Умови переходу до оборони

Оборона може застосовуватись навмисно, коли більш активні і рішучі дії недоцільні, або вимушено - внаслідок несприятливо складеної обстановки. Навмисне зайняття оборони найбільш типове для початку війни, щоб зупинити противника оборонними діями, спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість. Вимушений перехід до оборони застосовується в ході наступу для відбиття контратак противника, закріплення і утримання зайнятих районів і рубежів, у разі невдалого завершення зустрічного бою, недостатньої кількості сил і засобів для продовження наступу, або є наслідком великих втрат, що зазнали війська в ході наступу.

Оборона може підготовлюватися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою.

Оборона може організовуватись за умов відсутності зіткнення з противником або в умовах безпосереднього зіткнення з ним, готуватися протягом тривалого часу або у стислі терміни.

В умовах відсутності зіткнення з противником командир підрозділу, отримавши бойове завдання, приймає по карті рішення, оголошує його підлеглим командирам, виводить підрозділ указаний район оборони (опорний пункт) або в укрите місце на підступах до нього, потай розташовує його і організовує безпосередню охорону. Після цього він спільно з підлеглими командирами і командирами приданих засобів проводить рекогносцировку, віддає бойовий наказ, організовує взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення і управління. Потім він організовує зайняття району оборони (опорного пункту), створює бойовий порядок і систему вогню, організовує спостереження та інженерне обладнання району оборони (опорного пункту).

В умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир підрозділу повинен швидко прийняти рішення, поставити завдання підлеглим підрозділам на зайняття указаного району оборони (опорного пункту), організувати спостереження перед фронтом і на флангах району оборони (опорного пункту), взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення, управління та інженерне обладнання району оборони (опорного пункту). Надалі він вивчає місцевість, уточнює завдання підрозділам і порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.

Види оборони

В залежності від бойового завдання, наявності сил і засобів, характеру місцевості та обстановки, що складається, оборона може бути позиційною або маневреною.

Позиційна оборона - основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає головній меті оборони. Позиційна оборона організується та проводиться з метою відбиття наступу противника шляхом нанесення йому максимальних втрат під час стійкого утримання підготовлених до оборони районів місцевості. Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків і насамперед там, де втрата території неприпустима.

Головне завдання підрозділів і військових частин у позиційній обороні полягає в тому, щоб зупинити та відбити наступ противника та утримати райони оборони (опорні пункти), що зайняті. Головні сили зосереджуються в першому ешелоні, а у другому ешелоні (загальновійськовому резерві) знаходиться, як правило, менша частина сил і засобів, яка призначена для збільшення глибини оборони, блокування противника, що вклинився в оборону, поновлення втраченого положення проведенням контратак, для посилення районів оборони, що знаходяться під загрозою захоплення противником.

Маневрена оборона - застосовується з метою завдання противнику втрат, виграшу часу і збереження своїх сил шляхом ведення послідовних оборонних боїв на завчасно намічених і ешелонованих в глибину рубежах у сполученні з короткими контрактами. Маневрена оборона застосовується на тих напрямках, де можливе тимчасове залишення окремих районів території, через відсутність достатньої кількості сил для ведення позиційної оборони, а також в умовах раптового нападу противника, коли немає часу для розгортання військ на заздалегідь підготовлених (намічених) рубежах, та при веденні бойових дій у смузі забезпечення.

Головне завдання підрозділів та військових частин у маневреній обороні полягає в тому, щоб примусити наступати противника в тому напрямку, на якому підготовлена стійка позиційна оборона, або втягнути противника в район, який забезпечує вигідні умови для його розгрому контратаками (контрударами). Головні сили можуть зосереджуватися на першому, або на другому рубежі, в деяких випадках сили розділяють рівномірно для дій на кожному оборонному рубежі.

Маневрена оборона бригади (полку) ґрунтується на послідовному вогневому ураженні противника при утриманні кожного оборонного рубежу (позиції), своєчасному маневрі підрозділами, раптових контратаках, сміливих рейдових діях і широкому застосуванні вогневих засідок і інженерних загороджень. Окремі ділянки (райони) на важливих напрямах, особливо міста і населені пункти, можуть оборонятися, як при позиційній обороні.

Не зважаючи на різницю у видах оборони вони, як правило, застосовуються у сполученні одна з іншою.

Висновок: Таким чином, сутність оборони полягає у відбитті наступу переважаючих сил противника в нанесенні йому ураження вогневими ударами у сполученні з широким маневром вогнем, силами та засобами, контратаками, впертим утриманням основних районів і позицій з метою нанесення йому максимальних втрат в утриманні важливих районів (рубежів, об'єктів) місцевості; у виграші часу; у створенні сприятливих умов для переходу в наступ.