2. Тактика дій підрозділів, дрібних груп незаконних збройних формувань.

Мета та завдання незаконних антидержавних збройних формувань

Розгортання широкомасштабної диверсійно-терористичної діяльності стало однією з форм ведення бойових дій в сучасних умовах.

Незаконні збройні формування створюються, як правило, за територіальним принципом і діють в основному розрізнено. На їх стороні можуть діяти загони добровольців (найманців) чисельністю до 250 чоловік і більше, які є найбільш боєздатними. Наприклад, у Чеченській Республіці знаходилися завербовані за гроші до 6 тис. найманців з країн ближнього та далекого зарубіжжя, крім того, до складу незаконних збройних формувань було включено понад 1000 рецидивістів, які були звільнені з установ виконання покарань під час заворушень.

Тактика дій антидержавних збройних формувань

Незаконні збройні формування, а також вороже настроєна частина населення в районі конфлікту застосовують різноманітні та нестандартні специфічні способи протидії силам правопорядку, значною мірою спираючись на населені пункти.

Безпосередньо незаконні збройні формування можуть діяти проти військ як приховуючись живими заслонами, так і використовувуючи з цією метою заручників. Широке застосування в тактиці дій знаходять влаштування засідок у складі 10-15 чол., а також тактика „наліт-відхід”.

У районах, підконтрольних незаконним збройним формуванням, можуть створюватися опорні пункти, вузли опору, що використовуються для підвищення можливостей з протидії військам.

Широко застосовуються диверсійні дії. На території, яка контролюється органами правопорядку, можливе проведення бойовиками терористичних актів проти представників законної влади із захоплення заручників із метою висування політичних вимог та інших дій.

Невід’ємною частиною протиправної діяльності незаконних збройних формувань є так звана „мінна війна”. Не виключається можливість застосування в обмежених масштабах отруйних засобів несмертельної дії (поліцейських), сильнодіючих отруйних речовин, випадків руйнування об’єктів інфраструктури (промисловості, газопроводів тощо) з метою подальшої дестабілізації обстановки.

Застосовуються також дії в тилу військ, як правило, вночі, раптовими нападами, з відходом у населені пункти під прикриттям цивільних мешканців. При цьому зброя, боєприпаси та екіпіровка залишаються на завчасно підготовлених, добре замаскованих місцях складування у районах майбутніх дій, що дозволяє бойовикам без труднощів пересуватися до них під виглядом біженців, переселенців і місцевих жителів.

Сучасний стан форм і методів збройної боротьби, тактики дій збройних формувань проти регулярних військ доцільно розглянути на прикладі основних висновків щодо організації і ведення бойових дій у Чеченській Республіці та районах, що прилягають до неї.

Організація й озброєння збройних формувань Чечні

Збройне формування – це значний воєнізований загін, на чолі з авторитетним політичним або військовим лідером, який створений для силового захисту інтересів певного фінансово-економічного і політичного (релігійного) угруповання.

Збройне формування організаційно складається з командира, штабу і двох угруповань (на період бойових дій до 500 чол. кожне).

Угруповання у свою чергу підрозділяються на бойову складову, яка призначена для безпосереднього проведення операції в зазначеному районі, і резервну складову, що призначена для нарощування зусиль і планової (як правило, через тиждень) заміни воюючих бойовиків.

Угруповання поділяється на п’ять-шість загонів (по 100 чол. і більше), якими керують польові командири. Загін, як правило, складається з трьох груп.

Перша – центральна група (до 100 чол.), що постійно знаходиться в бойовому стані і не має постійного місця дислокації.

Друга група (до 20 чол.) знаходиться в населеному пункті. Вона підпорядковується і має зв’язок тільки з польовим командиром. Члени групи проходять навчання в спеціальному центрі і спеціалізуються на мінуванні, снайперському вогні і диверсійно-розвідувальній діяльності. Бойовики другої групи глибоко законспіровані і займаються легальною суспільною діяльністю.

Третя група – група “помічників”. Це однодумці і прихильники, що проживають у себе в будинках. Ця група не знаходиться постійно із загоном. За наказом командира вони прибувають до нього і виконують поставлені завдання, в подальшому повертаються додому і займаються звичайною справою або діють самостійно за згодою польового командира. Таким чином, центральна група є основним формуванням загону і складається з трьох взводів по три відділення в кожному. На озброєнні - тільки легка зброя. Типове озброєння й екіпірування відділення: радіостанції – 2, біноклі – 2, карта місцевості - 2 прим., патрони 7,62-мм до ПК – 1000-1300 шт., 5,45-мм – 500-600 шт., РПГ-18 – 4 шт; кожен бойовик має флягу для води, запасний одяг, плащ-намет, спальний мішок, ліки, сухий пайок на 7 діб. Час, місце і мета нападу визначаються польовим командиром.

Разом з тим для дій у Дагестані були створені три збройних формування, у кожному нараховувалося до 3000 бойовиків. Формування структурно поділялися на батальйони (по 50-70 чол.), роти (по 15-20 чол.) і взводи (по 5-7 чол.). На озброєнні цих збройних формувань у Дагестані були і засоби ППО (ЗУ-23, ЗПУ, ПЗРК), які розподілялися по загонах і групах бойовиків. Для боротьби з вертольотами використовувалися також стрілецька зброя і протитанкові гранатомети.

З метою підвищення живучості вогневих засобів бойовики розташовували їх у населених пунктах, поблизу житлових будинків, на подвір’ях і добре маскували.

Система зв’язку збройних формувань організовувалася на основі стаціонарних і рухомих засобів радіозв’язку. Для цього використовувалися в основному переносні радіостанції старого парку Р-105М (Р-109), широко застосовувалася мережа аматорських радіостанцій та радіостанцій іноземного виробництва. У чеченських кампаніях мали місце входження бойовиків у зв’язок на частотах федеральних військ, спроби передачі ними фальшивих повідомлень і команд, зокрема, на нанесення ударів по об’єктах (районах), де знаходилися війська.