Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кримінально-виконавче.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
15.11.2019
Размер:
34.06 Кб
Скачать

2. Зародження радянської в’язничної системи

Поняття «пенітенціарна система» має своє походження від латинського poenitentia– каяття. Вперше цей термін був застосований в Пенітенціарному акті 1779 року, який базувався на ідеях відомого британського філантропа Джона Говарда та юриста Вільяма Блекстоуна.

В умовах сьогодення термін «пенітенціарна система» позбавлений того змісту, якій вкладався у нього, коли релігійний вплив був основним засобом впливу на особистість ув’язненого.

Сучасна пенітенціарна установа розглядається як заклад, який не ставить за мету лише тримати протягом певного часу злочинця в ізоляції, а зорієнтований на вирішення його проблем з метою подальшого убезпечення суспільства.

Пенітенціарна система існувала вже за часів царської Росії. З 1880 року діяв Царський Статут про утримання під вартою. Згідно цього статуту усі місця позбавлення волі, виходячи з їхнього призначення, розділялися на чотири групи:

1) як запобіжний захід засобів відхилення від слідства та суду;

2) як міра покарання і виправлення;

3) для невиправних боржників;

4) для утримання пересильних арештантів.

У 1900 році в царській Росії було вже 895 тюремних закладів, що підрозділялися на такі види: в’язниці Привіслянського краю; виправно-арештантські відділення ; каторжні тюрми; пересильні тюрми. Особливе положення займали Петропавлівська і Шлісельбургська фортеці, а також Соловецька і Суздальска монастирські в’язниці.

Адміністрація тюремних установ складалася, в основному, із числа варти – начальників тюремних закладів, їхніх помічників, наглядачів. Ніяких служб, які б проводили виховну роботу і прищеплювання трудових навичок ув’язненим, не було. Таку роботу проводили тюремні священники.

За роки Радянської влади Система місць позбавлення волі і характер їхньої діяльності постійно видозмінювалися. Першим значним правовим актом, що представляв собою систему норм виправно-трудового права, була Тимчасова Інструкція «Про позбавлення волі, як міри покарання і про порядок його відбування», затверджена постановою Народного Комісаріату Юстиції РРФСР 23 липня 1918 року. Ця Інструкція передбачала такі місця позбавлення волі:

Загальні місця ув’язнення (в’язниці). У 1921 році вони були перейменовані у виправні будинки;

Землеробські колонії і реформаторії – виховно-каральні установи для засуджених до позбавлення волі молодого віку;

Іспитові заклади – для осіб, стосовно яких є підстави для послаблення режиму або для дострокового звільнення;

Каральні лікувальні заклади – для помешкання арештантів із помітно вираженими психічними дефектами;

Тюремні лікарні;

Арештні помешкання – для короткочасного утримання підслідних і арештантів, підлягаючих пересиланню.

На початку 20-х років минулого століття виправно-трудове законодавство продовжило свій розвиток і були розроблені та прийняті нові важливі нормативно-правові акти виправно-трудової системи СРСР – перші Виправно-трудові кодекси. Так, перший Виправно-трудовий кодекс Російській РФСР був прийнятий 16 жовтня 1924 року. В Українській РСР перший Виправно-трудовий кодекс був прийнятий через рік – 27 жовтня 1925 року. Перші виправно-трудові кодекси передбачали такі види місць позбавлення волі:

1. Будинки ув’язнення;

2. Виправно-трудові будинки;

3. Трудові колонії;

4. Ізолятори спеціального призначення;

5. Перехідні виправно-трудові будинки.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.