пряме (опосередковане) спостереження. Більш широко в криміно­логічних дослідженнях використовується останнє, за яким спостері­гаються не дії конкретних осіб, а результати дій (наприклад, злочин); не причини злочинності, умови формування особистості злочинця, а показники (дані) про них, за допомогою яких можна судити про самі явища. Воно може бути зовнішнім по відношенню до об'єкта, що вивчається, і включеним, останнє передбачає вивчення соці­ально-правових явищ зсередини. Це можливо, коли дослідник пе­ребуває в тій обстановці, яку вивчає.

За допомогою спостереження вивчаються правопорушники, їх групи, колективи підприємств, діяльність органів внутрішніх справ, громадських організацій. Воно дозволяє охоплювати більш широке коло питань, ніж опитування, та отримати більш глибоку інформа­цію про об'єкт, що вивчається. Спостереження зазвичай застосову­ється для попереднього ознайомлення з об'єктом, теоретичного обґрунтування та висунення гіпотези, її перевірки, доповнення і

уточнення інформації, виступає як додатковий інструмент.

Соціальний експеримент — це специфічна дослідницька діяль­ність, що вживається з метою перевірки гіпотези, пошуку засобів забезпечення нормального функціонування та розвитку тієї чи іншої соціальної системи, впливу на них у бажаний для суспільства спосіб. Соціальний експеримент у кримінології якісно відрізняється від експерименту в суспільних науках. Його застосування у кримінології строго обмежено. Проведення кримінологічного експерименту зав­жди вимагає глибокого попереднього дослідження проблеми, що вивчається, ретельної організаційної підготовки, а в певних випад­ках — і необхідної правової регламентації з боку відповідних право­охоронних органів.

Експеримент — це такий метод дослідження, при якому відбу­вається послідовна фіксація стану об'єкта та контроль за цим станом, який змінюється під впливом деяких факторів, що управляються експериментатором. Експеримент у кримінології можливий лише в позитивному напрямі. Проведення соціального експерименту ви­ключено, якщо в результаті його здійснення можуть настати нега­тивні наслідки у вигляді нанесення шкоди державі, законності, утиснення прав та інтересів громадян.1

При проведенні експерименту можливо ухилитись від аналізу внутрішніх процесів, а лише фіксувати початковий і кінцевий стан об'єкта під час експерименту. Зміст експерименту зберігається, якщо між до і після зафіксований той реальний вплив, який забезпечив перехід об'єкта з початкового до кінцевого стану.

Під час кримінологічного дослідження збирається велика кіль­кість первинної інформацією. Щоб вона стала придатною для уза­гальнення та могла стати основою для висновків, її неохідно від­повідним чином систематизувати, обробити та проаналізувати. Для цього застосовують спеціальні прийоми та засоби, розроблені в га­лузях соціології, статистики, математики та інших наук.

  • Узагальнення здійснюється, як правило, за таким алгоритмом: — опрацювання відомостей, отриманих у результаті вивчення статистичних даних чи опитування; виокремлення емпіричного факту на базі отриманих даних;

  • за емпіричним виводиться теоретичний факт (підводиться теоретичне п ід ґру н тя);

  • в результаті дослідження емпіричних фактів робляться тео­ретичні висновки про закономірності злочинності в певних умовах.

Досить перспективними у кримінології можуть бути методи моделювання, які. застосовуються сучасними дослідниками, а також методи прогнозування. їх поділяють на фонові та профільні. Фонові методи створюють необхідну інформаційну базу для використання вище перерахованих методів дослідження в кримінології. Профільні методи — це методи моделювання, експертних оцінок.

Метод екстраполювання полягає в тому, що включає в себе до­свід організації боротьби зі злочинністю в минулому з урахуванням її сучасного стану та накладення цих даних на майбутній його роз­виток.

Взагалі від методів, які використовуються під час досліджень, залежать їх результати, глибина проникнення в закономірності зло­чинності, причини й умови, що їй сприяють.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.