§ 1. Біологічний напрям (Антропологічна школа)

Початковий етап розвитку біологічного напряму пов'язується з ім'ям італійського професора медицини Чезаре Ломброзо (1836— 1909) і його опублікованої у 1876 році книги «Злочинна людина». Однак проблеми особистості злочинця порушувались дослідниками в галузі фізіономіки та френології ще задовго до Ломброзо. Фізіо­номіка — наука про розпізнавання природних задатків за фізичними властивостями людини, вона має досить древню історію. Гіппократ вивчав її за джерелами, що дійшли з країн Древнього Сходу.

Френологія — вчення про локалізацію в різних ділянках мозку (деяких ділянках мозку) окремих психічних здібностей, які діагно­стуються шляхом обстеження зовнішнього рельєфу черепа. Заснов­ник френології — австрійський лікар і анатом Франц Йозеф Гал ь (1758—1828) стверджував, що в мозку людини локалізуються 27 ос­новних людських здібностей. На думку Галя, можна визначити в мозку місця, звідки надходить спонукання до вбивства, крадіжки. Різновиди в мозкових звивинах піддаються визначенню за формою черепа, через наявність певних шишок.¹⁹

Ці ідеї синтезував і розвинув професор Ч. Ломброзо, який стверд­жував, що злочинець — це атавістична істота, яка відтворює у своїй особі інстинкти первісного людства і тварин. «Злочинцями не стають, — заявляв він, — ними народжуються». Природжені індиві­дуальні властивості — ось що лежить в основі злочинної поведінки.

Ч. Ломброзо розробив таблицю ознак природженого злочинця — рис, які він виявив шляхом безпосереднього виміру фізичних харак­теристик злочинців, що показували, чи маємо ми справу з природ­женим злочинцем, чи ні.²⁰На основі своїх спостережень він дійшов висновку, що поведінка наслідково зумовлена і що типового зло­чинця можна ідентифікувати за конкретними фізичними характерис­тиками, такими, наприклад, як низький лоб, запалі очі, видовжені або, навпаки, нерозвинені мочки вух, велике підборіддя, зморшки на обличчі, надмірний волосяний покрив або облисіння, надмірна або притуплена чутливість до болю.

Перші ж перевірки таблиць 4. Ломброзо показали, що наяв­ність у злочинця особливих фізичних рис, які відрізняють його від решти індивідів і наближають до первісної людини, — не більше ніж вигадка. Теорія Ч. Ломброзо і сучасні погляди, що з неї випливають, виходять із того, що між деякими фізичними характеристиками ор­ганізму л юдини, з одного боку; і злочинною поведінкою — з іншого, існує певна залежність, і певному моральному вигляду відповідає певна фізична конституція людини. Слід зазначити, що у повсяк­денній, побутовій свідомості, та й у художній літературі, дійсно фі­гурує стереотип злочинця ломброзіанського типу, якому протистоїть добропорядний герой, чиї моральні характеристики завжди допов­нюються зовнішньою привабливістю. Але жодного наукового об­ґрунтування це, звичайно, не має.

У 1913 р. англійський кримінолог Ч. Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув'язнених зі студентами Кембриджа (1000 осіб), Оксфорда та Абердина (959 осіб), військовослужбов­цями і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що жодних фі­зичних відмінностей між ними та злочинцями не існує.¹

Незважаючи на те, що його світогляд, методи дослідження й висновки піддавалися обґрунтованій, багатобічній різкій критиці, безперечним є і той значний вплив, що він зробив своїми дослід­женнями у сфері злочинності. Він створив теорію природженого злочинця і типів злочинців.

Спочатку цей напрям існував у вигляді так званої кримінально- антропологічної школи. Своєю теорією Ломброзо відкрив новий шлях, намагаючись пояснити природу злочинності на основі ана­томічних і антропометричних, біологічних і психічних ознак зло­чинця. Ломброзо вважав, що злісний злочинець, особливо вбивця, вже народжується злочинною людиною. Така особистість наділена фізичними і психічними рисами, що, на думку Ломброзо, були влас­тиві первісним людям (явище атавізму). Пізніше він дійшов вис­новку, що причиною злочинної поведінки може бути і душевна хво­роба, що злочин — явище не тільки біологічного, а й соціального характеру, однак домінуючу роль при цьому відіграють біологічні фактори.