§ 2. Кримінологічна характеристика злочинів у зовнішньоекономічній сфері

Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення економічних зв'язків є дуже важливим фактором ста­білізації та реформування економіки.

Пи цьому процес становлення національного зовнішньоеконо­мічного механізму проходить зі значними ускладненнями та супро­воджується широким розповсюдженням контрабанди товарів, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконним відкриттям або використанням за межами України валютних рахун­ків, створенням на території України та за її межами низки фіктивних фірм, господарем яких є одна й та сама фізична особа, втягненням у злочинну діяльність широкого кола службових осіб різноманітних відомств і, звичайно, пов'язаних зі службовим підлогом, ухиленням від сплати податків та іншими злочинами.

Проте слід відзначити поступове зниження рівня злочинності у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Так, у 2009 р. у цій сфері було вчинено 539 злочинів економічної спрямованості, що на 17,8% менше, ніж у попередньому році.

Однак наведені дані не можуть об'єктивно характеризувати дійс­ний стан боротьби зі злочинністю у сфері зовнішньоекономічної діяльності через виключно високий рівень їх латентності.

До характерних особливостей злочинів, що вчиняються у вка­заній сфері діяльності, слід віднести те, що предметом посягання є особливо великі матеріальні цінності або економічна вигода, яка об­числюється, як правило, мільйонами доларів США, чим наноситься величезний економічний і політичний збиток інтересам держави. Особливу небезпеку являє значне збільшення кількості таких злочи­нів, що вчиняються організованими злочинними групами, особливо якщо вони керовані високопоставленими посадовими особами. На­явні певні складнощі у виявленні вказаних злочинів, зазвичай у тому випадку, коли відсутній відповідний договір про правову допомогу з тією чи іншою іноземною державою.

До найбільш типових корисливих злочинів у означеній сфері можуть бути віднесені:

• використання при здійсненні ВЕД подвійного комплекту угод;

• декларування товарів на фіктивні фірми з використанням до­кументів прикриття, підробок та інших порушень у сфері оформ­лення митних документів;

• розкрадання державного майна, зокрема, шляхом зрощення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з посадовими особами державних структур, органами влади та управління;

• ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів шляхом створення фіктивних підприємницьких структур;

• неповернення грошових коштів і приховування валютної ви­ручки за експорт високоліквідної продукції;

• контрабандний ввіз в Україну товарів;

• підкуп посадових осіб органів влади та управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як один із численних способів розкрадання грошових коштів у сфері зовнішньоекономічної діяльності можна навести такий при­клад.

Наприкінці 1999 р. у Печерському районі м. Києва була зареєс­трована фірма під назвою «Ліхтенштейн 2000», яка через кілька мі­сяців своєї «активної діяльності» подала заяву на відшкодування з бюджету ПДВ на суму 2 млн. 801 тис. грн. Підставою для цього були пред'явлені документи, що свідчили про те, що фірма експортувала до США фірмі «Гелексі Трейдінг Корп» патенти на винаходи на за­гальну суму 16,8 млн. грн. Як виявилось при перевірці, відшукати «Ліхтенштейн» за місцем реєстрації не було можливим. Ні за юри­дичною, ні за фактичною адресою фірми не було. Натомість стало відомо, що зазначений в експортному контракті патент на винахід способу визначення в'язкості матеріалу був придбаний у Київському інституті проблем міцності НАН України за 25 грн. Також з'ясува­лось, що покупець патенту — «Гелексі Трейдінг Корп», заснована нашим колишнім співвітчизником, за даними Інтерполу була дік- відована з оповіщенням (як заведено у Нью-Йорку) ще в березні 1992 року. А за даними Київської регіональної митниці, експорто­ваний патент нібито не виходив за межі митної території України. Тим часом гроші в сумі, еквівалентній 72 млн. 600 тис. російських карбованців, надійшли на рахунок «Ліхтенштейна». Потім прак­тично за три дні транзитом по рахунках таких самих фірм-фантомів кошти через ризький «Мультибанк» відправились за океан.

За цим фактом порушено кримінальну справу, але збитків дер­жаві вже завдано.⁶⁰

Особливо широкий розмах у країні дістало переховування ва­лютної виручки за кордоном. Тільки за перше півріччя 1999 р. майже 6 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності не повернули у вста­новлені законодавством строки понад 1 млрд. дол. СІЛА, отриманих від зовнішньоекономічних операцій. Ці кошти вносяться на ра­хунки іноземних фінансово-кредитних установ, вкладаються в ле­гальний господарський обіг зарубіжних країн, інвестуючи їх економіку. Наприклад, ще 12 травня 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову, згідно з якою встановлювалися квоти на то­вари, призначені для вивозу за кордон. На підставі цієї постанови протягом року було видано понад 1,5 тис. ліцензій, за якими було вивезено сировини, медикаментів, продуктів харчування, продукції хімічної промисловості (не включаючи квотованої нафти й без ура­хування бартеру) на суму близько 5 млрд. дол. США. В Україну по­вернулося лише 94 млн. дол. США. Решта грошей осіли на рахунках зарубіжних банків.⁶¹

Аналіз стану боротьби з негативними явищами у зовнішньое­кономічній сфері показує, що ділки тіньової економіки постійно вдосконалюють шляхи та методи вчинення шахрайства з фінансо­вими ресурсами, внаслідок чого значно зменшуються надходження коштів до бюджету у вигляді податків та обов'язкових платежів. Тим не менше мається вже відпрацьована схема: спочатку відбувається перерахування коштів за кордон. Потім частина цих коштів йде на закупівлю товарів, які контрабандним шляхом ввозяться на терито­рію України. Реалізація цих товарів здійснюється за допомогою фік­тивних підприємств, а виручені кошти знову переводяться на рахунки закордонних банків. Як бачимо, у цій схемі двічі фігурують установи банків, які задіяні в перерахуванні коштів. Актуальність проблеми ефективного контролю як з боку саме банків, так і з боку правоохо­ронних органів, за переміщенням українських капіталів (зокрема, незаконна конвертація) не зменшується. Наприклад, лише ухилення від сплати ПДВ дозволяє тіиьовикам реалізовувати такі самі товари на 20 відсотків дешевше, ніж нашим вітчизняним товаровиробникам.

До числа найбільш розповсюджених способів вчинення злочи­нів у цій сфері діяльності слід віднести такі:

1. Складають оборудку з комерсантами далекого зарубіжжя на постачання товарів. Сплату здійснюють за цінами кон'юнктури, а в супровідних документах ціни завищують. Залишки грошей від цієї ділової угоди залишаються за кордоном. Потім з особистих рахунків комерсантів їх переводять в офшорні зони (Кіпр, Мальта, Багами), де створюють підставні фірми, і це дає можливість уникати обкла­дання податками та отримувати додаткові прибутки. З підставними фірмами комерсанти укладають договори від імені своїх фірм в Україні та здійснюють оборудки.

2. У вантажну декларацію вносять наперед неправдиві дані про наявність валютних рахунків підприємства-експортера в уповнова­жених банках. Митники не завжди перевіряють наявність таких ра­хунків. А тому отримана валютна виручка осідає на рахунках фірм- посередників за кордоном.

3. У документах, які подають для митного оформлення експорт­них контрактів, зазначають, що оборудка, яка реалізується, має бар­терний характер. Насправді ж товар реалізують за валюту 3 отрима­них коштів частину витрачають на придбання товарів для зустрічних поставок. Але більша частина виручки залишається за кордоном.

4. Здійснюють афери з якістю вивезеного товару. У деклараціях як товар відображують металобрухт, відходи виробництва, шлак тощо. А фактично за безцінь вивозять чорні та кольорові метали, вугілля, паливо-мастильні матеріали, цукор тощо. Різниця між цінами «осі­дає» на закордонних рахунках. Знайти валютні рахунки за кордоном дуже важко. Банки зберігають таємницю, бо мають у цьому свій ін­терес.

Серйозну занепокоєність правоохоронних органів викликає по­ширена практика незаконного відшкодування суб'єктами зовнішнь­оекономічної діяльності з державного бюджету ПДВ шляхом завищення в документах вартості експортного вантажу. Так, наприк­лад, у 2007 р. податківці розкрили і ліквідували цілий ряд нових схем, за допомогою яких тіньовими намагались незаконно відшко­дувати з бюджету багатомільйонні суми. Зокрема, в Закарпатській області було затримано 90 тонн синтетичного каучуку, які українська фірма експортувала до Латвії. За документами ціна продукції скла­дала майже 6 мільйонів гривень, тобто одна тонна каучуку нібито коштувала 65 тисяч гривень, тоді як ринкова ціна даного товару в десять раз менша. Перевірка показала, що це вже не перша махіна­ція у даній фірмі. Неодноразово застосовуючи дану кримінальну схему, керівники підприємства планували отримати від держави 33 мільйона гривень, хоча всі операції по так званому експорту існу­вали лише на папері.

Подібну схему намагались здійснити і дві відомі київські фірми. В Одеському морському порту було затримано належний їм вантаж, в якому знаходились задекларовані на експорт скляні лінзи на суму понад 12 мільйонів гривень. Кожна лінза було оцінена у 52 гривні. У контейнерах виявились звичайні лінзи для окулярів, ціна яких складає близько гривні за одиницю. Таким чином, задекларована вартість вантажу перевищувала реальну у 40-50 разів.