Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінологія.doc
Скачиваний:
167
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
10.78 Mб
Скачать

§ 1. Поняття особи злочинця

Серед найбільш складних, спірних і найменш досліджених кри­мінологічних проблем є питання про особистість злочинця. Жоден кримінолог, представник будь-якої школи, не може оминути проб­леми, пов'язані з людиною, яка здійснює злочин.

Особистість злочинця завжди була однією з центральних про­блем усіх наук кримінального профілю і, насамперед, — кримінології. Залежно від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики та рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося пи­тання: що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її спе­цифіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій.

Можна сказати, що ця особистість — основна і найважливіша ланка всього механізму злочинної поведінки, оскільки саме особи­стість є носієм причин їх вчинення. Ті її особливості, що породжу­ють таку поведінку, повинні бути безпосереднім об'єктом поперед­жувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є основ­ною і, водночас, найбільш складною проблемою кримінології. Для розкриття поняття «особа злочинця» необхідно спочатку визначи­тися з поняттями «особа», «людина» і співвідношенням між ними.

У понятті «людина» втілена нерозривна єдність різних сторін її сутності: соціальної та біологічної. У понятті «особистість» фіксу­ються тільки специфічно-соціальні ознаки. Особистість — це «соці­альне обличчя людини», те, ким вона стала, розвиваючись і прожи­ваючи в суспільстві.1 Л юдину як особистість формує вся сукупність матеріальних, політичних, ідеологічних, правових, моральних, по­бутових, сімейних, культурних, естетичних та інших відносин, що складають зміст суспільного буття, їх відображення в суспільній сві­домості.27Водночас на формування конкретної особи впливає інди­відуальне буття людини, її власний життєвий досвід, історія життя, сімейні стосунки, відносини в трудовому колективі, серед товаришів і знайомих.

Соціальна якість, що є сутністю конкретної особи, пов'язана з характером її соціальної позиції та всього внутрішнього духовного світу. Перебуваючи під обумовленим зовнішнім впливом, психічні процеси обумовлюють поведінку суб'єкта, яка залежить від об'єк­тивних умов. Слід чітко розуміти, що особистість — поняття багато­гранне. Поряд із соціальним статусом людини, тобто її належністю до певної групи, місцем у системі суспільних відносин, функціями тощо, вона характеризується своєю психологією. При цьому невір­ною є занадто перебільшена психологізація поняття особистості, що розглядається у намаганнях бачити її тільки як сукупність певних психологічних якостей та процесів, незважаючи на її генезис, соці­альний статус. Настільки ж невірною й однобічною є соціологізація цього поняття, що пов'язує особистість з її соціальним статусом, із сукупністю її соціальних відносин та функцій, а також недооцінка важливості її психічного світу.

Особа злочинця є складним поняттям, що утворюється поєд­нанням загальносоціологічного поняття «особа» і юридичного — «злочинець». При вживанні поняття «особистість злочинця» слід мати на увазі саме «соціальне обличчя» людини, яка скоїла злочин. Не можна ототожнювати поняття «особа злочинця» і «злочинна осо­ба», оскільки перше не існує поза вчиненим злочином і властивос­тями суб'єкта злочину. Не можна також ототожнювати в криміно­логії поняття «особа» и «особистість».28

Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з основ­них положень матеріалістичної філософської концепції людини. Особа як цілісне утворення становить соціальну якість людини, яка не дається від народження, а формується у процесі діяльності й за­вжди пов'язана із суспільством.

Під «особою, яка вчинила злочин», зазвичай розуміється сукуп­ність соціально значущих якостей особистості людини, що впливає в сукупності із зовнішніми умовами (ситуацією) на злочинну пове­дінку. Однак, якщо для кримінального права злочинець — це той, хто скоїв діяння, що мають усі елементи складу злочину, і несе перед­бачене законом покарання, то для кримінології визначення поняття особистості злочинця є більш складним завданням. Це пояснюється поряд з іншими чинниками тим, що поняття особистості злочинця деякою мірою має умовний, формальний характер і віднесення ви­значених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше розглядалися ним як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що вчинили, наприклад, злочини з не­обережності, можуть бути відсутні риси, типові для злочинців. З огляду на викла-дене академік В.Н. Кудрявцев вважає, що можна визначити особис-тість злочинця як особистість людини, що вчи­нила злочин унас- лідок властивих їй психологічних особливостей, антигромадських поглядів, негативного відношення до моральних цінностей та вибору суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або не проявлення необхідної активності в запобіганні негативного результату.1

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється для виявлення та оцінки тих її властивостей і рис, що породжують злочинну поведінку, а також з метою її профілактики. У цьому ви­являється найтісніша єдність трьох вузлів кримінологічних проблем: особистості злочинця, причин і механізму злочинної поведінки, профілактики злочинів. При цьому особистість злочинця є основ­ною оскільки її кримінологічні особливості первинні, вони є дже­релом, суб'єктивною причиною злочинних дій, а тому саме вони, а не дії або поведінка, повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Те, що ці внутрішні особливості можуть призвести до вчинення ЗЛО­ЧИНІВ, становить сутність суспільної небезпеки особистості зло­чинця, а сама злочинна поведінка — похідна від них.2

У зв'язку з цим об'єктом кримінологічного вивчення є: по-перше, окремі особи, які скоїли злочин; по-друге, різноманітні контин­генти злочинців, наприклад, неповнолітні злочинці, рецидивісти тощо; по-третє, різноманітні кримінологічні типи злочинців.

Об'єктом вивчення кримінологів є одночасно особи, які не скоюють злочинів і поводять себе усталено правомірно. Це важливо при використанні методу контрольної групи та виявлення відмін­ностей характеристик злочинців від характеристик людей, які ведуть законослухняний спосіб життя і перебувають у тих самих умовах у мікросередовищі.

Для всебічного дослідження особливостей людини, яка вчинила злочин, кримінологія використовує такі наукові підходи:

  • філософський — дозволяє виявляти соціальну якість особи­стості, методологічно правильно вирішувати питання про співвід­ношення соціального та біологічного в особистості злочинця;

  • соціологічний — дозволяє визначати соціально-демографіч­ний портрет злочинця, виявляти ті фактори, що впливають на фор­мування особистості злочинця на макрорівні;

  • психологічний — дозволяє встановлювати особливості пси­хіки злочинця;

  • соціально-психологічний — допомагає встановлювати фак­тори, які впливають на формування особистості злочинця та соці­альні позиції, які об'єктивно є найбільш криміногенними.

При виявленні особи злочинця постає питання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпа­дає. Відповідаючи на нього, слід ураховувати кримінально-правовий і криміногенний аспекти поняття особи злочинця. У кримінально- правовому плані особа злочинця виникає після вступу обвинуваль­ного вироку суду в законну силу і триває до моменту погашення чи зняття судимості. Такий підхід дає можливість правильно визначити рамки вивчення особи злочинця і саме тих її ознак, які відіграли ви­рішальну роль у вчиненні злочину. § 2. Структура особи злочинця

Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на інди­відуальну неповторність кожної людини, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема вирішується шляхом класифікації злочинців, їх угруповань і типо­логії.

Під класифікацією розуміють систему поділу предметів або по­нять якої-небудь галузі на класи, види тощо за певними ознаками.

Під угрупованням у більшості випадків розуміється певний роз­поділ статистичної сукупності на певні групи, категорії з викорис­танням такого критерію, як статистична поширеність однієї чи кількох ознак.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей та інших показників, які у своїй сукупності визначають її як людину, що вчи­нила злочин. Виявлення найбільш суттєвих у криміналістичному плані ознак і якостей має особливий інтерес для криміналістичної теорії та практики. Серед російських учених-кримінологів найбільш поширені такі шість груп ознак:

  1. соціально-демографічні ознаки;

  2. кримінально-правові ознаки;

  3. соціальні прояви у різних сферах життєдіяльності (інколи вживають термін «просоціальні зв'язки»);

  4. моральні ознаки;

  5. психологічні ознаки;

  6. фізичні (біологічні) характеристики.

Ці ознаки в різних поєднаннях зустрічаються у багатьох авторів: Ю.М. Антоняна, П.С. Дагеля, А.Б. Сахарова та ін. Слід зауважити, що останнім часом Г.А. Аванесовим та Ю.М. Антоняном опубліко­вані деякі уточнення щодо структури особи злочинця. Українські вчені О.М. Джужа, В.М. Гринчак та А.Й. Міллер вважають, що, бу­дучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіту, соціальний статус тощо), а також властиві лише їй ознаки, які проявляють характер і ступінь її суспільної не­безпеки. Здебільшого ці ознаки поділяються на такі групи:

  • соціально-демографічні;

  • кримінально-правові;

  • соціально-рольові;

  • морально-психологічні.

Вказані групи ознак у своїй сукупності становлять структуру особи злочинця.1

Академік А.П. Закалюк у своїй фундаментальній праці «Курс сучасної української кримінол огії» акцентує увагу на тому, що струк­туру особи злочинця слід будувати на підставі уявлення про струк­туру особи взагалі та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її еле­мента (груп елементів), а також предметне значення останньої та її специфіка в якості об'єкта запобіжного впливу. Виходячи з цих мір­кувань А.П. Закалюком пропонується структура особи злочинця, що складається з дев'яти блоків (груп) ознак, зокрема:

  1. Ознаки формування, соціалізації особи.

    1. Освіта: її рівень, профіль, у тому числі загальний рівень і спеціальний профіль.

    2. Наявність спеціальності (професії).

    3. Відомості про риси, набуті в батьківській сім'ї, у тому числі соціальні риси та характеристики самих батьків, їх ставлення та участь у формуванні та вихованні особи, наявність у батьків анти- суспільної поведінки, аморальних учинків, алкоголізму, наркоманії, фізичних чи психічних вад; тривалість перебування особи у бать­ківській сім'ї після народження, причина вибуття з сім'ї; риси, звички, моральні вимоги, набуті в сім'ї.

    4. Ознаки, риси, звички, досвід, набуті у звичному мікросере­довищі (у дитинстві, юнацтві, у нинішній час), у тому числі у безпо­середньому оточенні в сім'ї, за місцем проживання, місцем прове­дення вільного часу; загальні соціальні та соціально-психологічні ознаки звичного мікросередовища.

    5. Характер (зміст) занять у вільний час, культурні потреби, ін­тереси, їх задоволення.

    6. Участь у діяльності об'єднань громадян.

  2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.

2.1. Соціальне становище, рід занять, характер виробництва (на­вчання).

  1. Сімейний стан, наявність дітей, можливостей та засобів їх утримання, навчання, виховання, ставлення до долі дітей, трива­лість перебування в сім'ї, стосунки між подружжям.

  2. Соціальні житлові умови, їх придатність для нормального проживання.

  3. Належність до соціальних груп суспільно прийнятної спря­мованості, у тому числі за інтересами, умовами життя, іншою не­обхідністю.

  4. Належність до груп асоціальної або антисуспільної спрямо­ваності. Характер занять, діяльності групи, мотиви участі, належності: інтереси, потреби, залежність; роль у групі, тривалість перебування, негативні наслідки, у тому числі суспільні оцінки; корегуючий вплив, притягнення до відповідальності (адміністративної, кримінальної), покарання, умови його відбуття, вплив, соціальні наслідки.

  5. Соціальні плани (перспективи) особи на майбутнє: на­явність, предметність, заходи практичного здійснення, суспільна прийнятність, умови та ймовірність здійснення, можливі соціальні наслідки для оточення, особи.

3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.

  1. Потреби, інтереси, соціальні цінності в основних сферах життєдіяльності: сім'я, навчання, праця, культура, відносини між людьми; ставлення до них, загальнолюдських цінностей, норм мо­ралі, права.

  2. Діяльнісні прояви в основних сферах життєдіяльності сус­пільства: зміст, спрямованість, результати, суспільне ставлення, оцінки, заохочення.

  3. Асоціальні або антисуспільні потреби, інтереси, цілі, діяль- нісні прояви: зміст, спрямованість, мотиви, форми реалізації, соці­альні результати, соціальна оцінка, ставлення до неї.

    1. Із зазначених вище положень відомо, щодо структури особи на­лежать не лише елементи, які мають соціальні якості (походження, зміст). До неї входять і елементи природного походження, які в особи — учасника суспільних відносин більшою чи меншою мірою набувають соціального значення, впливають або принаймні мають кореляцію із суспільними проявами особи, її соціапьними якостями. Ознаки цієї частини структури особи називають біосоціальними. Демографічні ознаки, що мають соціальне і психологічне значення.

4.1 .Стать.

4.2. Вік.

    1. Психофізіологічні особливості: реакції, адаптації, моторики, тип вищої нервової діяльності, особливості темпераменту, мис­лення, у тому числі вади, психофізіологічні риси, що мають гене­тичне походження.

    2. Показники фізичного здоров'я.

6.1 .Загальний стан, фізичні вади, що безпосередньо впливають на можливості соціальної адаптації, розвитку, діяльності.

      1. Хронічні захворювання соматичного типу.

      2. Захворювання, що є наслідком антисоціальної (аморальної) поведінки: алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання, ВІЛ/СНЇД .

    1. Показники психічного здоров'я: патологія, тдо виключає осуд­ність; аномалії (відхилення), що її обмежують, аномалії в межах осудності.

    2. Індивідуальні психологічні риси.

  1. Риси характеру, в тому числі негативні та суспільно небажані (неприйнятні), зокрема грубість, нечесність, агресивність, жіноцтво, злобність, жорстокість, нахабство, користолюбство, скаредність, цинізм, егоїзм, мстивість, боягузтво, замкненість, зверхність. Пози­тивні та суспільно бажані риси: комунікабельність, доброта, довір­ливість, сміливість, чесність, відсутність користолюбства.

  2. Вольові якості, у тому числі: інертність, властивість підпа­дати під чужий вплив, млявість, рішучість, наполегливість, здатність підкорювати своєму впливу та ін.

  3. Емоційні риси, у тому числі: бурхливість, неврівноваже­ність, дратівливість, образливість, байдужість, черствість, сором'яз­ливість, ревність, чуйність, незворушність.

    1. Ознаки, пов'язані із вчиненням особою злочину. Здебільшого це кримінально-правові ознаки самого злочину. Проте оскільки він вчинений певною особою, а ознаки мають особисту належність, ха­рактеризують індивідуальний механізм його вчинення і певним чином саму особу, вони мають також кримінологічне значення.

9.1 .Ознаки складу злочину, об'єктів посягання, суспільна небез­печність останніх (за системою Кримінального кодексу); способи досягнення злочинної мети; мотиви, що спонукали особу до вчи­нення злочину, його конкретні результати, у тому числі заподіяна ним шкода; вина і роль особи у злочинному діянні, форма останнь­ого (індивідуальна, групова, організована) та ін.

      1. Ознаки ставлення особи до вчиненого, у тому числі до до­казів, потерпілого, завданої шкоди, призначеного покарання.

      2. Інші кримінально-правові ознаки: наявність колишніх су­димостей, характеристика (класифікація) злочинів, за які особа була раніше засуджена; відбуття покарання за попередніми судимостями, застосування різних видів дострокового, умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання або звільнення від кримінальної відповідальності.

Запропонована А.П. Закалюком структура особи злочинця є ти­повою моделлю, за якою може будуватися структура особи конкрет­ної людина, яка вчинила злочин певного виду.1

Порівняно з класифікацією типологія є більш глибокою харак­теристикою різних контингентів злочинців. Вона ґрунтується на сут­тєвих ознаках, причинно пов'язаних зі злочинною поведінкою і дає можливість розкрити природу, причини, закономірності злочинної поведінки, створити основи її прогнозування. Специфіка особисто­сті як типу полягає саме в тому, шо в ній є особливості, які виступа­ють в якості внутрішніх психологічних причин злочинної поведінки.

Для типології головною такою ознакою виступає мотив — внут­рішнє спонукання до поводження, те, заради чого воно здійсню­ється. Досягнення сучасної психології свідчать про те, що якраз у мотиві опредмечуються, конкретизуються потреби, які змінюються і збагачуються разом зі зміною і розширенням кола об'єктів, які слу­жать їх задоволенню.

Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і цін­нісних орієнтаціях, глибині та стійкості її антисоціальності, ступені їх суспільної небезпеки.

Виходячи з першого критерію, в основі якого лежать такі моти­ваційні критерії, як користь, престижність, насилля, сексуальність тощо, злочинців можна поділити на групи, яким властиві:

  • негативно-зневажливе ставлення до особистості та її найваж­ливіших благ: жиггя, здоров'я, тілесної недоторканності, честі, спо­кою, гідності тощо. Подібне відношення лежить і в основі навмисних агресивно-насильницьких злочинів — убивств, тілесних пошкод­жень, зґвалтувань, образ тощо, а також у більшості випадків хулі­ганства;

  • корисливо-приватновласницькі тенденції, пов'язані з ігнору­ванням права на всі види власності. Це характерно для розкрадань, крадіжок, шахрайства, хабарництва й інших корисливих злочинів;

  • індивідуалістично-анархічне ставлення до різних соціальних установок і приписів, до своїх загальногромадянських, службових, сімейних і інших обов'язків. Подібні антисоціальні риси визначають здійснення низки господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, військових злочинів та ін.;

  • легковажно-безвідповідальне ставлення до встановлених со­ціальних цінностей і своїх обов'язків стосовно них, що проявля­ються в різних необережних злочинах.1

Здійснення злочинів, будучи результатом формування та реалі­зації відповідних антисоціальних цілей і мотивів, саме по собі ще не визначає, наскільки властивості, що обумовили такі цілі й мотиви, переважають у структурі даної особистості, наскільки вони стійкі та виражають її дійсну моральну сутність, у тому числі й суспільну не­безпеку. Адже та сама антисоціальна спрямованість в одних осіб може мати глибоко вкорінений, домінуючий, злісний характер, ін­шим же вона властива мінімально і викликає скоєння злочину лише в поєднанні з особливо несприятливою зовнішньою ситуацією. Вра­ховуючи викладене, можна виділити типи злочинців за глибиною та стійкістю їх антисоціальності (ступеня їх суспільної небезпеки). За цим критерієм вони поділяються на типи: послідовно-криміно- генний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Іноді вказані типи зводять у п'ять груп, але основа типології зберігається — це сту­пінь сталості злочинної поведінки в різних ситуаціях.

До послідовно-криміногенного типу відносяться особливо небез­печні злочинці, усталена злочинна діяльність яких має характер ак­тивної опозиції суспільству, його цінностям і нормам; вони напо­легливо втягують у таку діяльність інших осіб, серед яких особливо слід виділити професійних злочинців, для яких кримінально карні дії є єдиним або головним джерелом існування, та ін.). Для особливо небезпечних злочинців характерним є те, що сприятливі для здійс­нення злочинів ситуації вони активно створюють самі.

До ситуативно-криміногенного типу належать особи, які скою­ють злочини (часто неодноразово) не через стійкі антигромадські установки та уявлення, а у зв'язку із внесенням у життєдіяльність деяких груп негативної спрямованості, ведення способу життя на межі соціально прийнятного та антигромадського. У них поєдну­ються риси особистості злочинця та особливості особистості зако­нослухняного громадянина. Найпоширенішими представниками цього типу є правопорушники, що у нетверезому стані скоюють дрібні розкрадання й крадіжки, хуліганство, рідше — грабежі, розбої, деякі насильницькі злочини. При істотній зміні життєвих обставин у кращий бік та ефективному виховному впливі вони здатні втри­матися від протиправних дій.

До ситуативного типу відносяться особи, суспільна небезпека особистості яких у поводженні виражена нечітко, проте має місце й проявляється у відповідних ситуаціях. Злочини вчиняються ними не тому, що конкретні ситуації мають вирішальне значення, а через особистісні психологічні особливості, через які вони потрапляють у велику залежність від ситуації та внаслідок недостатнього мораль­ного виховання не знаходять соціально прийнятного способу її ви­рішення. До числа ситуативних відноситься значна частина насиль­ницьких злочинців, а також осіб, що вчинили корисливі злочини за об'єктивно складних життєвих обставин, наприклад, при матеріаль­них труднощах тощо.1

Для успішної індивідуальної профілактики злочинів слід знати всі ті індивідуальні особливості, насамперед мотиви, які можуть сти­мулювати злочинні дії певної особистості й усі ті особистісні риси, спираючись на які можна запобігти несприятливому розвитку подій, тобто максимально використовувати знання про особистість у профілактичних цілях.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.