§ 2. Причини та умови злочинів неповнолітніх

Соціальні умови життя суспільства, суперечності в його роз­витку мають вирішальний вплив на характер етичного формування особи. Це повністю відноситься і до пояснення протиправної пове­дінки неповнолітніх.

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, що обумовлюють злочинність дорослих, але у зв'язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.

Специфічність впливу інтенсивних соціальних процесів і явищ на поведінку неповнолітніх полягає, насамперед, в опосередкованому через найближче оточення характері їх дії, яка здійснюється в різно­манітних формах, зокрема цілеспрямовано — у формі їх виховання.

Визнання впливу соціальних умов є вирішальним у поясненні протиправної поведінки неповнолітніх. Саме процеси та явища еко­номічного, ідеологічного, культурно-виховного, демографічного, соціально-психологічного характеру, що відбуваються в суспільстві, головним чином детермінують поведінку дітей і підлітків, визна­чають його суть і характер. До числа процесів і явищ, що створюють негативні умови для життя і виховання неповнолітніх і тим самим сприяють здійсненню ними злочинів, у різні роки були віднесені:

• значна соціальна диференціація неповнолітнього населення за рівнем матеріальної забезпеченості, соціальним статусом;

• порушення принципів оплати праці, споживання грошових та інших матеріальних благ;

• відмінності в характері і змісті навчання, виховання та праці окремих груп дітей і підлітків;

• процеси руйнування батьківської сім'ї, що супроводжується суттєвими змінами традиційних відносин з виховання неповнолітніх;

• обтяжені алкоголізмом, нервово-психічними, хронічними за­хворюваннями окремих груп населення, включаючи батьків та інших осіб, відповідальних за виховання дітей і підлітків;

• суперечність між духовними й особливо матеріальними по­требами дітей і підлітків, їх батьків і реальними можливостями їх за­доволення;

низький рівень правової культури, значна деформація етич­ної та правової свідомості окремих груп неповнолітніх, їхніх батьків та інших осіб, що здійснюють виховні функції; — недостатнє фінансове, матеріальне і кадрове забезпечення ді­яльності державних органів і громадських організацій для прове­дення цілеспрямованої роботи по виправленню дітей і підлітків та багато інших.

Щодо соціально-психологічної характеристики осіб неповно­літніх злочинців, то, як зазначалося, їм властиві певні біологічні та психологічні особливості. До них належать: відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підви­щена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на не­формальну групу, прагнення у ній самоутвердитися; демонстрування своєї незалежності від старших; зневажливе ставлення до моральних і правових норм; злочинна «романтика», готовність взяти на себе чужу провину; плазування перед авторитетом рецидивістів; втрата почуття відповідальності за свої вчинки; недостатня здатність пе­редбачати наслідки своїх дій тощо.

В емоційно-вольовій сфері підлітків, що скоїли злочини, най­частіше фіксуються ослаблення відчуття сорому, байдуже ставлення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, неса- мокритичність. Виражене ослаблення вольових якостей констату­ється лише у 15—25% випадків.

Емоційна неврівноваженість, пихатість, упертість, нечутливість до страждань інших, агресивність також можна віднести до най­більш поширених характерних рис неповнолітніх злочинців.

В абсолютній більшості неповнолітній злочинець — це особа, що має звички, схильності, стійкі стереотипи антигромадської по­ведінки. З них випадково здійснюють злочину діяльність одиниці.

У кримінології зміцнилося інтегроване визначення детермінації злочинності неповнолітніх як вид виховання. До основних чинни­ків, які обумовлюють злочини неповнолітніх, відносяться:

1. Негативний вплив у сім'ї. Родина посідає чільне місце в етич­ному формуванні особистості неповнолітнього. Саме тут через складність та тривалість процесу виховання дітей, труднощі в забез­печенні соціального контролю в сімейно-побутовій сфері найчас­тіше виявляються ті негативні наслідки соціальних процесів і явиш, які багато в чому й обумовлюють соціальні відхилення, у тому числі й злочинну поведінку неповнолітнього. Сімейне неблагополуччя кримінологи розглядають як один з чинників того, що найактив­ніше впливає на злочинність неповнолітніх. Результати проведених опитувань виявили три групи негативних чинників, що діють у сфері сімейного виховання:

а) тривала бездоглядність;

б) зайва опіка і строгість;

в) конфліктні сімейні стосунки.

Дослідження показують, що у переважній більшості неповно­літні злочинці мали неблагополучний вплив. Часто це загальна ат­мосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демон­стративна байдужість, пияцтво. Неблагополучного може бути сім'я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість.¹

2. Недоліки у шкільному вихованні. За умов глибокої соціально- економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Частина вчителів має низький рі­вень культури і підготовки, не користується авторитетом серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл-ліцеїв, гімназій тощо. Відсутня нова концепція освіти та виховання учнів. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес. Кумирами у підлітковому середовищі стають удачливі бізнесмени, які розбага­тіли будь-якою ціною, і валютні повії.

3. Незайнятість суспільною працею. У виробничій сфері цих під­літків характеризують відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності, утилітарне відношення до професії (як до можливості витягнути з неї тільки матеріальну чи іншу споживчу вигоду), від­сутність пов'язаних з нею планів, відчуженість від завдань вироб­ничого колективу, його потреб. Такі підлітки не відчувають остраху звільнення, оскільки вважають, і небезпідставно, що завжди змо­жуть без зусиль влаштуватися до іншого учбового закладу, на інше підприємство і навіть, більш того, забезпечити собі високий грошо­вий дохід. Як показує дослідження, близько половини неповноліт­ніх злочинців ніде не вчилися і не працювали.

4. Недоліки в організації дозвілля. Прагнення до досягнення ус­піхів в учбовій та виробничій діяльності, суспільній роботі у непов­нолітніх правопорушників замінено, як правило, дозвільними

' Кримінологія: Підручник / За заг. ред. О.М. Джужи. — К: Юрінком Інтер, 2002. — С. 271; Іванов Ю.Ф., Джужа О.М. Кримінологія: Навчальний посіб­ник. — 2-ге вид., доповн. та перероб. — К.: Вид. Паливода А.В., 2008. — С. 213.

потребами та інтересами. За умови їх правильної орієнтації та ор­ганізації відбувається фізичний розвиток молодого організму, що росте, зняття психічної напруги, розширення кругозору, творче зба­гачення особи. Тому вдосконалення організації дозвілля має розгля­датися як одне з найважливіших державних завдань.

2. Вади у діяііьності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх. Зокрема, недостатньо ефективно працюють підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, орієнтую­чись головним чином на розкриття вже вчинених злочинів. Має місце небажання співробітників проявляти активність у виявленні підлітків, яких слід ставити на облік і проводити з ними індивіду­альну профілактичну роботу. Відсутня взаємодія з громадськістю.

3. Органи та служби у справах неповнолітніх сьогодні не в змозі дієво займатися профілактикою злочинів серед цієї категорії дітей, оскільки бракує кадрів і фінансування на то роботу.

Все це призводить до того, що неповнолітні правопорушники стверджуються у своїй безкарності, що, своєю чергою, сприяє їх по­дальшій криміналізації.⁴⁷

Криміногенні властивості особи не однаково розвинуті в окре­мих неповнолітніх. Це значною мірою пояснює різницю в характері й наслідках скоєних злочинів. Застосовуючи загальну типологію особи злочинців до розгляду контингенту и дешо видозмінюючи її відповідно до специфіки останнього, можна виділити чотири основ­них типи неповнолітніх злочинців:

• особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із си­туації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин;

• особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в ре­зультаті нестійкості загальної спрямованості особи;

• особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня уста­леності (це особи з передкримінальним досвідом);

• особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямовані­стю (мають кримінальний досвід).

Ця типологія особи неповнолітніх злочинців має важливе зна­чення для організації ефективної профілактичної роботи з ураху­ванням сформованої стійкої антисоціальної спрямованості особи. § 3. Запобігання злочинам неповнолітніх

Система засобів боротьби зі злочинністю неповнолітніх базу­ється на заходах загальносоціального характеру, покликаних забез­печувати належний рівень життя, добробуту, культури, виховання, освіти громадян. Будучи частиною загальної системи запобігання злочинності, вона має суттєві особливості. Наявність цих особли­востей визначається специфікою правового та фактичного поло­ження неповнолітніх як соціально-вікової групи суспільства, що перебуває в стадії інтенсивного розвитку та формування, специфі­кою розглянутих вище причин злочинності, а також особових яко­стей неповнолітніх правопорушників.

Під профілактикою правопорушень серед неповнолітніх слід розуміти діяльність служб у справах неповнолітніх, спеціальних уста­нов для неповнолітніх, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форм власності, за місцем проживання.

Запобігання злочинам неповнолітніх здійснюється відповідно до законодавчих актів України за допомогою скоординованих дій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Авто­номної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, рай­онних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і рай­онних у містах рад, правоохоронних органів, а також органів, які займаються освітою та вихованням дітей, представників громадсь­кості та громадських об'єднань.'

Діял ьність органів і служб у справах дітей і спеціальних установ для неповнолітніх здійснюється на принципах:

• законності;

• шяшш

  застосування переважно методів виховання: і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичер­пання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей;

• гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу спеці­ально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Авто­номної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служб у спра­вах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації;

• збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи: індивідуальної профілактики;

• неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорсто­кого поводження з ними.

Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спе­ціальні установи для дітей» визначено перелік суб'єктів, на яких в межах визначеної компетенції покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли ві­сімнадцятирічного віку.

До таких органів і служб указаним законом віднесено:

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

• кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;

• приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

• школи спеціальної реабілітації та професійні училища соці­альної реабілітації органів освіти:

• центри медико-соціальної реабілітації дітей закл адів охорон и здоров'я;

• спеціальні виховні установи Державної кримінально-вико­навчої служби України;

• притулки для дітей;

• центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

• соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Законодавець відводить важливу роль в захисті прав дітей судо­вим органам. Так, згідно статті 6 вказаного Закону України, суди розглядають справи: щодо неповнолітніх, які вчинили злочини; щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років; про поміщення дітей віком від 11 років у приймальники-розподільники для дітей; про адміністративну від­повідальність батьків(усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо вихо­вання і навчання дітей; про обмеження батьків у дієздатності, віді­брання дітей та позбавлення батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе; про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей; щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами непов­нолітніх.

Справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються спеціально уповноваженими на те судцями (складом суддів) за уча­стю представників служб у справах дітей, крім випадків передбаче­них законом.

Вказаний Закон визначив, що під соціальним захистом дітей належить розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економіч- ного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у частині першій та другій Статті 1, щодо за­безпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, ме­дичне обслуговування, надання матеріальної підтримки.

Правовою основою діяльності органів і служб у справах дітей крім вказаного закону є Конституція України та Конвенція ООН про права дитини. Цей міжнародний документ був прийнятий Генераль­ною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Для України Конвен­ція набула чинності 27 вересня 1991 року. Конвенція базується на чотирьох основних принципах:

• першочерговість інтересів дитини;

• забезпечення повноцінного життя та розвитку;

• залучення до громадського життя;

• відсутність дискримінації.

Координація зусиль у вирішення питань соціального захисту дітей та організації роботи по запобіганню дитячій бездоглядності, розроблення і здійснення разом з відповідними органами виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, гро­мадськими організаціями, покладено на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у спра­вах сім'ї, дітей, служби у справах дітей. Указані органи забезпечують додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та пі­клування над дітьми, їх усиновлення; здійснюють контроль за умо­вами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форм влас­ності; ведення державної статистики щодо дітей відповідно до за­конодавства України та міжнародних стандартів; ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Авто­номної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей мають право:

• приймати питання, що належать до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами;

• у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги звертатися до відповідних органів ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань допомоги дітям, а також про направ­лення їх до спеціальних установ для дітей;

• порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, при­йнятих спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноваженим органом влади АРК у справах сім'ї, дітей та молоді, службами у справах дітей;

• визначають потребу регіонів в утворенні спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей;

• розробляти і реалізовувати власні та підтримувати громадські програми соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;

Рішення, прийняті службами у справах дітей, з питань, що на­лежать до їх компетенції, є обов'язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами.

Законодавство України приділяє суттєву увагу проведенню про­філактичної роботи по попередженню та припиненню злочинних дій дітей. З цією метою в системі МВС України створена кримі­нальна міліція у справах дітей, яка є складовою частиною кримі­нальної міліції органів внутрішніх справ.

Кримінальна міліція у справах дітей зобов'язана:

• проводити роботу щодо запобігання правопорушенням не­повнолітніх;

• виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені дітьми, вживати з цією метою оперативно-розшукові та профілактичні за­ходи, передбачені чинним законодавством;

• розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

• здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопору­шення, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, ви­значених кримінально-процесуальним законодавством;

• виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню право­порушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції захо­дів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповнолітніх;

• розшукувати неповнолітніх, що зникли, дітей, які залишили сім'ї (бродяжать), навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх;

• виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у зло­чинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

• виявляти осіб, які займаються виготовленням і розповсюд­женням порнографічної продукції, видань, що пропагують насиль­ство, жорстокість, сексуальну розпусту;

• вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушни­ків, інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про не­обхідність застосування до них запобіжних заходів;

• повертати до місця постійного проживання, навчання або на­правляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше восьми годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було підкинуто, або які заблукали, або залишили сім'ю чи навчально-ви- ховні заклади;

• викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опі­кунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших мате­ріалах про правопорушення й у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом — піддавати їх приводу;

• відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх про­живання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їхніми бать­ками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

• отримувати від підприємств, установ та організацій, неза­лежно від форм власності, відомості, необхідні у зв'язку з матеріа­лами про правопорушення, що перебувають у її провадженні;

• затримувати і тримати не більше ніж вісім годин у спеціально відведених приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які зали­шилися без опіки, на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили злочин, до передачі їх законним представникам або на­правлення до приймальників-розиодільників;

• здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та не­гласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, учинених неповнолітніми або за їх участю;

• виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в ан­тигромадську діяльність;

• проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

• проводити за наявності законних підстав огляд неповноліт­ніх, речей, які є при них, транспортних засобів;

• вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю не­повнолітніх;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (пі­клувальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і на­вчання неповнолітніх; вносити підприємствам, установам та організаціям, неза­лежно від форм власності, обов'язкові для розгляду подання про не­ обхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню пра­вопорушень неповнолітніми;

— доставляти в органи внутрішніх справ на строк до трьох годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та пере­дачі їх батькам чи особам, які їх замінюють.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх має й інші обо­в'язки та права, передбачені чинним законодавством.

Система профілактики злочинів неповнолітніх у сучасних умо­вах повинна відповідати таким вимогам:

1. поєднання сил державних, громадських, релігійних і підпри­ємницьких структур у цій діяльності;

2. одночасний вплив на особу і мікросередовище неповнолітнь­ого правопорушника;

3. спеціалізація кримінологічного банку даних, організаційних форм управління профілактикою;

4. розподіл функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності з тим, щоб не допускати дублювання;

5. визначення сфери застосування заходів виховання, соціаль­ної допомоги і власне профілактики, включаючи її правові форми.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються ме­тоди переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні склад­них життєвих проблем. Залежно від її об'єкта індивідуальну профі­лактику можна поділити на:

1. ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запо­бігання їх становленню на злочинний шлях;

2. усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;

3. попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим, щоб ви-

І

213

ключити можливість їх вчинення у майбутньому цими ж, та іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чин­ників. Сюди входять:

а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення не­можливості її продовження;

б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів;

в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримі­нально-процесуальними методами;

г) застосування правових заходів до осіб, які залучили непов­нолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов'язків з виховання дітей;

д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на бо­ротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи:

а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців;

б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання;

в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися та здійс­нюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контин­генти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загальнови- ховних, профілактичних і каральних заходів. За своєю спрямовані­стю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочаті кримінальні дії, а також не допускати їх реци­диву.⁴⁸

В якості таких заходів до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

— штраф, який застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звер­нені стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану

неповнолітнього в межах п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• громадські роботи, які призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і під­лягають виконанню неповнолітнім у вільний від навчання чи ос­новної роботи час. Тривалість виконання цього виду покарання не може перевищувати двох годин надень;

• виправні роботи, які також призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років .за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. При цьому із заробітку неповнолітнього здійснюється відрахування в доход держави в межах від 5 до 10 відсотків;

• арешт як міра кримінального покарання призначається не­повнолітнім, яким на момент винесення вироку вже виповнилося шістнадцять років, строком від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб. Карою при арешті є тримання неповнолітнього в умовах ізоляції, у спеціально пристосованих установах;

• позбавлення волі на певний строк не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які до вчинення зло­чину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у певних випадках — більше п'ятнад­цяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбав­лення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може буги звільнений судом від покарання, якщо буде ви­знано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує засто­сування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові за­ходи виховного характеру, визначені ст. 105 КК України:

1) застереження;

2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до по­ведінки неповнолітнього;

3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх за­міняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятиріч­ного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків;

5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-ви- ховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих уста­новах неповнолітніх і порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій ст. 105 КК України . Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповно­літньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Розділ 13.

ЗАПОБІГАННЯ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН І ПРЕКУРСОРІВ