§ 2. Кримінологічне планування

Поряд із прогнозуванням в організації боротьби зі злочинністю особливе місце приділяється плануванню як одному з ефективних засобів, що забезпечують не тільки цілеспрямованість і погодже­ність профілактичної діяльності, здійснюваної різними державними органами, громадськими організаціями та трудовими колективами, а й визначення оптимального варіанта науково обґрунтованої стра­тегії та заходів підвищення рівня організаторської діяльності дер­жавних і суспільних органів по боротьбі зі злочинністю.

Основним змістом планування є визначення засобів і способів досягнення поставлених цілей, раціональне використання ресурсів при мінімумі затраченого часу. Головна різниця між прогнозуванням і плануванням полягає в тому, що в першому випадку виявляється зв'язок сучасного з майбутнім, фактичного стану злочинності з її станом у перспективі. При плануванні ж вирішується інше питання — як треба діяти, щоб досягти бажаного результату в майбутньому.

Так, наприклад, одна з характерних рис профілактики — це її багатоаспектність і комплексність. Попередження злочинності має чіткий комплекс та ієрархію цілей, які конкретизовані у часі, у те­риторіальному та галузевому резервах, стосовно категорій злочинів і рівня профілактичної роботи. Вони реалізуються через узгоджену діяльність, взаємодію, взаємодопомогу суб'єктів (учасників) профі­лактики, закладену у відповідному плані,

У загальному вигляді план — це заздалегідь намічена система за­ходів, що передбачає певний порядок, послідовність і строки вико­нання робіт, відповідальних виконавців.

Найбільшу результативність у сфері боротьби зі злочинністю можуть приносити кримінологічні плани (чи розділи), які є органіч­ною частиною соціально-економічного планування. Під криміноло­гічним плануванням слід розуміти різновид управлінського рішення , поданого у вигляді системи взаємоузгоджених і взаємопов'язаних заходів, у якому на основі цілей та завдань боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи та засоби їх досягнення, нормативне, інфор­маційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на ви­значений термін.

Кримінологічне планування як частина системи управління має ґрунтуватися на таких принципах:

• наукової обґрунтованості, який полягає в тому, що плану­вання повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктив­ної дійсності, в умовах якої реалізовується план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; передбачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти;

• законності, який передбачає розробку планів відповідно до чинного законодавства;

• актуальності, який означає необхідність у процесі плану­вання визначити пріоритетні напрями профілактичної діяльності;

• реальності, який вимагає врахування об'єктивних можливо­стей суб'єктів профілактики;

• конкретності, який передбачає однозначність змісту запла­нованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та конт­ролю;

• несуперечливості, який означає узгодження в межах плану всіх його складових, аби вони не суперечили одна одній;

• субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів корот­кострокових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів про­філактики — вищим;

• інформативності, що розглядається у двох аспектах. Згідно з першим цей принцип означає складання плану на підставі повної й достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту план повинен розроблятися таким чином, аби за якомога меншого обсягу знако­вого масиву містити якнайбільше необхідної інформації.¹

Отже, кримінологічне планування в цілому має розглядатися як складова частина системи державного планування економічного та соціального розвитку суспільства. При цьому важливо пам'ятати, що в попередженні злочинності комплексність планування дасть реальні результати в тому випадку, якщо цей принцип пронизува­тиме всі етапи: передплановий аналіз злочинності, вироблення за­ходів і реалізацію планових завдань. Перший етап планування можна охарактеризувати як збір та об­робку кримінологічної інформації та визначення основних завдань і планових термінів. Вихідну інформацію для цього дає аналіз даних про: а) злочинність та особистості злочинців; б) інші правопору­шення («фонові явища»); в) вплив загальносоціальних (економічних, політичних, ідеологічних та інших заходів) на злочинність; г) вплив на злочинність спеціальних кримінологічних заходів, у тому числі результативності роботи органів правопорядку.

Наступний, другий етап планування (розробка програми-дирек- тиви з виконання поставлених завдань) — це виділення провідних напрямів попереджувальної діяльності й узгодження плану з його відповідальними виконавцями.

Заключний етап — контроль за реалізацією планових завдань. Виконання плану — найбільш відповідальний етап роботи. Він за­безпечується проведенням організаційних заходів, доведенням до всіх виконавців завдань плану, забезпечення їх інформацією щодо стану й тенденцій злочинності в регіонах, взаємне інформування в проробленій роботі відповідно до плану й досягнутих результатів, координування дій суб'єктів профілактики з виконання планових завдань тощо.¹

Слід зауважити, що контроль досягає своєї мети в тому випадку, якщо здійснюється не тільки на стадії закінчення встановлених пла­ном строків, коли практично неможливо заповнити упущене, а на всіх стадіях виконання намічених заходів.

При контролі виконання плану застосовуються два основних методи: аналіз статистичних даних і звітних документів, що харак­теризують стан злочинності, ступінь поширення правопорушень, окремі асоціальні явища, на нейтралізацію яких були спрямовані за­плановані заходи, своєчасність їх проведення, повноту залучення суб'єктів профілактики для реалізації плану; безпосереднє спосте­реження й вивчення досягнутих результатів у процесі реалізації за­планованих заходів. Найбільший ефект досягається, коли обидва ці методи застосовуються в поєднанні².

шшяшяшшшш

Залежно від мети, суб'єктів і строків розрізняють окремі види кримінологічного планування.

У відповідності з метою розрізняються плани, що охоплюють увесь комплекс питань попередження злочинів, і плани, що перед­бачають рішення окремих питань попереджувальної діяльності (по­передження окремих видів злочинів або окремі кримінологічні фактори, наприклад, рецидивної, організованої та професійної зло­чинності, злочинності неповнолітніх, сімейно-побутових злочинів, пияцтва тощо). Таким чином, цільова спрямованість кримінологіч­ного планування дозволяє вирішувати, з одного боку, комплекс пи­тань попередження злочинності, а з іншого — окремі проблеми, що випливають із завдань боротьби зі злочинністю.

Залежно від складу учасників процесу попередження злочинно­сті та їхньої ролі у боротьбі з цим явищем, розрізняють комплексне, міжвідомче та відомче планування.

Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих зав­дань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи сфері суспільного життя. Основне його завдання полягає в тому, щоб об'єднати різних суб'єктів профілактики злочинів і спрямувати їх зу­силля в єдине русло цілеспрямованої діяльності. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007—2009 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.

Починає також розвиватися практика створення єдиних планів економічного, соціального та культурного розвитку, в яких містяться розділи заходів щодо попередження правопорушень.

Органічно сполучаючи в собі загальні та спеціальні заходи різ­ного характеру, плани економічного та соціального розвитку ком­плексно вирішують завдання усунення й нейтралізації негативних явищ, які спричиняються злочинністю, що забезпечує подальше зміцнення суспільних відносин. Планування дозволяє здійснювати попереджувальну діяльність не стихійно, час від часу, а на базі гли­боко продуманих, цілеспрямованих заходів з урахуванням конкрет­них умов, можливостей та коштів того чи іншого регіону. На основі планів об'єднуються і координуються зусилля всіх організацій і ор­ганів, іцо є передумовою значної активізації й не дублювання діяль­ності по запобіганню злочинності.

Поряд із комплексними розробляються й міжвідомчі плани. Вони мають за мету координацію діяльності в цьому напрямку окремих груп суб'єктів профілактичної діяльності (наприклад, забезпечення взаємодії Міністерства внутрішніх справ і Міністерства охорони здоров'я у діяльності по запобіганню наркоманії; МВС і Міністер­ства освіти і науки в напрямку профілактики злочинності серед не­повнолітніх тощо).

Відомче планування здійснюють органи прокуратури, внутріш­ніх справ, державної безпеки та інші в межах своєї компетенції.

За строками відрізняють три види планування:

• перспективне;

• середньострокове;

• поточне.

Перспективні, середньострокові та поточні плани розробляються на основі прогнозів і зазвичай на ті ж самі терміни, що й відповідне прогнозування (10—15 років, до 5 років, 1—2 роки відповідно).

Правильне співвідношення між цими видами планування дає можливість для більш творчої ініціативи, особливо у масштабах рай­онів і міст, де практично вирішується основна маса питань боротьби зі злочинністю.

В органах внутрішніх справ розробляються такі види планів:

• перспективні (п'ятирічні) плани;

• річні;

• квартальні;

• спеціальні;

• поточні.

Крім того, у Міністерстві внутрішніх справ України склада­ються комплексні, цільові та регіональні план и (програми), наприк­лад, боротьби з організованою злочинністю. Також у МВС розроб­ляються спеціальні плани (по забезпеченню громадського порядку при проведенні громадсько-політичних, спортивних, культурних та інших заходів, з попередження і запобігання групових правопору­шень, з розшуку та затримання озброєних злочинців, з розшуку ви­краденого автомототранспорту, на випадок виникнення надзвичай­них ситуацій і стихійних лих тощо).

Практика роботи органів внутрішніх справ за останні десяти­річчя випрацювала найбільш доцільну структуру плану, яка скла­дається з таких розділів:

• висновки та оціночні показники, аналіз за попередній період;

• організаційні заходи;

• попередження злочинів та зміцнення правопорядку;

• розкриття та розслідування злочинів, розшук злочинців;

• боротьба з незаконними формами доходів;

• забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

• робота з кадрами та зміцнення законності;

• питання виробничо-господарської діяльності.

Заходи щодо роботи із негласними співробітниками органів внутрішніх справ складаються у вигляді окремого додатку до плану з грифом «Таємно»..

Перехід до комплексного планування запобігання злочинності пов'язаний із створенням у системі органів внутрішніх справ напри­кінці 70-х років минулого століття інформаційних центрів, а також оргінспекторських, а потім штабних підрозділів. До функціональних обов'язків цих структурних утворень входила розробка за участю всіх зацікавлених служб, органів, міністерств і відомств комплексних планів профілактики злочинності. На рівні країни цей план у різні роки мав назви «Державна програма боротьби зі злочинністю», «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю», «Ком­плексна програма профілактики злочинності».

Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики зло­чинів передбачає:

• статистичну обробку та аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;

• кримінологічне прогнозування на певний строк;

• розробку планових попереджувальних заходів з визначенням строків виконання і конкретних виконавців;

• узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування і доопрацювання;

• затвердження плану.

Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконав­цями.

о

Так, відповідно до вимог Указу Президента України від 5 серпня 1996 року № 628 «Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні» Кабінетом Міністрів України було роз­роблено Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996—2000 роки, яка складалась з таких розділів:

1. Організаційно-правові заходи.

2. Забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини.

3. Профілактика правопорушень і злочинності.

4. Боротьба з наркоманією та алкоголізмом.

5. Боротьба з організованою злочинністю та злочинністю і ко­рупцією.

6. Боротьба із злочинністю у сфері економіки.

7. Поліпшення розслідування кримінальних справ та пошуко­вої роботи.

8. Удосконалення кримінально-виконавчої системи.

9. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

10. Науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю.

11. Кадрове забезпечення боротьби зі злочинністю.

12. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення правоохо­ронних органів.

Програма, спираючись на закріплену Конституцією України со- ціально-правову та економічну політику держави, основним стра­тегічним завданням визначає подальше вдосконалення практичної діяльності відповідних органів у зміцненні правопорядку і законно­сті, повсюдне налагодження системи профілактики правопорушень і широкий наступ на злочинність, належне забезпечення конститу­ційного ладу, прав і свобод людини, економічної безпеки держави. Пріоритетними в цій діяльності визнаються формування досконалої правової бази боротьби зі злочинністю та корупцією, захист політич­них, економічних, соціальних та інших сфер життєдіяльності дер­жави, активна протидія злочинним проявам, усунення причин і умов, що їм сприяють, виявлення і знешкодження злочинних угру­повань, викорінення тінізації економіки.

Виконавцями Комплексної цільової програми є МВС України, СБУ, Генеральна прокуратура, Верховний суд України, Міністерство юстиції, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мініс­терство освіти і науки. Міністерство здоров'я, Національний банк,

Фонд державного майна та багато інших. Організаційно забезпе­чення виконання програми покладено на Кабінет Міністрів України.

Виконавці, зазначені у Програмі першими, є відповідальними за реалізацію передбачених у ній заходів. Реалізація Комплексної цільової програми з використанням на основних напрямах боротьби із злочинністю всіх наявних сил і засобів сприяло деякому поліп­шенню криміногенної ситуації в Україні.

Водночас, як показує аналіз практики, існує низка загальних недоліків, що негативно впливають на ефективність комплексного планування запобігання злочинності. До них, зокрема, відносять: недооцінку кримінологічних проблем при розробці та здійсненні економічних, політичних, ідеологічних та інших запланованих захо­дів; відсутність систематичного контролю за реалізацією заходів кримінологічного розділу плану з боку державних і громадських ор­ганізацій, права та обов'язки яких у цій частині нормативно не регла­ментовані; розробка кримінологічних розділів планів без попередніх (передпланових) досліджень злочинності; реалізація запланованих програм здебільшого недостатньо фінансується, через що роками не виконуються передбачені заходи.

Враховуючи кризові процеси у соціально-економічній сфері, що призводять до ускладнення криміногенної ситуації, Кабінет Мі­ністрів України своїм розпорядженням від 29 вересня 2010 року за №1911-р схвалив Концепцію Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року. КМУ зобов'язав Міністерство внутрішніх справ разом із заінтересованими центральними орга­нами виконавчої влади розробити та подати до 1 грудня 20! 0 р. Ка­бінетові Міністрів України проект Державної програми профілак­тики правопорушень на період до 2015 року. Концепція Державної програми профілактики правопорушень містить загальне визначення проблеми, на розв'язання якої спря­мована Програма, аналіз причин виникнення проблеми та обґрун­тування необхідності її розв'язання програмним методом. За мету Програми ставиться забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень шляхом розроб­лення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення протиправних діянь, а також налагод­ження дієвої співпраці правоохоронних органів та центральних і місцевих органів виконавчої влади у зазначеній сфері. Для досяг­нення цієї мети визначено шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання, очікувані результати та визначення ефективності Програми, та передбачено, які фінансові, матеріально-технічні, тру­дові ресурси,будуть використовуватись для її виконання.

Важливе місце в системі планування діяльності органів внутрі­шніх справ займає індивідуальне планування запобіжних заходів, яке є складовою частиною планування боротьби зі злочинністю.

Основним підґрунтям у складанні планів профілактики сто­совно окремих індивідів (фізичних осіб або груп) мають виступати попередньо проведені тактичні заходи щодо виявлення даної кате­горії осіб за допомогою діючих у правоохоронних органах методів і засобів, їх ретельного вивчення за різноманітними характеристи­ками та ознаками, а також вивчення середовища, в якому вони пе­ребувають, і всіх інших внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Після діаг­ностики виявлених і вивчених даних стосовно визначених категорій осіб і проведення щодо них індивідуального прогнозу на предмет імовірності вчинення ними злочину, спираючись на прогностичні висновки, слід переходити до планування індивідуальних запобіж­них заходів.

Загальний підхід до напрацювання названих планів полягає в тому, що вони повинні передбачати конкретні заходи, спрямовані на вивчення особи як об'єкта запобіжного впливу, а саме:

• злочинна та інша протиправна поведінка (коли, де й за що особа притягалась до кримінальної або адміністративної відпові­дальності, який захід покарання або стягнення було призначено, де відбувала покарання і як характеризувалась у цей період);

• фактори, що детермінують злочинну та іншу протиправну по­ведінку (що було причиною кожного правопорушення; у відно­шенні кого та за яких мотивів вони були вчинені; чи були пов'язані ці правопорушення з пияцтвом або вживанням наркотиків, з кон­фліктом у родинно-побутовій сфері; які умови полегшували здій­снення правопорушень тощо);

• соціально-демографічні характеристики (відомості про освіту, вік, родинний стан, склад родини, місце проживання, культурний рівень, соціальне становище, спеціальність, посадове положення, виробничий стаж, відношення до праці, до власності, до виконання загальногромадянських обов'язків, родини, дітей тощо);

Розділ 9. Кримінальне прогнозування та планування

• індивідуально-психологічні особливості (рівень інтелекту — розумовий розвиток, запас знань, широта та рівень поглядів; риси характеру — товариські або замкнуті, діяльні або ледачі, правдиві або брехливі, м'які або жорстокі; вольові якості — наполегливість, рішу­чість, організованість, здатність підкорити собі інших або піддатися чужому впливові тощо; інтереси до читання, спортивних ігор, по­лювання, риболовства, технічної творчості й ін.);

• особливі схильності антигромадського характеру (до вжи­вання спиртних напоїв або наркотиків, азартних ігор, паразитич­ного способу життя, агресивно-конфліктної поведінки тощо);

• ознаки злочинного досвіду (особливі навички підготовки, здійснення й приховання злочинів, поінформованість про методи оперативної роботи, участь у злочинних угрупованнях тощо);

• фізіологічні особливості й захворювання (алкоголізм, психо­патія, відхилення в половій сфері та ін.);

ШШ

умови життя та найближче оточення (характеристика членів родини, сімейно-побутових відносин, житлових умов, взаємин із оточуючими, товаришами по службі, особами, що можуть здійснити позитивний вплив тощо)¹ Розділ 10.

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ