§ 1. Поняття злочинності та її види

Злочинність є основного частиною предмета кримінології, її центральною проблемою, навколо якої об'єднуються всі інші скла­дові кримінології. За своєю сутністю злочинність _{є склад}„_им соціально-правовим явищем, наслідком конфліктів у су_{спільиих} відносинах, відносинах між людьми і може виступати в якості свого роду показника здоров'я суспільства. Термін «злочинність» здебільшого вживається у тих ви­падках, коли йдеться про множинність злочинів, про їх певну ста­тистичну сукупність. Вивченню проблеми злочинності присвячено чимало наукових праць, при цьому серед учених кримінологів є деякі розбіжності в поглядах щодо визначення поняття злочинності. Так, відомою російською вченого Н.ф. Кузнєцовою злочинність ви­значалась як відносно масове, істор_{Ично міиливе} соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, яке складається з усієї сукупності злочинів, що вчиняються в певній державі у певний період часу¹. Таке визначення злочинності свого часу дістало загального визнання в радянській кримінології. Однак в останні десятиліття це визначення поняття злочинності в юридич­ній літературі піддається обґрунтованій критиці, яка зводиться до такого: по-перше, в пропонованому визначенні злочинності при­сутні окремі ознаки, що мають чітко виражений ідеологічний харак­тер. Так, наприклад, неможливо наявністю класових протиріч пояс­нити існування цілої низки суспільно небезпечних діянь, визначе­них Кримінальним кодексом України як злочини, таких як: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, злочини проти довкілля, злочини проти безпеки руху та експлуатації _{ТранспорТ}у _{та деякі інш}і, які є однаковими для всіх соціальних си_С-_Тем. По-друге, запропоноване визначення злочинності є неповним, оскільки в ньому відсутні окремі ознаки, які є характерними для всієї злочинності. Тому, на нашу думку, найбільш обґрунтованим і повним є визначення зло­чинності, яке міститься в підручнику «Кримінологія», виданому за редакцією В.Г. Лихолоба і В.П. Филонова: «Злочинність — це соці­ально-правове, відносно масове, історично мінливе, відносно стійке, самодетермінуюче, антагоністичне явище, яке включає в себе су­купність усіх злочинів, які вчиняються в даному суспільстві в даний період, і характеризується кількісними та якісними показниками»¹.

Розкриємо більш детально зміст поняття «злочинність».

1. Злочинність — антисоціальне явище, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і окремим його членам. Природа злочин­ності соціальна. Вона породжується причинами й умовами, що мають соціальний характер. В якості причин і умов злочинності ви­ступають економічні, ідеологічні, соціально-психологічні, органі- заційно-управлінські та інші процеси і явища, які мають соціальний характер. Одним із важливих висновків цієї ознаки злочинності є те, що будучи наслідком певних соціальних чинників, злочинність, у свою чергу, здійснює на них зворотну дію, і в цьому виявляється нерозривна єдність злочинності з середовищем. Тому злочинність і чинники, що впливають на неї, повинні розглядатися як єдиний об'єкт аналізу й управлінської дії.

2. Злочинність має правову характеристику. Перелік злочинів, що складають злочинність в цілому, визначається кримінальним за­конодавством. Так, відповідно до ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небез­печне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом зло­чину.

У цьому визначенні названо три ознаки злочину:

1. суспільну небезпеку;

2. заборону кримінальним законом;

3. винність.

Злочином суспільно небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для існуючих у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-право­вими заходами, тобто коли кримінальним законом воно визнається злочином.

Тому декриміналізація чи криміналізація тих чи інших діянь сут­тєво впливають на стан, динаміку та структуру злочинності. За­лежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини неве­ликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Згідно статті 12 КК України:

1. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.

2. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

3. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

4. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Суспільно небезпечними можуть бути тільки вольові, усвідом­лені дії особи. Дії ж неосудних не є суспільно небезпечними, а про­сто небезпечними.

Згідно ч. 2 ст. 11 КК України, не є злочином дія або бездіяль­ність, яка хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, пе­редбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істот­ної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Такі діяння не можуть бути визнані злочином, а тому не входять у склад злочинності.

3. Злочинність є історично мінливою. Характер і склад злочин­ності відповідає певній соціально-економічній формації. Її рівень і структура змінюються й на окремих етапах розвитку певної форма­ції залежно від політичного режиму, причин і умов злочинності, а також визначення в кримінальному законодавстві кола діянь, які є злочинами.

Мінливість злочинності чітко простежується на окремих етапах історії розвитку України як до проголошення незалежності України, так і після цього.

4. Злочинність — це відносно масове соціально-правове явище. Від­носна масовість стосовно злочинності означає, що в масі, тобто в множинності злочинів, вона проявляє чимало нових властивостей, які не притаманні окремим: злочинам. Тому окремі злочини не мо­жуть розглядатися як злочинність. При вивченні злочинності ми не можемо обійтися без статистичних методів, в основі яких лежить так званий закон великих чисел, під яким розуміється вельми за­гальний принцип, через який сукупність дій великого числа випад­кових фактів приводить до результату, майже не залежного від ви­падку. Статистичний метод дає можливість виявити закономірності, які залишаються непомітними за малої кількості спостережень. Роз­глядаючи злочинність як історично мінливе та соціально обумов­лене явище і вивчаючи її динаміку, ще на початку XIX століття К. Маркс дійшов висновку, що злочини, взяті у великому масштабі, виявляють за своєю кількістю і за своєю класифікацією таку саму закономірність, як і явища природи.

Уперше на цю особливість злочинності вказав знаменитий астро­ном і математик того часу Адольф Жак Кетле. Виступаючи в 1831 р. на засіданні бельгійської Королівської академії в Брюсселі, він зая­вив у своїй доповіді, що «...ми можемо розраховувати заздалегідь, скільки індивідуумів обагрять руки: в крові своїх співгромадян, скільки людей стануть шахраями, скільки стануть отруйниками, майже так само, як заздалегідь ми можемо підрахувати, скільки людей: наро­диться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, за яким, ми платимо із страхітливою регулярністю, — ми платимо тюрмами, ланцюгами та шибеницями».³

При вивченні злочинності в масі відзначаються чіткі визна­чення співвідношення між окремими видами та групами злочинів у структурі злочинності, а також залежність від прийнятих профілак­тичних заходів.

4. Злочинність — це не механічна сума окремих злочинів, а їх органічна сукупність, в якій між усіма ознаками та властивостями існує діалектична єдність. Поняття «сума» визначає лише кількісну сторону злочинності, а поняття «сукупність» — ще й якісну.⁴ Злочинність складається з усієї сукупності вчинених злочинів на певній території (район, місто, область) і за визначений період часу (місяць, квартал, рік). Збільшення чи зменшення території або часу неминуче веде до зміни окремих видів і груп злочинів і злочинності загалом.

5. Злочинність має властивість самодетермінації, тобто самовід­творення. Самовідтворення як одна із ознак злочинності особливо характерна для організованої злочинності, злочинності неповноліт­ніх, рецидивної злочинності.

6. Стійкість злочинності означає, що не можна очікувати її різ­кої зміни в структурі та стані за короткий проміжок часу (місяць, квартал, рік). Такі соціальні явища не можуть змінюватися настільки швидко. Коливання в деяких показниках більше свідчать про не­точність підрахунку, ніж про дійсні зміни в статті даного явища.¹ Розу­міння цієї ознаки злочинності має велике як наукове, так и при­кладне значення для об'єктивної оцінки ефективності діяльності всіх суб'єктів профілактики.

Такими є найбільш загальні ознаки та властивості злочинності.