1. Оборонна позиція відділення, її обладнання та зайняття особовим складом.

Сучасна оборона буде вестися в умовах широкого застосування противником, який наступає, ЗМУ, систем ВТЗ, авіації, вертольотів вогневої підтримки і масованого застосування танків та інших броньованих машин. Командир відділення несе повну одноособову відповідальність за бойову готовність, підготовку відділення, озброєння і техніки до бою та успішне виконання бойового завдання у встановлені терміни. В обороні кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, фортифікаційні спорудження та вигідні умови місцевості, здатний знищити велику кількість живої сили противника та успішно вести боротьбу з танками, що наступають, та іншими броньованими машинами.

Відділення не має права залишати позицію, яку займає, і відходити без наказу командира взводу (роти).

Перехід відділення до оборони може здійснюватися в різних умовах обстановки. В більшості випадків воно буде переходити до оборони і організовувати її під вогнем противника. В інших випадках, коли противник не буде діяти на нього, перехід до оборони буде здійснюватися завчасно.

В зв’язку з цим перехід до оборони у першому випадку буде називатися переходом в умовах безпосереднього зіткнення з противником, а в другому випадку – поза зіткненням з ним.

В умовах безпосереднього зіткнення з противником відділення буде змушене в ході бою захопити вигідний для оборони рубіж, і під вогнем противника, у складних умовах проводити всі роботи, пов’язані з організацією оборони. Труднощі та складність такого переходу до оборони полягає в тому, що потрібно продовжувати бій, і в той же час вибирати місце, обладнувати його в інженерному відношенні, ставити завдання підлеглим, організовувати систему вогню. Застосування різноманітної землерийної техніки при цьому значно обмежено.

При організації оборони поза зіткненням з противником є можливість ретельно вивчити підступи до оборони, організувати систему вогню, більш повно обладнати вказане місце в інженерному відношенні, поставити різні загородження перед переднім краєм, при необхідності провести розчистку секторів обстрілу та виконати інші роботи.

Механізоване відділення в обороні, як правило, розташовується в опорному пункті взводу, займаючи своє місце в центрі, на правому або на лівому фланзі. Відділення обороняє ділянку місцевості (траншеї) або окоп, який називається позицією. Вона може бути до 100 м по фронту і повинна мати криволінійне або ламане зображення. Прямолінійна ділянка траншеї (окопу) називається фасом. Його довжина може досягати 15-20 м.

Позиція відділення включає основні, запасні (тимчасові) вогневі позиції для вогневих засобів і бойової машини піхоти, які дозволяють спільно із сусідніми відділеннями знищувати противника вогнем перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу. Проміжки між сусідніми відділеннями можуть бути до 50 м.

На позиції відділення стрільці, кулеметник та гранатометник розташовуються потай від противника з інтервалами до 15 м так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах знаходилися під ефективним, особливо фланговим та перехресним вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися. Відповідно до цього будується і система вогню. Відділення повинно бути готовим до маневру на напрямок, якому загрожують, ведення вогню вночі та в інших умовах обмеженої видимості. Командир відділення на позиції звичайно знаходиться в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю і за сигналами командира взводу. Як правило, він розташовується по центру позиції, поряд з ним знаходяться кулеметник і гранатометник.

Вогневі позиції для БМП (БТР), кулемета, гранатомета і приданих вогневих засобів, які обладнуються на позиції відділення, повинні мати добрі сектори обстрілу і по можливості приховані шляхи відходу і висування. За призначенням вогневі позиції поділяються на:

- основні – для виконання основних вогневих завдань;

- запасні – на випадок необхідності здійснення маневру або змушеного залишення основної позиції;

- тимчасові – для виконання окремих завдань;

- фальшиві – для введення противника в оману.

Вогневі позиції вибираються з врахуванням поставлених завдань та умов місцевості, обладнуються в інженерному відношенні і ретельно маскуються.

Бойова машина піхоти, яка має могутнє озброєння та броньовий захист, є основою оборони позиції відділення. Її вогнева позиція, а також вогнева позиція бронетранспортера може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду позиції на віддаленні до 50 м. Бойова машина піхоти без десанту в обороні може виділятися для дій у вогневій засідці, як кочуючий вогневий засіб і у складі бронегрупи батальйону (роти). Вогонь БМП (БТР) повинен забезпечувати прикриття позиції відділення.

Для БМП (БТР) готується одна-дві запасні позиції. Вона вибирається, як правило, в місці, яке забезпечує її приховане розташування, з таким розрахунком, щоб можна було вести спостереження за противником і вести вогонь на граничну відстань, прикрити вогнем особовий склад відділення під час інженерного обладнання позиції, забезпечити кругову оборону, можливість ведення зосередженого вогню, а також приховані шляхи для маневру з одної вогневої позиції на іншу. Під час організації системи вогню відділенню вказуються смуга вогню і додатковий сектор обстрілу.

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.

В умовах відсутності зіткнення з противником командир механізованого відділення, з'ясувавши одержане завдання, зобов'язаний: вивести відділення на вказану позицію; організувати спостереження; вказати основну і запасну вогневі позиції для бойової машини піхоти (бронетранспортера), вогневі позиції кулеметникам, гранатометнику і місця: стрільцям; віддати бойовий наказ; організувати інженерне обладнання і маскування позицій; визначити відстань до орієнтирів, підготувати дані для ведення вогню вдень та вночі і скласти картку вогню.

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником командир відділення організовує швидке захоплення і зайняття позиції на вказаному рубежі, ставить завдання особовому складу, організовує спостереження, систему вогню, управління, взаємодію та інженерне обладнання позиції. Надалі командир відділення детально вивчає місцевість, уточнює завдання особовому складу та порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.

Нагадую, що командир відділення, одержавши бойове завдання, повинен:

- зрозуміти завдання взводу, відділення, а також завдання сусідів, час готовності до виконання завдання, порядок і терміни його виконання;

- з'ясувати, де противник і що він робить, а також місце розташування його вогневих засобів;

- вивчити місцевість, її захисні і маскуючі властивості, вигідні підступи, загородження і перешкоди, умови спостереження і ведення вогню;

- визначити завдання особовому складу і віддати бойовий наказ.

У бойовому наказі командир відділення указує:

1- орієнтири;

2- склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;

3- завдання взводу і відділення;

4- завдання сусідів;

5- завдання особовому складу: навіднику-оператору, кулеметникам, гранатометнику, механіку-водію, а при необхідності і решті особового складу;

6- сигнали оповіщення, управління, взаємодії і порядок дій за ними;

7- час готовності до виконання завдання і заступника.

Командир відділення, віддаючи бойовий наказ на оборону, при доведенні до особового складу бойових завдань взводу і відділення у третьому пункті бойового наказу вказує: позицію, смугу вогню та додатковий сектор обстрілу; порядок спостереження і ведення вогню по наземних та повітряних цілях; місця на ділянках зосередженого вогню взводу, по яких вести вогонь відділенню.

Під час постановки особовому складу завдань командир відділення повинен вказати місце кожного підлеглого в бойовому порядку (на позиції) і визначити порядок спостереження і ведення вогню.

При постановці особовому складу завдань у п'ятому пункті бойового наказу командир механізованого відділення вказує:

- навіднику-оператору (кулеметнику бронетранспортера), кулеметникам основні та запасні вогневі позиції, основний і додатковий сектори обстрілу з кожної позиції;

- гранатометнику — основну та запасну вогневу позицію;

- старшому стрільцю та стрільцям — місця для стрільби, послідовність їх обладнання і зміни в ході бою;

- механіку-водію (водію) —маршрут виходу на запасну (тимчасову) вогневу позицію, порядок спостереження та коректування вогню.

Після отримання завдання особовий склад відділення приступає до розчищення смуги обзору та обстрілу, відривання і маскування окопів, а командир відділення після організації інженерних робіт складає картку вогню відділення.

На картку вогню відділення наносяться:

• орієнтири, їх номери, найменування та відстань до них;

• положення противника;

• позиція відділення;

• смуга вогню та додатковий сектор обстрілу;

• основні і запасні вогневі позиції БМП (БТР), гранатометів і протитанкових керованих комплексів, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу РПГ);

• позиції сусідів та межі їхніх смуг вогню на флангах відділення;

• ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких вести вогонь відділенням;

• загородження, розташовані поблизу позиції відділення та ті, що прикриваються його вогнем.

При складанні картки вогню командир відділення спочатку наносить точку свого стояння на відстані, що складає приблизно 1/3 довжини аркушу від його нижнього краю, визначає сторони горизонту (північ або південь) та показує їх стрілкою, і наносить найбільш віддалений орієнтир. Відкладена до нього віддаль може служити масштабом при нанесенні інших орієнтирів, місцевих предметів і цілей. Потім він підписує орієнтири і визначає дальність до них, наносить положення противника, визначає позицію відділення за місцевими предметами, наносить смугу вогню по глибині на дальність дійсного вогню, наносить основні і запасні вогневі позиції БМП (БТР), гранатометів і протитанкових керованих комплексів, основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу РПГ), та інші елементи. Сектори обстрілу вогневих засобів наносяться у межах смуги вогню, а додаткові сектори можуть виходити за межі смуги вогню відділення.

Висновок: Механізоване відділення в обороні спроможне перед фронтом оборони і на флангах випустити за секунду не менше 3-5 куль на 1 м фронту. За досвідом бойових дій, така щільність вогню забезпечує 50% знищення атакуючої піхоти противника і є достатньою для відбиття його атаки.