§ 1. Поняття віктимології

Останніми роками в кримінологічній літературі все гостріше ставиться проблема вивчення поведінки потерпілих при здійсненні конкретних злочинів. Це обумовлено низкою обставин, і, насампе­ред, висуненням на передній план в ієрархії цілей правоохоронної діяльності захисту особистості, її життя, здоров'я і свобод.

Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання та умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого, який своїми необережними, а іноді провокаційно про­типравними діями може створити криміногенну обстановку і таким чином полегшити настання злочинного наслідку.

Тому при вивченні механізму злочинної поведінки поряд з осо­бистістю злочинця необхідна всебічна та об'єктивна оцінка потер­пілого, як одного з найважливіших структурних елементів ситуації. Такий підхід дозволяє виробити найбільш ефективні заходи попе­редження злочинів і більш об'єктивно визначити адекватні вчине­ному заходи впливу.

Буквально слово «віктимологія» означає «вчення про жертву» (від лат. victima — жертва і грецьк. logos — вчення). Предметом вік­тимології, а точніше, кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямів, є жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, а також ситуації, що передують злочину.

Віктимологія вивчає жертву в аспекті її морально-психологіч­них і соціальних характеристик, що впливають на її уразливість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у цих ситуаціях, у взаємодії з поведінкою злочинця криміно­генно-провокуючою виявляється поведінка жертви.

До розробки проблем віктимології вчені-кримінологи поглиб­лено звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу «Злочинець і його жертва», де звернув увагу на потерпілого як фактор виникнення злочину.

Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Протилежної точки зору дотримувався румунський вчений Б. Мендельсон, який вважав віктимологію окремою наукою. На його думку об'єктом вік­тимології повинна бути не лише жертва злочину, а й потерпілий від нещасного випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології існують два напрями: у широкому розумінні вік­тимологія є окремою дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна віктимологія — це наука, що вивчає тільки жертви злочинів.

Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на те­ренах колишнього СРСР був JI. Франк, який 1972 року написав працю «Віктимологія і ві ктимність». Значний внесок у розвиток вік­тимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полу- бінський та ін.

Отже, віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміно­генної ситуації та розроблює так званий віктимологічний аспект по­передження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосеред­ньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед по­тенційних потерпілих — людей, чия поведінка, спосіб життя, зв'язки, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Як справедливо зауважує відома російська вчена професор А.І. Долгова, довгий час правоохоронні органи були зорієнтовані односторонньо на роботу довкола злочину і злочинця без належної уваги до жертви злочину Як наслідок — досі немає повного обліку потерпілих, а значить, не вивчаються їх особистісні характеристики, від випадку до випадку проводяться заходи віктимологічної профі­лактики та взагалі фігура потерпілого нерідко розглядається не більше ніж джерело інформації про злочин і злочинця, як учасник (сторона) кримінально-процесуальних відносин.¹

Для вивчення віктимології як одного з елементів кримінології слід пояснити значення термінів, що використовуються.

Віктимологія оперує такими основними термінами: «жертва злочину», «потерпілий», «віктимність», «віктимізація», «віктимоло- гічна профілактика».

Під жертвою слід розуміти особу або певну сукупність людей у будь-якій формі їх інтеграції, яким прямо або опосередковано за­вдана фізична, моральна або матеріальна шкода злочином, неза­лежно від того, чи визнається вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

Потерпілий — особа, якій злочином безпосередньо завдано фі­зична, моральна або майнова шкода і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку

Поняття «жертва» і «потерпілий» у віктимології вважаються то­тожними. Потерпілий одночасно є основним об'єктом дослідження віктимології і одним з основних її понять.

Велике значення у розкритті змісту поняття жертви має вив­чення особи потерпілого на соціально-психологічному рівні. Це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу і, що важливо для віктимології, його відношеннями з іншими осо­бами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви — це особливості відносин між «співпотерпілими», між ними і третіми особами або свідками злочину і, зрозуміло, між жертвою і злочин­цем. Роль жертви — суттєвий фактор у вчиненні злочину. Адже її по­ведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, у бійці, сімейно-по- бутових конфліктах).¹

З точки зору теорії ролей, жертви злочинів можуть бути такими, що усвідомлюють чи не усвідомлюють своє становище через різні обставини; стійкими (які неодноразово зазнають нападу) та випад­ковими (коли особа була об'єктом одноразового злочинного пося­гання). Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути різноманітною — від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину.

Роль потерпілого може бути також відкритою чи прихованою. Саме відкрито-провокуюча роль потерпілого у генезисі злочину при­зводить до його реального вчинення. Приховану роль жертва може розпочати «грати» задовго до злочину через свої віктимні особисті якості, статус, поведінку. Така особа ніби виставляє себе мішенню для злочинних посягань.

Важливо також розрізняти випадки, коли особа приписує собі статус потерпілого без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Звідси роль жертви може бути реальною та уявною (ма­ється на увазі її самооцінка). Принципове значення має і виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоч віктимологія здебіль­шого займається вивченням конкретних жертв, але не слід випускати з виду того, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес перетворення на жертву як групи осіб, так і окремих ЇЇ членів.¹

Віктимність особи (індивідуальна віктимність) — це об'єктивно притаманна людині здатність, схильність в певних обставинах стати жертвою злочину.

Віктимізація — процес реалізації віктимних потенцій у завданні шкоди і результат цього процесу.

Віктимологічна профілактика — сукупність державних і громадсь­ких заходів, спрямованих на запобігання злочинам шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ризику стати жертвою кримінальних посягань.² Вона полягає у виявленні віктимологічних факторів і вжитті заходів до їх усунення чи нейтралізації.

Індивідуальна віктимологічна профілактика складається з ви­явлення осіб з підвищеною віктимністю і проведення з ними за- хисно-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочину.³

Практичне використання віктимологічних можливостей у бо­ротьбі зі злочинністю прямо пов!язано з відповідями на питання:

• чому деякі особи швидше або частіше стають жертвами зло­чинів (потерпілими), ніж інші (наприклад — уразливість на психо­логічному рівні);

• яка роль жертви (потерпілого) у механізмі злочину; яке значення в кримінологічному плані мають відносини, що пов'язують злочинця та його жертву;

• якою мірою суспільна небезпека злочинця залежить від сту­пеня уразливості жертви (потерпілого).

У сучасній кримінології представлені: віктимологія насильниць­кої злочинності (у її рамках — віктимологія злочинів, що зазіхають на статеву недоторканність); віктимологія військових злочинів; вік­тимологія тероризму, захоплення заручників, викрадення людей; віктимологія корисливої злочинності; віктимологія корисливо-на­сильницької злочинності; віктимологія економічної злочинності (у її рамках — віктимологія злочинів, вчинених в галузі кредитно-бан- ківської сфери); пенітенціарна віктимологія, віктимологія злочин­ності неповнолітніх (ювенальна віктимологія); віктимологія злочи­нів проти правосуддя; віктимологія злочинів, учинених з необереж­ності, тощо.