§ 2, Запобігання лег алізації (відмиванню) «брудних» грошей

Фахівцями, які досліджують цю проблему, визнано, що ефек­тивність боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, обумовлюється дійовим функціонуванням трьох важливих механізмів: а) фінансово-економічного, б) організаційно- управлінського та в) кримінально-правового. З точки зору законо­давчого регулювання, на сьогодні можна казати, що правове під­ґрунтя для забезпечення наведених механізмів в Україні створене.

Кримінальний кодекс України містить ст. 209 «Легалізація (від­мивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» та ст. 306 «Вико­ристання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» із змі­нами, що були внесені до них Законом України від 16 січня 2003 р. Кримінальний кодекс України також доповнено ст. 209-1 «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію лега­лізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Вне­сені зміни й до інших статей кодексу.

Введення цієї норми до чинного КК України стало важливим кроком по приведенню національного законодавства у відповідність до Конвенції Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешти та кон­фіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» 1990 p., ратифі­ковану Україною ще 17 грудня 1997 р.

Важливим чинником протидії легалізації, з точки зору фінан­сово-економічних та організаційно-управлінських механізмів, стало прийняття Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобі­гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом». У цьому законі вперше на законодавчому рівні сформульовано зміст поняття «доходи», надано поняття «злочину, який передує легалізації», визначено поняття «фінансових опера­цій» і «легалізації». Цим законом детально врегульовані й організа- ційно-управлінські аспекти боротьби з легалізацію. Зокрема, це стосується системи фінансового моніторингу, прав та обов'язків суб'єктів такого моніторингу, правил ідентифікації осіб і, шо най­важливіше — досить чітко визначено фінансові операції, що підля­гають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Так, відповідно до цього закону, система фінансового моніто­рингу складається з двох рівнів — первинного та державного. Суб'єк­тами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові й інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи; товарні, фондові й інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного ін­вестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які прово­дять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства та об'єднання зв'язку, інші не кредитні ор­ганізації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові опе­рації.

До суб'єктів державного фінансового моніторингу належать: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінан­сових операцій, і спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган держав­ного управління, який діє у складі Міністерства фінансів.

Законом визначені завдання та обов'язки суб'єктів фінансового моніторингу, визначені фінансові операції, що підлягають обов'яз­ковому фінансовому моніторингу.

Зокрема, фінансова операція підлягає обов'язковому фінансо­вому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, при безго­тівкових розрахунках дорівнює чи перевищує 150 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті; у випадку переказу грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і над­ходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказу коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом міністрів України до пе­реліку офшорних зон.

До інших випадків відносяться:

• купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;